Звідки ростуть ноги сумської журналістики

23.07.2013 | Кількість переглядів: 245

Традиційно ЗМІ вважають четвертою владою після судової, виконавчої й законодавчої. Проте зараз довіра населення до офіційної влади з кожним роком усе більше знижується, чиновники розчаровують українців своєю бездіяльністю й просуванням власних інтересів замість інтересів громадськості. Мас-медіа за своєю природою – посередники між народом і владою, покликані відстоювати права громадян, контролювати діяльність владних органів. То чи сьогоднішні журналісти уподібнюються деяким чиновникам, чи все ж продовжують професійно виконувати свої безпосередні обов’язки? Відповідь на це запитання намагаються дати експерти проекту «Моніторинг публікацій у регіональних друкованих ЗМІ для оцінки дотримання стандартів журналістики», що виконується міжнародною благодійною організацією «Український освітній центр реформ» за підтримки програми «У-Медіа» міжнародної неурядової організації «Інтерньюз Нетворк».

Моніторинг розпочався рік тому з метою підвищення рівня медіаграмотності українського суспільства, стимулювання відповідальності медійників, дотримання журналістських стандартів, покращення медіанаповнення. Експерти оцінюють якість матеріалів друкованих й онлайнових видань в АР Крим і п’яти областях України, у тому числі й Сумській. Моніторинг проводиться за двома напрямами: оцінка журналістських матеріалів на предмет замовності, а також визначення професійності та якості медійного продукту. Загалом результати моніторингу є не надто високими, середні показники коливаються між трьома і чотирма балами із можливих шести. Сумщина серед інших аналізованих областей виглядає не найпривабливіше, адже експерти за весь час роботи моніторингу зафіксували досить високий рівень замовних матеріалів, а також доволі низьку якість медіапродукту, який пропонують сумчанам.

Експерти про долю журналістики

Сумські мас-медійники наприкінці січня обговорювали проблеми сучасної журналістики та її перспективи на найближче майбутнє на майстер-класі профі-студії обласного прес-клубу на тему «Стандарти журналістики та чому їх потрібно відслідковувати».

Володимир Садівничий, експерт проекту «Моніторинг публікацій у регіональних друкованих ЗМІ для оцінки дотримання стандартів журналістики» в Сумській області, кандидат наук із соціальних комунікацій, докторант Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка зазначає, що негативною тенденцією сучасного інформаційного простору є використання медіамайданчика для зведення власних рахунків. Інша тенденція: на сьогодні в онлайнових медіа існує хибне уявлення про ознаки хорошого сайту. Вони переконані, що показниками якості є кількість відвідувань та коментарів. Насправді ж важливо, наскільки довго людина затримується на сайті, кількість скачувань, репостів, яким є індекс цитування, використання матеріалу. Негативною ознакою місцевих ЗМІ, на думку Володимира Садівничого, є восхваляння того, до чого центральні медіа ставляться критично. Також досить часто журналісти подають одиничне як загальне та цікавляться другорядними темами.

За словами Наталі Соколенко, медіаекспертки сайту «Телекритика», у результаті моніторингу з’ясувалося, що сучасні медіа найгірше дотримуються балансу думок, найкраще у журналістів із оперативністю та точністю. Щоправда, часто дотримання одних стандартів стає причиною нівелювання інших. Наприклад, українські засоби масової інформації оперативно і точно говорять про владу, не враховуючи думку опозиції. Крім того, Наталя Соколенко переконана, що у журналістів має бути уявлення про свою аудиторію: чим воно буде кращим, тим потужнішим буде ефект.

Як зазначає медіаекспертка, не так давно науковий часопис «Популярна механіка» склав рейтинг професій, що зникнуть у найближчому майбутньому. Журналістика опинилася у першій десятці. Фахівці журналу стверджують, що блогосфера повністю замінить журналістику як професію і явище. Наталя Соколенко вважає, що нашій, українській, журналістиці поки що негайне зникнення не загрожує. Проте – виключно з тої причини, що вона за своїм розвитком значно відстає від світової. Або ж, говорить експертка, журналістам треба суттєво змінити ставлення до своєї роботи, наповнивши її контентом, якого дійсно потребують споживачі.

Чому журналістика низькопробна: брак знань чи досвіду?

