Як досягти гармонії у родині? Чи можуть батьки вирощувати дітей щасливими? Як правильно боротися з недоліками дитини та навчитися жити з її недугами? Де та хто може допомогти владнати психологічні проблеми? Про це наша бесіда з представниками громадської організації «Есален» — її керівником, психотерапевтом Тетяною Якушевською та педагогом-психологом Ксенією Осадчою.
- «Територія мрії» є основним проектом громадської організації «Есален», як він виник?
Т.Я. – Все почалося, коли в рамках одного з проектів по профілактиці ВІЛ/СНІДу, ми разом із колегами створили соціотеатр (присвячена гострій соціальній проблемі вистава, в якій глядачі стають безпосередніми учасниками дійства – ред.), відпрацювали понад десяток інтерактивних вистав для різноманітних глядачів та переконалися в ефективності такої взаємодії з людьми. Виникла команда, і нам усім здалася близькою ідея допомагати сім’ям у вихованні дітей.
- Тобто саме соціотеатр поєднав креативних людей?
Т.Я. — Так. Всім було цікаво, яким чином можна допомагати дітям: на основі акторських технік, психології, медицини. Коли сформувалась програма проекту, вирішили зареєструвати свою громадську організацію для втілення у життя всього, що задумали. Це було у 2008-му. Ми плануємо створення нових проектів, але «Територія мрії» є для нас основним.
- Зараз ви оселилися у будинку Донецького міського молодіжного центру. Вони поділяють ваші ідеї та методи роботи із сім’ями, дітьми?
Т.Я. – Так, нам йдуть назустріч у наших пошуках, експериментах щодо використання новітніх форматів. Тренінги для батьків, жіночий клуб, дебат-клуб, розважальні програми завжди підтримуються. Ми відчуваємо живу та дружню зацікавленість.
- Розкажіть, будь ласка, про вашу команду.
Т.Я. – Розпочинали проект два психолога – я та Маргарита Березницька. У нас обох було величезне бажання допомогти молодим матусям. Адже раніше у радянському суспільстві не навчали, як правильно вирощувати щасливих дітей. Найскладніше завдання, яке поставив собі колектив: як виховати дитину, щоби їй було добре та цікаво жити, як підготувати її до початку самостійного життя без страхів та комплексів.
Потім до нас приєдналася зі своїми ідеями та напрацюваннями театрал та педагог Ірина Сметаніна. Пізніше з нами почали співпрацювати музиканти групи «Точка тиші» та ті, хто робив цікаві дитячі музичні вистави: Анастасія Таранець, Павло Павласюк, Геннадій Фільчаков, Ганна Конопльова, Яків Якушевський, Ксенія Осадча, Міра Соколенко.
Вже довгий час з нами Ксенія Осадча – керівник проектів, педагог, дефектолог, а тепер вже й психолог. Яків Якушевський також виявився чудовим педагогом (до речі, зараз теж навчається на психолога). Його театральні проекти ми розглядаємо як розширення нашої сфери діяльності. Педагог, психолог та молода матуся Міра Соколенко веде клуб для найменших діточок та їхніх мам.
Ще до нас приєдналася Вікторія Лавриненко: музичний працівник у дитячому садку, прийшла до нас зі своєю дитиною, та під час спілкування ми зрозуміли, що це «наша людина», запросили її до нашої команди. Віка теж продовжує навчатися та розвиватися як педагог. Музичний супровід занять забезпечує Світлана Васіна, професійний музпрацівник. Вона також прийшла у «Територію мрії» порадитися та залишилася надовго, але вже як соратник і помічник.
- Тобто ваша команда часто підбиралася з людей, які зверталися за порадою?
Т.Я. — Так, частково: хтось звертався по допомогу, з кимось разом робили щось цікаве, а хтось допомагав нам. Наприклад, ми почали співпрацювати з Лабораторією гуманної педагогіки. Її вела Ірина Дмитрієва – педагог, викладач, захоплений своєю справою. Монтесорі-педагогіка – це її «коник». З’ясувалося, що наші ідеї та її знання дуже добре співпадають.
Після знайомства з плей-бек театром, у нас з’явилися нові друзі та думки. І спільні проекти з групою плей-бек театра «Кібітка». Тепер у нас новий соратник – психолог Михайло Шаповалов. Людина надзвичайно серйозна, але у той же час творча. Він працює зі школярами.
- На дітей, мабуть, позитивно вплинула поява чоловіків? Адже існує стереотип, що вихованням повинна займатися жінка…
Т.Я. – Ми завжди можемо спробувати, хто саме з педагогів краще зрозуміє дитину та знайде до неї підхід. Особливо, якщо йдеться про складні випадки. Іноді без чоловічої енергії не обійтися.
