Редактори та журналісти всеукраїнських і регіональних медіа, які взяли участь у конференції «Як реанімувати регіональну журналістику: медіареформи та саморегуляція», обмінялися досвідом саморегуляції та дотримання стандартів у їхніх виданнях і висловилися щодо роздержавлення комунальних ЗМІ. Захід відбувся 16 липня 2015 року в Києві та був організований Інститутом демократії імені Пилипа Орлика за підтримки USAID через «Інтерньюз Нетворк».
Роздержавлення, саморегуляція, дотримання Кодексу журналістської етики та медіаграмотність є головними умовами для виживання регіональних ЗМІ – погодилися учасники події. Відповідальні перед суспільством медіа, що своїми професійними матеріалами формують громадську думку, розуміють потреби своєї аудиторії та цілком спроможні адаптуватися до сучасних умов медіа-ринку.
Про необхідність роздержавлення комунальної преси говорять давно і багато, питання саморегуляції ЗМІ «мусолиться» вже років з десять. Але наскільки у цьому напрямку в Україні просунулися вперед – здається, краще запитати власне редакторів і журналістів.
10 років на роздержавлення: чи є що святкувати?
Редактор газети «Білопільщина» Сумської області Наталія Калініченко розвінчала один з популярних міфів, що всі комунальні ЗМІ отримують бюджетні кошти, сказавши, що це не зовсім так, і навівши у своїй презентації дані про обсяг бюджетних дотацій, наданих комунальним виданням у різних регіонах в 2014 році: Kalinichenko’s Presentation_2015. Інша омана, що їй піддаються, – начебто, комунальні ЗМІ не хочуть роздержавлення. Редакторка підкреслила, що сьогодні більшість редакторів хочуть роздержавлення, але «крім редакторів ніхто цим роздержавленням не займався, і воно нікому не потрібно».
Наталія Калініченко нагадала, як два попередніх скликання Верховної ради України проводили опитування серед депутатів на предмет, що таке комунальні ЗМІ; тоді 50 % депутатів написали, що комунальні ЗМІ – це ті ЗМІ, які пишуть про проблеми комунального господарства. На її думку, найбільший крок по роздержавленню було зроблено парламентом минулого скликання, коли закон був поставлений на голосування (законопроекти №1076 — «Про суспільне телебачення і радіомовлення» та №2600 — «Про реформування друкованих засобів масової інформації» — ред.), але «провалений» двома політичними силами – «Свободою» і комуністами. «В будь якому випадку, щоб зрушити з місця це питання, — сказала Калініченко, — треба формувати суспільну думку, лобіювати цей процес».
Ігор Зоц, головний редактор «Донеччини» (єдиної україномовної газети Донецька, яку він зараз видає у Києві власними силами – ред.), розповів про побоювання редакторів регіональних, зокрема районних, комунальних друкованих ЗМІ у зв’язку з можливим роздержавленням. Він підкреслив той аспект, що зараз приймається закон про децентралізацію, а редактори бояться «якщо разом приймуть закони про роздержавлення та децентралізацію, то межі районів можуть змінитися, і газета просто загубиться». Водночас Ігор Зоц погодився, що з прийняттям закону про роздержавлення затягнули: «Його треба було прийняти років 10 тому назад, коли був підйом економіки, коли більш-менш благополучно розвивалася країна».
Реформи: чому б не перейти на власний хліб?
Досить чіткою щодо необхідності роздержавлення засобів масової інформації є позиція Національної спілки журналістів України. За словами Сергія Томіленка, першого секретаря НСЖУ, Спілка є прихильником реформування комунальної преси, «оскільки з кожним роком позиції комунальних газет лише погіршуються, також погіршуються відношення із співзасновниками». Зовнішній тиск з боку Ради Європи, вважає Томіленко, може значно прискорити ухвалення закону про реформування ЗМІ, бюджетний супровід якого – це «копійки для держави».
