З Фролівської з любов’ю

15.12.2015 | Кількість переглядів: 1 190

«Волонтер – людина, яка сама собі вигадала обовязки та сама побігла їх сумлінно виконувати», — так змальовує останні два роки свого життя керівник київського волонтерського центру на Фролівській, 9/11  Леся Литвинова.

В першу чергу всіх нагодувати

«Куточки холодної Фроли. Утеплюємося батареями. Вдягаємося тепліше. Дитячий майданчик протягує. Вічно заклопотана Леся з примерзлим до вуха мобільником. Десь Оксана з Оленою вирішують питання з розмитненням чергової фури. Безперервно з Валерою, Вітею та з нами рештою переїзди між складом, Новою поштою, Фролою… Розвантаження-завантаження постійно. І навіть якісь делегації. Два звичайних ранковоморозних дні», – а так описує функціонування організму Фролівської  киянин-волонтер Олександр Чайковський.

Ситуативно тут приблизно 60 добровільних помічників – якщо велике розвантаження або важливий захід.  Проте,  постійних, системних, «своїх» – всього-навсього осіб 20. Зазвичай це жінки, які демонструють безкорисливий непомітний щоденний героїзм. Від ваги чужої біди вони втомлюються, хворіють, іноді опускають руки, але позицій не здають. На цьому фронті вони самі собі генерали та рядові, озброєні суто своєю любов’ю до людей – підкріплення від держави давно ніхто не очікує.

«Лише б не заважали», – говорить Оксана Сухорукова, ще один координатор Фролівської,  маючи на увазі безпорадність чиновників. Це її номер телефону дають у Міністерстві соціальної політики, коли комусь з переселенців випадково пощастить дотелефонуватися на «гарячу урядову лінію» у пошуках допомоги…

 СЛУЖБА ПОРЯТУНКУ  9/11

Сьогодні Фролівська, мабуть,  найбільший в Україні центр допомоги переселенцям – за офіційними звітами фонду «Свої», від початку військових дій, опрацьовано понад  50 тисяч звернень кримсько-донецько-луганських пілігримів.

Дитячий світ на Фролівській

До речі, ця «служба порятунку» могла б називатися Берковецькою – перші склади з гуманітаркою перебували саме на цій вулиці. Але Берковецька далеко, туди доїжджали лише координатори перших компактних поселень переселенців з-під Києва. Працювати на видачу там було незручно, тому, коли підвернулася вдало розташована Фролівська, переїхали сюди.

9/11 – просто так співпало, що саме тут, за підтримки мешканців Києва та інших областей України, Данії, Німеччини, Англії, Америки, Ізраїлю, забезпечують людей, які втекли від війни, продуктами харчування, одягом, посудом, кухонним приладдям та гігієнічними засобами, ковдрами, подушками, постільною білизною, меблями, памперсами, дитячим харчуванням, ліками… А також, по можливості, центр розміщує у лікарнях, водить по соціальних службах, розважає дітей, навчає, хоронить …

Сюди телефонують та приходять усі:  й ті, кому «належить», і ті, кому просто більше нема до кого звернутися.  Запланований потік – з 12.00 по буднях та з 13.00 по вихідних, щоп’ятниці – санітарний день.

Спеціальна програма, створена київськими ІТ-волонтерами, обробляє анкети та рахує, що саме людині належить отримати. Наприклад, продукти та побутову хімію отримають пенсіонер, інвалід, дитина до 16 років або вагітна, які приїхали до Києва не більш як 45 днів тому. Ліжечко або возик дадуть мамі або татові з дитиною відповідного віку, якщо у базі немає позначки, що вони вже отримали. Касовий апарат видасть чек на кожен відділ: «Одяг», «Посуд», «Постільна білизна»… Якщо вдалося видати одяг, а не вистачило посуду, який традиційно у дефіциті — система це зафіксує та відобразить у талончику на наступний візит. Якщо раптом щось у надлишку (чайників, ковдр, бюстгальтерів), форма для заповнення заявки виставляється у відкритому доступі для всіх бажаючих. Організації такого електронного реєстру ось вже  півтора року заздрить Мінсоц, але взяти на озброєння не наважується, обмежуючись спробами «очолити» та видати за своє те, що вже зробили волонтери.

