Законодавство для соціальних підприємців: чи потрібно воно? Думки експертів різняться

11.11.2013 | Кількість переглядів: 532

У Великобританії сплеск цього явища був ще у 70- х роках, коли країна переживала кризові процеси: закривалися шахти, люди не могли знайти іншу роботу… Аби якось змінити цю складну ситуацію, безробітні почали об’єднуватися спочатку в громадські організації, а потім ці ж організації (в рамках діючого законодавства ) стали шукати шляхи для підтримки своїх громадських ініціатив — зокрема, створення підприємств на базі своїх об’єднань. «Це були кооперативи, підприємства-об’єднання громадян. І вони створювалися інвалідами, безробітними, людьми, що вийшли з пенітенціарних установ, і молоддю», — розповів під час засідання прес-клубу керівник Донецького Центру сприяння розвитку соціального підприємництва Сергій Синякін.

Водночас, керівник Всеукраїнського ресурсного центру розвитку соціального підприємництва «Соціальні ініціативи» Василь Назарук зауважив, що терміну «соціальне підприємництво» в українському законодавстві не існує. «Соціальні підприємства працюють у різних організаційно-правових формах, що дозволяє їм маневрувати і оптимізувати бізнес-процеси. Доцільність закону, який би регулював діяльність СП, досі неоднозначна, тобто дискутується експертами. На мою думку, такий закон поки передчасний. У квітні поточного року в Комітеті Верховної Ради з питань економічної політики розглядався законопроект О.Б. Фельдмана №2508 про соціальні підприємства. Відповідно до висновку Головного науково-експертного управління та зауважень членів комітету, його відхилили. Та я особисто певен, якщо ми почнемо жорстко регулювати, встановлювати межі для соціального підриємництва, то в результаті отримаємо таку картину: аби отримати пільги, значна частина традиційного бізнесу захоче стати соціальним», — вважає експерт, — «Водночас, якщо говорити про закон, необхідно чітко усвідомлювати: що саме він має регулювати. Повірте, соціальне підприємництво – це дійсно дієвий механізм вирішення соціальних проблем у громадах. Зокрема: працевлаштування людей з особливими потребами (яких не працевлаштовують у традиційному бізнесі); використання ресурсів, які залишилися поза увагою традиційного бізнесу (з різних причин; використання частини «прибутків» на вирішення соціальних проблем; наповнення місцевого бюджету (місцеві податки та збори); виконання (підміна) державних функцій у соціальній сфері. Та перш ніж створювати законодавство, необхідно сформування чітке уявлення у населення про соцпідприємництво», — зауважив Василь Назарук.

Сергій Синякін, як жорсткий прихильник створення законодавства для соціальних підприємств і підприємців, вважає, що «в нашій країні ні соціального підприємництва, ні соціальних підприємств немає, оскільки немає законодавства». Проте, на думку голови правління Мережі розвитку європейського права, юриста, консультанта з питань оподаткування, експерта Української сторони Комітету Україна–Європейський Союз Олександра Віннікова, спеціальний закон не потрібен. «Що нам дійсно допомогло би, це уточнення в Податковому кодексі та зміни до законодавства про господарські товариства: наприклад, у Німеччині чимало соціальних підприємств діють як звичайні ТОВ, тільки по закону і статуту ніколи не розподіляють прибуток і використовують його для соціальних проектів/цілей. Деякі соціальні підприємства (підприємства організацій інвалідів) мають законодавчо закріплені пільги у вигляді нульової ставки ПДВ, звільнення від податку на прибуток, орендних ставок тощо за виконання певних умов (50% працівників – інваліди; не менше 25% фонду оплати праці виплачується інвалідам)», — вважає О.Вінніков.