Говорячи про роль головних редакторів у сучасному процесі реформування медіа, спікер зазначив: зрозумілими, з огляду на систематичну безкарність за злочини проти журналістів в Україні, є побоювання редакторів щодо відкритого висловлювання, відстоювання своєї позиції з того чи іншого питання та небажання йти до кінця. Причиною є реальні загрози для здоров’я і життя медіа-працівника. «Зараз на території Луганської області, що підконтрольна сепаратистам, у полоні знаходиться одна журналістка – Марія Варфоломєєва. Загалом же за 2014 і 2015 рік у полоні перебувало понад 80 представників ЗМІ», — нагадав перший секретар НСЖУ.
Тетяна Смолдирєва, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика (ІДПО) у Чернівцях, попросила учасників конференції звернути увагу на той факт, що в суспільне мовлення перейшло лише 3 % державних мовників, решта 97 % складаються з невеличкої частки комунальних та значно більшої – олігархічних ЗМІ. З огляду на це було поставлене питання: чи вирішує роздержавлення питання політичної та комерційної «джинси»?
За словами експерта, у Чернівецькій області немає державних обласних газет: «У нас процес роздержавлення на обласному рівні відбувся понад 10 років тому». Однак в Чернівцях, запевнила пані Тетяна, так само говорять про роздержавлення, але інтерес до цієї теми на районному рівні не такий високий, який мав би бути для реальних зрушень. Спікер виокремила 3 важливих, на її погляд, висновки: «По-перше, роздержавлення звільняє нас від тиску влади, але не від тиску. По-друге, якщо 10 років тому ЗМІ були готові до роздержавлення, то сьогодні це бажання дуже пригасло, помножено на дуже несприятливу економічну ситуацію. По-третє, частина керівників районної ланки бояться перейти на «власний хліб» через об’єктивні страхи».
Медіаграмотність: кому це потрібно?
Враховуючи реалії та вимоги часу, учасники заходу багато говорили про медіаграмотність журналістів і аудиторії. Тетяна Смолдирєва ввела свій термін – «наступальна журналістика», маючи на увазі не пропагандистську журналістику, а таку, що базується на дуже потужній доказовій базі достовірності (аргументована достовірність).
«Медіаграмотність нам потрібна для того, щоб уміти аналізувати, ставити під сумнів кожну інформацію, порівнювати кілька джерел інформації. Дізнаватися не тільки джерело інформації, а й автора. Дивитися між рядків – що є метою цієї інформації, виробляти критичне мислення. Таких підхід корисний і для споживачів контенту і для тих, хто його створює, – журналістів».
Більшість учасників конференції були єдині у думці, що для споживача інформації зараз, як ніколи, актуальна медіаграмотність: треба вчити громадян розрізняти, що є достовірною інформацією, а що – фейком. Разом із цим потрібно змінювати журналістську освіту в Україні, піднімати рівень журналістики, а це із часом призведе до підвищення рівня освіченості суспільства.
Якісний контент: можу, хочу, буду
Яких заходів треба вживати, щоб українські медіа не просто не вмирали, але й відновлювалися та розвивалися далі, — знає Олексій Погорєлов, генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси (УАВПП). На конференції він озвучив своє сприйняття сучасної ситуації зі ЗМІ: «Світ змінився, але це не означає, що преса вмерла. Друковані видання живі і можуть бути дохідним бізнесом протягом десятиріч, але не в тому вигляді, в якому ми їх знаємо, бо та редакційна модель вже не існує». В чому ж секрет «реінкарнації» ЗМІ? Відповідь криється у явищі «самозайнятість журналіста», яка насамперед означає створення ним якісного контенту.