Крім посуду, катастрофічно бракує ліків – у благодійній аптеці на Фролівській лише найнеобхідніше, «отоварювати» складні рецепти у разі серйозних діагнозів доводиться через Фейсбук. У недавньому волонтерському марафоні Фролівська зібрала більше 200 тис. грн, всі вони пішли на лікування переселенців. В центрі постійно чергують волонтери-лікарі, яких координує київський хірург В’ячеслав Черненко.

А ще люди помирають, а їхні родичі також телефонують на Фролівську. Вони ж не були готові ховати близьких у чужому місті.  Вони не знають де, не знають, як, не знають – за які кошти… Півроку тому стикнулися з першою такою трагедією, і волонтери тоді так само виявилися не готовими. Зараз вже готові до будь чого. Чоловік влаштувався на роботу. За два місяці не заплатили, з квартири вигнали – грошей нема. Повісився. Ані труни, ані костюма для поховання, ані місця на цвинтарі…

В "центрі порятунку" є навіть своя ялинка

На Фролівській колообіг такий: хто отримав допомогу та став на ноги, сам часто лишається допомагати іншим.  Серед волонтерів – багато переселенців. Хтось, як Віктор Тукайло з Первомайська, вважає свою нову роботу безвідмовно служити людям альтернативою служби в армії. Хтось, як мама трьох дітей Віка Василевська з Луганська, реалізує свої організаторські таланти, віртуозно завідуючи складами і пунктами видачі нескінченної Фролівської.

У тому числі завдяки переселенцям центр не просто продовжує працювати на видачу гуманітарки, але й логістично та творчо розвивається. Якщо минулого року проблемою було утеплення та організація гарячого харчування, то  тепер зайнялися питаннями адаптації та реалізації: щоб люди були не лише ситими та взутими, але й зайняті справою. Комп’ютерні курси, різноманітні майстер-класи, курси української мови та історії України, юридичні консультації, тренінги з працевлаштування, організація благодійних концертів і свят, проект «Це моя країна»», в рамках якого діти-переселенці знайомляться з Україною…

От нещодавно приймали сільських дітей з Добропільського району, які раніше ніколи не виїжджали за межі Донецької області, і за один день стали багатшими на цілу столицю. А потім – дітей з Щастя. «Ми бачили, в їх очах: вони розуміють, що потрібні своїй країні», — говорить киянка Олена Лебідь, яка організувала вже близько 10 інтеграційних поїздок і далі розвиває на Фролівській дитячий напрямок.

Заради дітей все, власне, і закрутилося. «Я до кінця свого життя не побачу тут квітучої сильної країни, але я закладу  фундамент, який залишиться моїм дітям», – визначила мету свого ось вже дворічного волонтерського марафону Леся Литвинова.

Якщо Леся сказала «фундамент», то можна не сумніватися, що будівля буде міцною –  в неї та її однодумців по Фролівській виходить  все зробити грунтовно.

ДО, ПІСЛЯ ТА ЗАВЖДИ

Наймолодший волонтер – Варька. Вона народилася на тиждень раніше «служби 9/11», з нею разом і зростає. З Варькою у лоні Леся возила на Майдан дрова та шини, а з Майдану – поранених до себе додому, з Варькою на руках влаштовувала перших втікачів з окупованого Слов’янська, сортувала посилки та облаштовувала випадково знайдений склад під центр для переселенців…

Наймолодший волонтер Варька

Всього дітей у Лесі четверо. Чоловік збирає  допомогу на передову – бійцям та місцевим жителям, а старші доньки допомагають на Фролівській. Іноді здається, що на постої у Лесі Литвинової – вся Україна – така величезна родина, де є проблемні «діти», які потребують допомоги, – переселенці, поранені бійці,  родичі загиблих, школярі з прифронтових територій, – та «дорослі», здатні їм допомогти. Серед останніх – й успішні власники моллів та корпорацій, і зовсім незаможні, підприємці, бюджетники, громадські активісти та навіть пенсіонери.