Медіаексперти констатують, що нині попит на журналістів у рази менший за вишівську пропозицію. Світлана Єременко, менеджер проекту з моніторингу регіональних ЗМІ Українського освітнього центру реформ, однією з причин падіння професійності медійників вважає завелику кількість відділень і факультетів, які випускають журналістів: «Із проголошенням незалежності нові газети та журнали почали рости як гриби після дощу. Потребу в журналістах кинулися заповнювати всі, кому не ліньки було створити факультет або відділення. І якщо за Союзу існувало лише чотири факультети у поважних університетах: Київському, Львівському, Московському та Ростові-на-Дону, то тепер майже кожен університет, приватний, педагогічний, інститут соціальної освіти тощо «клепають» медійників. Сьогодні в Україні сімдесят факультетів та відділень випускають журналістів».

Якщо спроектувати ці дані на сумську журналістику, неважко окреслити коло людей, які працюють на медійній ниві. Старше покоління сумських журналістів у переважній більшості – люди без журналістської освіти, які прийшли до ЗМІ з інших сфер. І лише одиниці – випускники відділень журналістики інших міст. «За Радянського Союзу кількість газет у області була досить обмежена: одна обласна комсомольська газета, обласна партійна, районні чи міськрайонні – теж партійні, – згадує Алла Федорина, власкор газети «Україна молода» в Сумській області, голова Сумського обласного прес-клубу. – Після перебудови в газети пішли люди, які здалеку уявляли, що таке журналістика. Вони робили помилки в елементарних речах, щоб самотужки їх потім виправляти, тобто заново вигадували велосипед. До прикладу, пам’ятаю новостворені газети, організовуючи які, просто не враховували, що там потрібен коректор…»

Вивчати журналістику в Сумах почали у 2004 році, коли в Сумському державному університеті відкрилася кафедра журналістики та філології. Перший випуск дипломованих журналістів відбувся у 2009 році. Проте, як відомо, професіоналізм має дві складові: освіта (теоретичні знання) й досвід (втілення їх на практиці). Тому зараз сумських журналістів можна умовно поділити на дві групи: ті, хто мають величезний практичний досвід у цій сфері, проте не мають повноцінної професійної освіти, й ті, хто таку освіту має, але робить перші кроки у втіленні знань на практиці. Відтак залишаються одиниці «універсальних фахівців», які вже довгий час працюють у журналістиці із відповідним дипломом про вищу освіту.

Та чи можливо осягнути ази журналістики в стінах університету? І так, і ні: з одного боку, за підручниками й лекціями не відчуєш «смак професії», з іншого ж – обов’язковим пунктом навчальних планів є виробнича практика. Вона передбачає занурення студента на певний час у редакційний колектив для того, щоб побачити журналістику зсередини.

Думка студентів: навчально-виробнича практика – реальний шанс «спробувати на собі» справжню журналістику

Студенти-журналісти переконані, що практика є надзвичайно важливою складовою якісної підготовки фахівця. Вона дає реальний шанс утілити на практиці засвоєні в університеті теоретичні відомості, випрацювати певні навички, перейняти від старших колег досвід. Крім того, майбутні медійники можуть переконатися (або ж, навпаки, розчаруватися) у виборі професії. Проте, наскільки продуктивною буде практика майбутнього журналіста, багато у чому залежить безпосередньо від працівників того чи іншого засобу масової інформації. Не всі медіа широко відчиняють двері перед практикантами та охоче допомагають своїм майбутнім колегам у набутті певного досвіду. Щоправда, переважна більшість студентів-медійників стверджують, що зазвичай практикантам допомагають, вчать, пояснюють певні помилки, акцентують увагу на важливих моментах.

У минулому студентка, а нині журналіст газети «Панорама» Юлія Ярошенко переконує: «До навчальної практики студентам слід поставитися серйозно, у жодному разі не боятися запитувати і перепитувати. Якщо відчули, що «не ваше» – змініть ЗМІ чи взагалі специфікацію, але під час практики точно можна зрозуміти, у якому напрямку слід працювати далі, і що в майбутньому від вас вимагатиме редактор. На третьому-четвертому курсі раджу серйозно задуматися про роботу, бо навчати випускника, який отримав диплом, але не розуміє елементарного, зазвичай ніхто не хоче».

Погляд редакторів: молоді фахівці не пристосовані до роботи в медіа

Потенційні роботодавці новоспечених журналістів зазначають, що молодим спеціалістам часто не до снаги ефективно втілити набуті в університеті знання на практиці. У Наталії Калініченко, головного редактора районної газети «Білопільщина», в основному зауваження до структури створюваного журналістського продукту. Керівник зауважує: «Часто обраний журналістом жанр зовсім не відповідає життєвому матеріалу. Нерідко страждає композиція, молоді журналісти не вміють вибудувати матеріал так, щоб донести головну думку». Євген Положій, головний редактор обласного тижневика «Панорама» акцентує на нерозумінні новачками філософії професії: «У журналістів відбувається зупинка особистого зросту на ранній стадії формування особистості. Вони мало читають, не знайомі з різними стилями. Журналісти слабко працюють зі словом: іноді вірші пишуть гарні, а от статтю написати не можуть». Отож, очевидно, що медійник повинен працювати над розвитком як особистісних, так і професійних якостей. Голова Сумського прес-клубу Алла Федорина наголошує, що диплом випускника відділення журналістики ще не є запорукою професійного успіху: «Журналістика – це в першу чергу самоосвіта. Людина, яка прийшла в мас-медіа, повинна цікавитися своїм фахом, повинна постійно самовдосконалюватися».

