«Закарпаття-Донбас»: у нас все вийде!

04.06.2016 | Кількість переглядів: 525

Ужгород – тихе та затишне місто. «Старовинні вулиці, аромат запашної кави … — я закохалася в цю чарівну атмосферу з перших днів знайомства», — згадує свої враження, після приїзду з Макіївки, Тетяна, представниця громадської організації «Закарпаття-Донбас». Хоча саме слово «втеча» може краще проілюструвати те, як Тетяна, разом з сестрою та 10-ти річною донькою, полишала рідний край.

«Травень 2014 року, залізничний вокзал у Донецьку зазнав обстрілів, перші жертви серед мирного населення. Я не стала зволікати: написала заяви на звільнення (до війни, аби прогодувати сім’ю, працювала на двох роботах у медичних установах Донецька і Макіївки), спішно зібравши всі необхідні речі, які реально можна було вивезти, ми поспішили на вокзал», — розповідає Тетяна. Там панувала паніка, люди нервували, лаялися, одним словом, намагалися за будь-яку ціну купити заповітні квитки. Багато хто не замислювався, куди ж буде їхати … брали наявні квитки на найближчі поїзди.

«На відміну від інших, я точно знала, що ми поїдемо до Ужгорода, адже тут жили родичі, — говорить Тетяна. — Вони сюди перебралися за кілька років до так званого АТО. Якщо чесно, думки переїхати сюди були і раніше. У моєї доньки алергія на пилок амброзії. Лікарі неодноразово радили нам подумати про зміну місця проживання. Як-то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло».

Сім’я приїхала до Ужгорода в той час, коли «діаспора» переселенців на Закарпатті була нечисленною. Але вже тоді ріелтори радили Тетяні не говорити про те, що вона приїхала з Донбасу. «Я відмовлялася приймати подібні рекомендації і завжди правдиво відповідала на питання «звідки ви?» Не хотіла інакше, адже мені нема чого приховувати, мені нема чого соромитися!», — ділиться Тетяна. Але одного разу через свою чесність жінка все-таки постраждала. Їй попався господар квартири, який взяв завдаток, при цьому попросив почекати пару тижнів, поки він закінчить ремонт. Минув обумовлений час, і ця людина відмовила дівчині, але гроші повернула. Більше подібних інцидентів не було.

Команда ГО "Закарпаття-Донбас"

Закарпаття — багатонаціональний край. Люди тут лояльні та привітні. Почути російську мову на вулиці — простіше простого, тому мовного бар’єру немає. «Найскладніше прилаштуватися до розміреного та неспішного ритму життя. Але це теж можна виправити. Я ось, наприклад, знайшла застосування резервам своєї енергії в громадській діяльності», — розповідає активістка.

Нас об’єднує пережите

Ідея зібрати разом усіх переселенців і створити громадську організацію, яка б системно допомагала внутрішньо переміщеним особам (ВПО), належить представникам місцевого об’єднання «Закарпатська громада». «Саме волонтери «громади» першими почали працювати у напрямку реабілітації та соціалізації переселенців», — говорить керівник та один із засновників «Закарпаття-Донбас» Костянтин Блажевич.

«Згодом прийшло розуміння того, що краще нас самих ніхто не зможе вирішити наші проблеми, — пояснює Віра Полякова, юрист організації. — Та й звертатися в будь-яку інстанцію куди легше та результативніше саме від імені організації. Вже переконалися на власному досвіді. З одного боку, ми беремо на себе відповідальність за десятки родин, за сотні людей, а з іншого — у тебе за спиною активна та освідчена команда. Ми вже як справжня сім’я: нас об’єднує пережите».

Тренінг з організації власної справи та підготовки бізнес-планів за підтримки Центру зайнятості

За словами Костянтина, громадська організація «Закарпаття-Донбас» налічує близько 800 осіб: переселенці Ужгорода, Мукачева, Виноградова, Берегового, Поляни (всього понад 250 родин) об’єдналися, для того щоб відстоювати свої права та спільно вирішувати проблеми. «Наша команда проводить тренінги та індивідуальні заняття. Ми влаштовуємо благодійні акції та культурні заходи, надаємо юридичну допомогу. Аби привернути увагу місцевої громади до долі наших земляків, які опинилися на Закарпатті, ми приєдналася до ініціативи Ужгородського прес-клубу та журналістів, які організували фотовиставку «Переселенці на Закарпатті: життя без стереотипів». Так були представлені 24 фото-історії переселенців, яким через війну довелося покинути рідний дім. Ці люди приїхали сюди, полюбили цей край та збагатили його», —  розповідає Костянтин Блажевич.

Завдяки фінансовій підтримці Європейського Союзу в Україні активісти змогли відкрити «Інформаційно-консультаційний центр» для переселенців. Справа в тому, що на Закарпатті, як у прикордонній зоні, діє особливий режим для ВПО. Всі ті, хто приїхав у цей край з Донецької та Луганської областей, повинні щомісяця відмічатися в спеціалізованих соціальних та міграційних службах. Багато хто сприймає такий щомісячний «обряд» як приниження. Відповідна ситуація, на думку  Тетяни, склалася в результаті елементарного незнання переселенцями своїх прав та обов’язків. «Люди просто не знають про порядок перебування в тих чи інших областях України. Держава у питанні інформування робить дуже мало. Саме тому «Закарпаття-Донбас» відповіла на виклик і створила центр, який дозволить ознайомити ВПО з їх основними правами і обов’язками. Крім юридичної, ми надаємо і психологічну допомогу», — наголошує активістка.

Для ефективної роботи іномаційно-консультаційного центру для ВПО придбали сучасну техніку

Активісти зазначають, що можна довго розповідати, хто і чим допомагає, закарпатці хоч і дуже консервативні, але чуйні та добрі, і без їхньої  підтримки переселенці на новому місці не впоралися б.