- Давайте поговоримо про основні напрямки діяльності «Території мрії».
Т.Я. – Нашим завданням є допомогти родині у вихованні дітей. Відбувається це по-різному. В одному випадку, до нас приходить сім’я, і у процесі діагностичних ігор дивимося, які у них стосунки між собою, що заважає гармонії. Це може бути незнання себе, своїх бажань або руйнівні сценарії. Побачивши деякі проблеми, паттерни поведінки (модель поведінки, набір стереотипних реакцій – ред.), ми говоримо про це з членами сім’ї, підказуємо, куди можна рухатися. Ідеально, коли приходить вся родина (з бабусями, дідусями, тітками та нянями), і ми вирішуємо якусь певну проблему. Вислуховуємо всіх, пропонуємо варіанти щодо того, як дійти порозуміння, шукаємо можливість вирішення питань. Сім’я іде вже з деяким планом дій, який схвалили всі члени родини. Це складна, але дуже цікава робота.
Проводимо також індивідуальні заняття. Заняття з корекції поведінки дитини та обов’язково консультації з батьками, під час яких вирішуються певні тимчасові моменти у поведінці, фіксуються складності у розвитку дитини. Якщо дитина змінюється, набуває нової навички, позбавляється страхів та агресії, а вдома ситуація не міняється, стиль спілкування залишається той самий, який призвів до складнощів, то розвиток гальмується. Якщо батькам давати інформацію та підтримку, допомагати знаходити нові підходи у спілкуванні, то позитивні зміни наступають швидше та ефективніше.
Ще у нас є групові заняття з розвитку. Групи формуються за віком, починаючи з півроку.
- Це сприяє відкритості дітей?
Т.Я. – Так, діти розвивають здібності, розкриваються, навчаються спілкуватися, бути більш упевненими у собі, говорити «ні», розуміти, чого вони хочуть. Форма занять може бути різною – музика, ліпка, малювання, ігри…
- Крім, скажімо так, стаціонарних форм роботи, які ви пропонуєте тут, у залі «Території мрії», у вас є ще виїзні формати. Розкажіть про це.
Т.Я. – Такий виїзний формат називається «Разом». Тут зібрано все, що стосується сімейних свят, відпочинку, які діти різного віку та їхні батьки проводять разом. Ось вже третє літо великий успіх має літній табір, який ми проводимо на базі пансіонату «Сосенки» у Святогірську.
На два тижні туди вирушають близько двох десятків родин з дітьми віком від півтора до 13 років. Вражень маса! Сюрпризи від батьків дітям, квест, який для батьків влаштовують діти, похід на суничну галявину – все це РАЗОМ. На травневі свята спробували також сплавлятися Сіверським Донцем, а на різдвяні — пропонували зимову програму для сімей.
- Якщо трохи детальніше про тих, з ким ви працюєте: це лише сім’ї, діти? Чи серед них є викладачі, освітяни, соціальні працівники?
К.О. – Нам ще необхідно навчатися заявляти про себе. Завдяки директору Палацу молоді Вікторії Лобко про нас та наші проекти знають у міській раді. Запрошують проводити тренінги для працівників соціальних служб міста. Іноді навчаємо тих, хто бажає працювати нянею у родині. Також ми брали участь у семінарах для прийомних батьків. Це була складна аудиторія, мало знайома для нас. Дуже багато корисного та цікавого винесли для себе. До нас звертаються по допомогу керівники дитячих садків, але поки що тільки приватних. Там ми працюємо із педагогами та консультуємо батьків.
Іноді ми проводимо тренінги для класу на прохання шкільних вчителів. Це може бути тренінг спілкування, креативності або профорієнтації.
- У вас на сайті та у соціальній мережі розміщено розклад семінарів для батьків, для жінок …
К.О. — У нас є батьківський клуб та жіночий. У колі жінок обговорюємо теми, які цікаві і жінкам, і чоловікам. Мета клубу – підтримка жінок (мам та дружин), які зберігають та створюють родинне вогнище. Там ми можемо розслабитися під чашечку чаю на травах (до речі, клуб називається «Чайна п’ятниця»), поділитися своїми проблемами та шляхами виходу з них, пограти, поекспериментувати, тобто випробувати на собі сучасні психологічні методики та техніки, спрямовані на саморозвиток, побудову гармонійних стосунків з оточуючими та багато іншого.
У батьківському клубі ми збираємося раз на місяць. Починаємо з вивчення ієрархії сім’ї, законів щасливої родини. Тетяна розробила такі методики, які допомагають сім’ям ставати більш щасливими, здатними сформувати гарні сімейні звички, традиції, аби перебування вдома було для кожного радістю.
- Чит доводиться працювати зі складними випадками, наприклад, з сім’ями, де є діти-аутисти?