Хто зараз іде в журналістику?

Вибір майбутньої професії – питання складне. Майбутній студент повинен максимально відповідально поставитися до цього завдання, оскільки від його вибору значною мірою залежить подальша доля. На жаль, практика доводить, що абітурієнти часто не мають уявлення, на яку спеціальність вступають через брак об’єктивних знань. Такого предмету як журналістика в шкільній програмі немає, тому старшокласникові залишається тільки здогадуватися, що його чекатиме в туманному журналістському майбутньому. І часто такі уявлення виявляється хибними, вузькими, крізь рожеві окуляри.

Хтось іде в журналістику тому, що там не потрібна математика та фізика, дехто вважає цю професію престижною, інші – «щоб по телевізору показали»… Список можна продовжувати ледь не до безкінечності. Проте результат зазвичай один: уже на першому-другому курсі студент розчаровується в обраному фахові… Хтось кидає університет, а дехто принципово довчається до останнього, щоб хоча б диплом дали…

«Світлом у кінці тунелю» в профорієнтаційній роботі з абітурієнтами є Турнір юних журналістів, свого часу заснований гімназією №1 міста Сум та прес-клубом на рівні області. Невдовзі він набув всеукраїнського статусу, потрапивши під крило Інституту інноваційних технологій і змісту освіти профільного Міністерства. Своїми завданнями турнір покликаний скласти у школярів більш-менш повне уявлення про медійний фах, показати як переваги журналістики, так і складні, неоднозначні моменти професії. Проте завдання на цьому конкурсі мають переважно теоретичний характер, а тому школярі не можуть цілком зрозуміти специфіку діяльності журналіста. Небагато шкіл можуть похвалитися власними ЗМІ, які повноцінно функціонують. А тому набуті у процесі підготовки теоретичні знання на практиці утілюють зазвичай лише одиниці турнірівців. Отож, як бачимо, питання теорії і практики вчергове розходяться.

Редакційна політика й стандарти журналістики – «за» чи «проти»?

Здавалося б, журналісти зі стажем вже повинні були б шляхом проб і помилок дійти до «золотої середини» у професії, а новачки із дипломами втілювати університетські знання про якісну журналістику на практиці. Але ж у реальності все навпаки: якість роботи журналістів ніяк не підвищуються із появою нових кадрів. Анкетування, проведене під час майстер-класу профі-студії сумського прес-клубу, показало, що основним чинником, яким керуються журналісти при рішенні дотримуватися професійних стандартів, є власні переконання (62,5%), а настанови редактора аж на третьому місці (43,75%), з чого можна констатувати, що далеко не в кожній редакції дотримання професійних стандартів регулюється редакційною політикою. Найменше ж впливають на дотримання стандартів сумськими журналістами думка колег (0%) й громадськості (6,3%). Такий показник свідчить про те, що взаємодія між ЗМІ й аудиторією є мінімальною, журналісти просто звикли нав’язувати своє бачення журналістики, а споживачі у свою чергу втрачають довіру до мас-медіа.

Замість резюме

Журналістика – досить вагомий і надзвичайно багатоплановий соціальний інститут, проте зараз усе частіше розуміння журналістики зводиться до бізнесу; заробляння грошей стає самоціллю для видавців. Редакції знаходяться під матеріальним тиском засновників ЗМІ, які перш за все вимагають просування «вигідних» матеріалів. Звісно, за таких умов складно говорити про дотримання журналістських стандартів та виконання соціальної місії журналістами. Це замкнуте коло може розірвати докорінна зміна відносин засновник-власник-редакція на законодавчому рівні, перетворення цієї чітко вертикальної ієрархії на горизонтальну. З іншого ж боку, зміни мають торкнутися й стосунків видання – споживач. В умовах ринкової економіки має спрацьовувати основний принцип «попит породжує пропозицію». Поки ж «піпл хаває», немає особливого стимулу щось змінювати у редакційній політиці. Процес підвищення планки медійних матеріалів повинен бути двостороннім, а отже аудиторія ЗМІ тут не має бути осторонь.

Ніна Коломієць, Ірина Савченко