 Нагальні проблеми

Але К.Блажевич говорить і про труднощі: наприклад, немає інформаційних центрів по всьому Закарпаттю, в той час, як потреба в консультаціях, навчанні  дуже висока. «Наші земляки, які влаштувалися в маленьких містах, повинні приїжджати в наш Центр за допомогою, долаючи чималі відстані. Це не зручно, та й дорого », — пояснює лідер організації.

Так само активісти занепокоєні ситуацією з компактним поселенням переселенців в готелі «Закарпаття» в Ужгороді. Там проживає близько 20 сімей, багато хто з цих ВПО не працевлаштовані та живуть лише за рахунок соціальної допомоги. «Благодійні організації забезпечують цих людей харчуванням, постачають миючі засоби та одяг. Державної допомоги ледь вистачає, щоб покрити оплату за проживання. А люди все чекають, коли їх хтось поверне додому, і все стане, як раніше. Ці сім’ї постійно перебувають в готелі, майже не контактують з місцевим населенням, — розповідає одна з волонтерок «Закарпаття-Донбас» Олена, — і це велика проблема».

У той же час представники донецького активу вважають, що вже давно пора перестати називати «тимчасовими» тих, хто вже майже два роки тому поїхав від війни. «Досить вже обманювати себе — додому ми повернемося нескоро, якщо взагалі повернемося, — стверджує Тетяна. — Ми тут опитували народ: більшість схиляється до того, щоб не повертатися. А ті, хто хотів повернутися або не зміг прижитися, вже давно повернулися назад. Ми тут не тимчасово, і життя наше  потрібно будувати тут».

 Ми новий дім збудуємо? 

Активісти ГО "Закарпаття-Донбас" з представниками Ужгородської міськради оглядають об'єкти комунальної власності (липень 2015 р.)

За словами активістів, найнагальніша проблема для всіх переселенців — це відсутність житла. В околицях Ужгорода вільної землі немає, — кажуть вони, — але на балансі міста є закриті котельні, які переселенці пропонують використовувати на благо громади. «Централізованого опалення тут немає. По всьому місту розкидані будівлі колишніх котелень. Їх ніяк не використовують. Будівлі старіють. Чому б не скористатися цим простором? Адже тут вільно можна звести не один будинок для переселенців. Ми вже неодноразово виходили в цією пропозицією до місцевої влади, але віз і нині там», — діляться наболілим волонтери ГО «Закарпаття-Донбас». Держслужбовці не поспішають вирішувати цю проблему. І це при тому, що, завдяки будівництву та розвитку інфраструктури, можна залучити інвестиції у місто.

Але, не дивлячись на складнощі, донеччани працюють над пошуком позикових коштів під будівництво власного житла. «Це повинен бути довгостроковий кредит, без першого внеску, максимально доступний для нас, переселенців, -

Можливо, новий будинок буде тут?

каже К.Блажевич. — Ми все одно платимо величезні гроші за оренду. А так ми будемо платити ті ж гроші, але при цьому вже будемо знати, куди ми їх вкладаємо.  - у власне житло. Збираємо дозволи, пишемо, просимо, шукаємо і сподіваємося, що у нас все вийде».

Контакти:

Веб-сайт http: // www.trd.hol.es/

Сторінка в ФБ https://www.facebook.com/zakarpattiadonbas/

Сторінка в ВК https://vk.com/club95067122

Адреса: м.Ужгород, пл. Народна, 5/16

Блажевич Костянтин, голова правління ГО «Закарпаття-Донбас»,

Тел.050-591-23-01

Матеріал рос.мовою можна завантажити тут:  Закарпаття-Донбасс_рус.

Читати також:

У Києві відбулося перше обговорення практикуму деокупації

Практичний досвід волонтерів, які вже сьогодні реалізують процеси деокупації на визволених територіях, має бути корисним не лише у Донбасі після його повернення в Україну, а й в інших регіонах країни – у рамках декомунізації свідомості та розвитку громад. Такого висновку дійшли експерти круглого столу «Деокупація: як це працює?», який відбувся в Українському кризовому медіа-центрі (Київ) …

Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Донбасі: допомога людям по обидві сторони війни

Зайцево, Ленінське, Майорськ, Курдюмовка, Первомайське, Нєвєльське, Водяне, Сєверне, Жованка, Бахмутка, Новоселівка2, Кам’янка… Назви цих поселень на Донеччині постійно лунають у повідомленнях з лінії фронту: тут обстріли, руйнування, загибель і поранення людей, у більшості відсутня влада у звичному розумінні – чи то цивільна, чи то військова, немає магазинів, аптек, медичних пунктів, звісно ж, і банківських установ, …

«Карітас Харків»: милосердя, безкорислива любов, допомога нужденним

Війна не милує нікого. Ні дорослих, ні старих, ні дітей, ні тих, хто сам не може постояти за себе. Іванка, дитинчатка з синдромом Дауна, вихопили зі звичної обстановки, з кола знайомих людей в Донецьку, де йшла війна, і вивезли, точніше – евакуювали за допомогою Держслужби з надзвичайних ситуацій до Харкова. Так хлопчик опинився у Центрі …

Житло для ВПО: рівняння з багатьма невідомими

Основне питання, що постало перед громадянами України, які вимушено покинули свої будинки і майно в окупованому Донбасі та Криму – житло. Переселення – завжди виклик, але ставляться до нього по-різному. Частина людей сприймає ситуацію як тимчасову міграцію, однак значна група сімей вже прийняла для себе рішення «пустити коріння» на новому місці. Експерти організації «Громадянська ініціатива …