К.О. – Найтяжчий діагноз для сім’ї – це, коли хтось з батьків закритий (або обидва) і не сприймає нову інформацію.
Т.Я. - Найбільша проблема, насправді, коли батьки заходять та кажуть: «Ось вам дитина, зробіть з нею щось. За годину я її заберу».
К.О. – Виходячи з нашого досвіду роботи з аутистами, ми підлаштовуємося під дитину, намагаємося відчути, що їй потрібно, так би мовити «підбираємо ключик». У нас виходить добре. Ось батькам це вдається складніше: вони налякані, знесилені та роздратовані, шукають «хто винен». Хтось розуміє, що це робота для всієї родини, а хтось вважає, що дитина повинна бути нормальною та правильно поводитися.
- Скільки до вас ходить таких дітей?
Т.Я. – Зустрічається аутизм різного ступеню, гіперактивність, неврози, відставання у розвитку мови, змішані стани, коли дитині більш цікавий її внутрішній світ… Звертаються з іншими проблемами: тривожність, істеричність, психосоматичні розлади, астма, алергія, часті бронхіти. Вік дітей коливається від року до семи. Спочатку з дитиною працюємо індивідуально, потім поступово переводимо її до групи, щоб їй було комфортно й інші дітлахи не страждали. Тобто соціалізація – це один з головних напрямків.
- Чи допомагаєте дітям з інвалідністю, ДЦП?
Т.Я. – Іноді працюємо з такими дітками. Але не з ДЦП, а із затримкою розвитку тощо. З дітлахами з синдромом Дауна ми не працюємо, не доводилося. Неможливо все охопити.
К.О. – Потрібні інші підходи. На рівні держави. Зазвичай, аутизм або затримка мови – це психосоматика (фізична недуга, що викликана психологічною проблемою – ред.).
Т.Я. – Таємниця допомоги таким дітям у систематичній роботі з мамою і татом. А краще за все – ввести систему навчання молодих сімей до того, як вони стали батьками.
- Потрібно навчити їх жити з такою дитиною?
К.О. – Треба навчити їх вірити, що у дитини все налагодиться. Не всі батьки готові це почути. При аутизмі, сенсорній дезінтеграції, коли малюку складно «зібрати себе до купи», коли втрачені орієнтири через емоційну травму матері або дитини, все можна поновити тільки системною працею.
- Які досягнення є у роботі з аутистами? Чи можна назавжди позбавитися цього діагнозу?
К.О. — Все залежить від позиції батьків. Навіть у складних випадках можна добитися появи емоцій, викликати зацікавленість до діяльності, іграшок. Але мама з татом також мусять брати участь. Інакше, поки дитина з нами, вона щось розуміє, щось вміє, а вдома нічого не міняється. Нам привели такого малюка, батьки сказали: «Зробіть так, щоб він заговорив». І кожного разу, коли ми їм розповідали про маленькі досягнення їхнього нащадка, вони скептично кривились або тяжко зітхали, говорячи про те, що НЕ виходить.
Т.Я. – Коли немає середовища, де малюка приймають таким, яким він є, коли іде фіксація на негативі та стогін: «За що мені таке?!», процес зцілення блокується. В Ізраїлі є така програма роботи з аутистами. Там дуже суворо і без варіантів: 10 корекційних занять з дитиною, паралельно 10 занять з батьками. Тільки спільна робота усієї сім’ї.
- Скільки у вас клієнтів в цілому?
- Родин п’ятдесят.
- Чим ви відрізняєтесь від інших організацій, наприклад, таких популярних нині центрів розвитку дітей?
Т.Я. — У нас двері відкриті для всіх, ми готові прийняти у команду нову, ініціативну людину, яка має власні напрацювання. Два роки тому нас було п’ятеро, зараз – удвічі більше. Кожен знаходить свою нішу. Всі наші педагоги навчаються: хто на психолога, психотерапевта, на арт-терапевта — це одна з умов прийому до колективу. Намагаємося, щоб у всіх був розвиток, професійне зростання. Головна вимога – гуманність, душевність «тут і зараз». У більшості центрів та шкіл розвитку є обмеження за віком та напрямками діяльності. Наша «родзинка» — у постійній новизні. Ми робимо дуже багато всього різноманітного, незвичайного…
К.О. – Перше, чому навчаємося тут, у «Території мрії», це поважати себе як особистість.
- Таким чином ви поєднуєте театр, педагогіку та психологію?
К.О. – Ви не уявляєте, з яким ентузіазмом діти та батьки приходять на театральні ігри та якою енергією заряджаються на цілий тиждень!
- Які основні труднощі ви бачите у роботі з дорослими?