Але тест на «дорослість» ще потрібно пройти – на Фролівській його не витримав ще жоден політик, жоден грантодавець. Тут Леся доволі сувора: «Приходили різні, пропонували багато. Навіть гроші за те, щоб гарантовано пройти до парламенту та вирішити багато питань. Намагалися нагородити нас усілякими медальками. Але не для того я вагітна стирчала на Майдані, щоб таким чином вирішувати справи. Я хочу, щоб змінилася країна! Щоб ніяка політична сила не намагалася мене купити. Я хочу, щоб держава працювала, а не казала мені: «Дякую, добра дівчинко!» та нагорождувала за те, що я виконую її роботу. Тому я категорично декілька разів відмовлялася надавати свої персональні дані на орден княгині Ольги. Врешті — решт, мене залишили у спокої».

До Майдану Леся Литвинова була режисером. Спочатку працювала на телебаченні, а потім знімала фільм про творчість дітей із синдромом Дауна. Сьогодні вона – режисер Фролівської, управляє хаосом поточних питань, трансформує його в енергію творення. В процесі її розподілу від себе забирається багато, а собі не лишається нічого, крім виразки шлунку, яка відкрилася під час короткої літньої відпустки.

Але правила не змінюються: волонтер – це безоплатна добровільна праця та відповідальність за кожну зібрану на доброчинність гривню, без якої не буде довіри. А значить – не буде телефонних дзвінків зі словами підтримки, публікацій у Фейсбуці з відгуками людей з усього світу, рятівних мішків та скринь у жовтому Лесиному Renault Kangoo, який, намотавши кілометри по Києву, повертається додому тільки опівночі…

«Волонтерські ініціативи та недержавні організації виконуюють тут 90% роботи, яку зазвичай розподіляють між урядом, міжнародними інституціями та громадянами. Зусилля волонтерів дозволяють пом’якшити наслідки криз. Саме тому часто здається, що криза в Україні непомітна для стороннього ока». Жан-Ноель Веттервальд, в.о. керівника Агентства ООН з питань біженців України.

«Чужі біди падають на волонтерів як гирі. Падати не можна, зупинятися не можна, не можна навіть зменшити темп. Ми переможемо. Я не  сумніваюся у цьому ні на секунду. У нас просто немає іншого виходу. Господи, допоможи нам…» Леся Литвинова

Київ, вул. Фролівська, 9/11

Благодійна організація «Благодійний фонд «СВОЇ»

04119, м. Київ, вул. Мельникова, 46А

Код ЄДРПОУ: 39293651

Р/р 26007052620401 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» , МФО 320649, номер карти 5169 3305 0795 9861

Реєстр неприбуткових установ та організацій згідно рішення № 123-26-59-15-51 від 11.08.2014

Виконавчий директор Оксана Сухорукова

С ФРОЛОВСКОЙ С ЛЮБОВЬЮ_рус

Читати також:

Донецький прес-клуб презентував інтерактивну карту громадських організацій, що допомагають переселенцям

Сьогодні, 21 квітня, Громадська організація «Донецький прес-клуб» презентувала у Києві інтерактивну карту-базу НУО http://map.pclub.dn.ua, що надають послуги людям, які постраждали від російської агресії по всій Україні. На думку організаторів, цей ресурс буде корисний як переселенцям, які зможуть дізнатися де отримати різноманітну допомогу, так і журналістам та міжнародним донорам, які матимуть контакти перевірених громадських ініціатив, на …