Як дебат-клуб «Територія сім’ї» допомагатиме батькам у вихованні малечі?

23.10.2012 | Кількість переглядів: 221

Нещодавно в Донецьку почав свою роботу дебат-клуб «Територія сім’ї». Його організатори сподіваються, що він дозволить багатьом сім’ям висловитися: папи, мами зможуть озвучити свої проблеми і почують історії/досвід інших батьків. Темою першої зустрічі стала проблема «Якщо дитина стоїть на голові… Карати!? Як?..». Про що ж треба пам’ятати батькам, виховуючи своє чадо, Донецькому прес-клубу розповіла  сімейний психолог Тетяна Якушевська.

«Питання покарання дуже гостро «стоїть» у багатьох сім’ях і виникає постійно. Адже ще не одна дитина не виросла без конфліктів, але дуже важливо, щоб вони не були тривалими. Іноді поведінка дитини не відповідає загальноприйнятим нормам поведінки. Стикаючись з подібними ситуаціями, батькам необхідно пам’ятати, що малюк тільки вчиться виражати емоції, він вчиться виражати себе в цьому суспільстві. Крім того, є й інша проблема: ми виховуємо своїх дітей так, як виховували нас. Таким чином, ми передаємо з покоління в покоління не лише хороше, але й погане. І це погане мучить батьків. Упевнена, що вони із задоволенням хотіли б його позбавитися. Але як? Знають не усі. Сподіваємося, що наш дебат-клуб допоможе це зрозуміти», – акцентувала пані Тетяна.

У перші роки свого життя дитина, в основному, копіює своїх батьків. Виходить, якщо батьки стикаються із проблемами в поведінці свого чада, то це, в першу чергу, говорить про те, що малюк перейняв щось погане від своїх батьків?

«Виховання — це передача досвіду, традицій, правил від батьків дітям. Причому, як правило, іноді ми передаємо саме те, чого не хочеться передавати. Батькам слід пам’ятати, що дитина багато чому вчиться, адже вона народжується без фізичних та емоційних навичок. Дорослі ж, у свою чергу, стикаючись з якимись проблемами, можуть не адекватно реагувати на них. Просто, на відміну від дитини, вони вміють себе контролювати: пригнічувати або приховувати свої емоції. А дитина не вміє цього робити. Частенько, вона навіть не знає, як називається та чи інша емоція. Капризи малюка — це найчастіше не певна навичка поведінки. Дитина повинна пройти етап розвитку емоційного інтелекту. Це найперший інтелект, який вона виробляє. При цьому, дуже часто у самих же батьків цей інтелект не дуже розвинений: люди звикли не розуміти те, що вони відчувають, а пригнічувати себе. Цим і пояснюється частина сімейних конфліктів. «Якщо я розумію і не боюся почуттів, то я вчуся керувати ними», — це правило слід пам’ятати батькам і залучити до нього своїх дітей. Друге, що повинна зрозуміти дитина, — це те, що є деякі рамки. Це моє, це твоє, це моя територія, це твоя територія, це твоє тіло, а це моє, це ти злишся, а це я злюся. Батьки — це своєрідний тренажер для дитини. Але дорослі часто ображаються на своїх дітей, замість того, щоб зрозуміти, що це їх спроба зробити ще один крок. Ми повинні розуміти, що дитина вчиться, і сказати їй: зі мною так не можна, а можна так. Тому ми й хочемо донести до батьків: малюкові потрібно промовляти, що ви відчуваєте (я на тебе злюся, ти мене розсердив). Якщо після декількох спроб «мирних перемов» не настає розуміння, то слід застосувати схему «Якщо…, то…» (повірте, дитина з півтора років вже здатна сприймати таке спілкування). Якщо ти мене ще раз удариш, то я тобі відповім тим же. Якщо ти не збереш іграшки, то я не покатаю тебе на гойдалці. Якщо подібний метод не спрацьовує, то батькам треба переконатися, чи досить твердо вони це вимовляли — малюк може подумати, що ви з ним граєте».

Як же пройшла перша зустріч? Чим займалися батьки? Про це читайте в матеріалі «Діти — це ті ж дорослі, тільки маленькі».