Т.Я. – Всі проблеми мають так би мовити один базис. Ми довго жили за радянської влади, нас 70 років навчали бути однаковими, не висовуватися. Ми звикли залишатися дітьми, а значить не брати відповідальність на себе. А також ми не завжди поважаємо свою думку, себе, звідси й установка: хтось знає краще, ніж я, «мені завинили те й те, мене не навчили, не показали…» і таке інше. З цього й витікає решта проблем. А має бути: «Якщо я поважаю себе, значить, можу взяти на себе відповідальність».
К.О. – Мами частіше за все скаржаться на неслухняність сина чи доньки. Для себе ми визначаємо: є порушення ієрархії у родині.
Ось два випадки з однаковою основою. В обох історіях – дитина довгоочікувана, пещена, у неї все є. У першому випадку – часто кричить, вимагаючи своє. Б’ється в істериці при найменшому неспівпадінні її бажань з батьківськими. Напружена, тривожний сон, поганий апетит. У другому – малюк не грається іграшками, безкінечно розставляє їх на полицях, не дозволяє мамі доторкнутися до всіх своїх речей. Все має лежати по місцях. У дитини підвищена тривожність, вона питає: «Я не вмру, не захворію?..»
Т.Я. В обох випадках дитина почуває себе найголовнішою. Вона управляє світом та батьками. Вона намагається контролювати те, що відбувається (у різний спосіб). Це надто велике навантаження на «маленьку людину» – усіх контролювати. Дитині бракує сил жити своїм дитячим життям, грати, розвиватися. Всі сили йдуть на маніпуляції та контроль. Порушена ієрархія: дитина не головна — батьки вирішують. І допоки наша батьківська любов перешкоджає кохати дитину – подібні ситуації будуть повторюватися та посилюватися.
- А історії з вашої практики, пов’язані з дітьми, є такі, що надовго запам’яталися.
К.О. – От якось до нас прийшла мати з донькою. У дівчинки астма зі щоденними нападами, тому мама нею дуже опікувалася. Свого життя у жінки не було. Дівчинка ходила і в групу до нас, і на індивідуальні заняття. Незабаром напади припинилися, дитина стала почуватися краще, а мама через якийсь час одружилася і чекає ще на одну дитину.
Т.Я. – Подібних історій багато. Наприклад, батьки привели дев’ятирічного хлопчиська, симпатичного, високого, міцного. Займається бойовим мистецтвом. Проблема: не вміє спілкуватися, часто ображається, плаче, б’ється. Індивідуальні заняття на викид агресії були дуже непростими: зламані чотири гумових мечі, розтрощені вщент спеціальні довгі подушки («дракони»), мої окуляри полетіли до смітника назавжди. За місяць він вже зміг відвідувати групу. У нас є місце «поганого настрою»: туди можна піти поплакати, поображатися, позлитися. Спочатку, протягом двох годин занять, він ходив в це місце близько 10 разів. За два місяці – двічі-тричі, до кінця року справлявся з емоціями самостійно.
К.О. – Як логопед-дефектолог я займалася з 4-річним хлопчиком: погано розмовляв, як дворічний. Мама зверталася, куди тільки можна. Ми почали шукати причину такої затримки розвитку. З’ясувалося, що коли йому було два рочки, у родині з’явився ще один малюк, і мама переключила свою увагу на нього. Про старшого сина трошки забули, саджали його перед комп’ютером або телевізором дивитися мультики. І виходить, що він на цьому періоді розвитку застряг. За два роки занять хлопчина все наздогнав, ходить до звичайної школи. Мами кажуть, що одразу після першого заняття по дитині видно, що «процес пішов». Ще один цікавий момент: консультація, коли батьки приходять зі складною проблемою, впливає на малюка неоднозначно. Був такий випадок: після консультації у дитини вночі температура піднялася до 39, а на ранок вона прокинулася трохи іншою – зміни вже були помітні.
- Ваша організація веде видавничу діяльність?
К.О. — Так. У мене є дидактичні ігри з розвитку зору, у Тетяни – напрацювання по психологічних іграх, вони у стадії завершення. Але зараз ми перевагу надаємо живому спілкуванню, а не переробці та укладанню інформації.
- Є проблеми, характерні саме для вашої громадської організації
Т.Я. — У нас немає часу та досвіду для написання грантових заявок, щоби залучити додаткові ресурси на нові проекти. Один з наших засновників просто подарував меблі та обладнання. Ми працюємо з дітьми, тому зрозуміло, що іграшки, інший інвентар псуються. Постійно потрібні кошти на щось нове. Актуальною для нас є проблема більш просторого приміщення: ми зростаємо, з’являються нові люди, а взагалі зараз ми все більше покладаємося на батьків, вони здатні допомогти нашій організації, її проектам.