Пан Погорєлов запропонував подивитися на стан взаємовідносин «ЗМІ та аудиторія» дещо ширше. Якщо проаналізувати не лише на українські реалії, але й світові, то сьогодні можна побачити наступну картину: 2,7 млрд осіб (45 % всього дорослого населення світу) – це аудиторія газет, 0,8 млрд (42 %) – читачі газет в цифрі. Як люди в світі витрачають свій час на медіа, видно з презентації (Pogorelov’s Presentation_2015) Олексія Погорєлова, якій навів дані за 2014 рік, що були оприлюднені в червні поточного року у Вашингтоні на Всесвітньому газетному конгресі. На телебачення відводиться 125 хвилин, на газети – 33, разом на старі класичні медіа – менше половини часу людей. Люди витрачають час на цифрові ЗМІ (через смартфон, планшет) в сумі більший, ніж на настільний ПК. Гендиректор УАВПП підкреслив, що у світі спостерігається тенденція падіння аудиторії веб-сайтів, які є стаціонарними; підростає аудиторія девайсів із 3G.
«Десь 25 % в світі реклами грошах – вже в «цифрі», — відзначив Погорєлов. – В нас мало грошей, бо мало заходів на сайти». Висновок доволі простий: користувачі та рекламодавці обходять сайти осторонь, тому що їм просто нецікаво.
Відповідаючи на питання, хто відповідальний за контент, спікер сказав: «Журналіст. І редактор. Не рейтинги. Медіа – це бізнес, який проактивний. Це лідерський бізнес». На думку Погорєлова, журналіст і редактор, які відповідають за якість контенту, мають розумно балансувати між тим, що аудиторія хоче, і тим, що розкриває інші теми.
Про якісний контент з позицій «можу», «хочу» і «буду» говорив Роман Шостак, експерт ІДПО у Львові. Очевидною, за його словами, є необхідність для ЗМІ шукати компроміс між бізнесом і суспільною функцією. Цей компроміс мають шукати аудиторія, держава і виробники інформаційного продукту.
«Можу» – це управління громадською думкою. «У нас свобода неграмотного, неправдивого слова перемагає», — сказав Шостак, зробивши підсумок, що зараз нам треба імплементувати стандарт грамотності. Під «хочу» розумілося «фаховий рівень журналістів»: журналіст повинен хотіти бути професійним, але для такого мотивування «має бути суспільне визнання якісного журналіста класичної журналістики» — конкурси, премії, рейтинг якісних ЗМІ. Експерт навіть заявив, що «ніяких реформ взагалі не треба – просто треба забрати слово «медіа»… У нас не є медіа, напевно, 90 % інтернет-ресурсів. Ми кажемо: інтернет-журналістика. А як вона у нас оформлена законодавчо, професійно; взагалі, які межі інтернет-журналістики?». На думку Романа Шостака, у законодавчому полі треба створювати преференції, які б допомагали виживати якісній класичній журналістиці, яка би виконувала свою суспільну функцію – формування об’єктивної громадської думки. Це і є те саме «мушу».
Доки дорогі авто біля прокуратури, доти і «джинса»
Після того, як Роман Шостак порівняв інтернет-журналістику із Грибовицьким сміттєзвалищем у Львові, її своєрідним адвокатом, від Агенції регіональної інформації та аналітики «Гал-Інфо», виступив журналіст Віктор Шаповал. Він зазначив: «Інтернет-журналістика є тим середовищем, яке живить чи мало би живити якісну журналістику», а щодо «не повинно буди джинси»: тоді «немає бути і дорогих автомобілів біля прокуратури». Журналіст переконаний: насправді щось нове з’являється тоді, коли міняються стандарти, а інтернет-журналістика розвивається за м’якими стандартами. Але представник львівського ЗМІ погодився, що стандарти, зокрема збалансованість та оперативність матеріалу, порушуються на кожному кроці.
Говорячи про саморегуляцію, член Комісії з журналістської етики Сергій Штурхецький зазначив, що поки ніхто з чотирьох основних гравців (держава, власники, аудиторія, журналісти) не взявся за саморегуляцію, ми маємо «приблизну демократію», але рано чи пізно це закінчиться. «Якщо ми законодавчо пропишемо: «Журналіст, не бреши», завтра ми не проснемося в абсолютно чесними медіа», — наголосив спікер.
Ключовим меседжем всіх учасників медіа-події був такий: якщо не робити реформ – втратимо державу.
_____________________
Тест: Лідія Пономаренко
Фото: Оля Ластівка
