З моніторингу мережі Інтернет щодо вартості послуг з прийому люмінесцентних ламп на Донеччині можна підрахувати, що здати на переробку до 10 ртутних ламп підприємству коштуватиме близько 300 гривень. Якщо говорити про більшу кількість, то передача на утилізацію від 400 до 500 ртутних ламп підприємству обійдеться приблизно п’ять гривень за одиницю. Але це можливості мають виключно підприємства. Що мають у такій ситуації робити громадяни? Як взагалі вони ставляться до відсутності налагодженого збору, переробки та утилізації небезпечного сміття: люмінесцентні лампи, батарейки, оргтехніка тощо?
Кандидат екологічних наук, асистент кафедри менеджменту та господарського права ДонНТУ Юлія Шулаєва визначає щонайменше три основні екологічні проблеми, що пов’язані з електронними відходами на сміттєвих відвалах і полігонах: «Однією з них є зростання земельних площ, що зайняті під використану електроніку, тому що здебільшого це великогабаритна техніка. У Донецькій області практично 2% території зайнято відходами. Крім того, ці відходи, маючи специфічний склад, залишаться в незмінному стані протягом багатьох століть.
Друга проблема пов’язана зі значною втратою цінної вторинної сировини. Адже електричне та електронне обладнання складається з матеріалів, які мають високу цінність: золото, платина, срібло, мідь та інші. Наприклад, більше половини ваги середнього персонального комп’ютера становлять пластмаси, залізо та алюміній, що можна повторно використовувати у виробництві. Процентний вміст золота в загальній масі електронних відходів відносно малий, проте його концентрація вища, ніж у природній мінеральній руді. За даними Геологічної служби США, 1 тонна комп’ютерних відходів містить стільки ж золота, скільки 18 тон золотовмісної породи.
Третя проблема полягає у тому, яку шкоду завдають електронні відходи екології та здоров’ю людей, оскільки вони містять ряд токсичних матеріалів: свинець, миш’як, ртуть та інші. Саме тому такий вид сміття відносять до класу небезпечного.
У країнах ЄС серйозними заходами запобігають екологічній загрозі, пов’язаної з накопиченням електронних відходів. Європейською Комісією були прийняті два головних документи: Директива про відходи електричного та електронного устаткування і Директива про обмеження використання деяких небезпечних речовин в електричному та електронному обладнанні. Основними їх цілями є підвищення обсягів вторинної переробки електронних відходів та скорочення обсягів їх накопичення. Виробники фінансують процес поводження з електронними відходами через цільовий грошовий платіж до спеціального фонду повторної переробки. Ці витрати формують оптову та роздрібну ціну продукції, що сплачують покупці за нове обладнання. Наприклад, витрати на рециклювання ноутбука фірми Hewlett-Рackard складають близько 0,07 € в Німеччині, 0,20 € в Іспанії та 0,39 € в Австрії. Тобто, утилізація електронних відходів є не тільки екологічно, а й економічно обґрунтованою.
Основна причина накопичення електронних відходів в Україні – відсутність законодавчого поля, що має регулювати весь процес поводження з таким сміттям, від виробництва або імпорту нового обладнання в Україну до організації збору, переробки та утилізації відпрацьованої техніки».
Координатор проектів з хімічної безпеки Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86» Денис Павловський зазначає небезпеку потрапляння ртуті до навколишнього середовища: «Електронна та електрична техніка, зо відпрацювала свій термін, складає 4-6% від усіх твердих побутових відходів (ТПВ), які генеруються в світі й також є швидко зростаючим компонентом у складі ТПВ. Кожен громадянин, який є споживачем електричних та електронних товарів, має розуміти, що до їх складу входять важкі метали, в тому числі й ртуть. У зв’язку з відсутністю державної системи збору відпрацьованих ртутних приладів (люмінесцентні лампи, тонометри, термометри, батарейки) та електронних приладів (мобільні телефони, оргтехніка) все це потрапляє на полігони твердих побутових відходів.
Ртуть і важкі метали, які входять до складу електронного та електричного обладнання випаровуються, переносяться повітряними потоками, а потім випадають на землю. Коли ртуть потрапляє у водні екосистеми, мікроорганізми перетворюють її в метилртуть – з’єднання ртуті, яке у малих дозах набагато токсичніше елементарної ртуті. Метилртуть у навколишньому середовищі стає одним з компонентів харчових ланцюгів. Малі водні організми поглинають метилртуть безпосередньо з середовища свого проживання. Вони в свою чергу, поїдаються рибою та іншими мешканцями водної стихії. У результаті метилртуть накопичується в живих організмах, а її концентрації зростають з просуванням харчовими ланцюгами. Люди, які регулярно харчуються рибою або м’ясом тварин, що її споживають, накопичують настільки високі рівні забруднення метилртуттю, що вона завдає шкоди їхньому здоров’ю.
У майбутньому прогнозується глобальне зростання потоку електронних відходів. Їх кількість лише в Європі щорічно збільшується на 3-5% (швидкість збільшення в три рази більша, ніж зростання обсягів усіх побутових відходів)».