Волонтерський тил Луганщини: як працює Громадський центр допомоги в Рубіжному

30.06.2016 | Кількість переглядів: 1 276

Незважаючи на те, що війна на сході України почалася більше двох років тому, а активні бойові дії не йдуть вже півтора року, в Україні продовжують з’являтися волонтерські організації. Стосується це і Луганської області, де рівень громадянського активізму до війни був украй низький. Але події останніх двох років подіяли немов електричний сигнал, струснувши багатьох людей. Так з’явилося безліч цивільних неурядових ініціатив, які, на відміну від міжнародних та всеукраїнських організацій, майже не висвітлюються в медіа. Одна з таких локальних організацій — Громадський центр допомоги внутрішньо переміщеним особам в Рубіжному.

Як все починалося

Громадський центр допомоги переселенцям в Рубіжному відкрився відносно нещодавно — в кінці листопада 2015 року. До цього єдиною організацією в Рубіжному, яка допомагала ВПО, був Червоний Хрест, з яким Центр знаходиться в одній будівлі і тісно співпрацює.

Керівник Громадського центру Юрій Писаревський

Центр допомоги переселенцям «виріс» із фонду «Надія», який почав працювати в кінці 2014 року, й займався наданням матеріальної і технічної допомоги дитсадкам і школам, проведенням масових заходів, підтримкою і розвитком спорту.

«Але коли ми зіткнулися з напливом переселенців — стало зрозуміло, що власних сил і коштів не вистачає. Почали шукати партнерів, які допомогли б нам налагодити роботу на постійній основі », — розповідає Юрій Писаревський, співробітник Центру і позаштатний радник Міністерства соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб в Луганській області.

Для реалізації проекту допомоги переселенцям організаторам самим потрібна була допомога, і вони звернулися до USAID за грантом для відкриття координаційного центру. В результаті було підписано контракт в рамках проекту USAID «Українська ініціатива по зміцненню впевненості», спрямована на підтримку неурядових організацій, які працюють з ВПО.

Не тільки «гуманітарка»

Більшість українців мають досить слабке уявлення про внутрішньо переміщених осіб та їх потреби: вважається, що єдине, чим можна їм допомогти — це принести кілька ящиків гуманітарної допомоги. Однак ця проблема вирішується відносно легко.

Саме тому основною діяльністю Громадського центру в Рубіжному є юридична та психологічна допомога. Двічі на тиждень юрист «Восток SOS» проводить безкоштовну юридичну консультацію. Раз на місяць приїжджає психолог, який до того ж працює з декількома переселенцями в телефонному режимі. З більш загальних питань переселенці можуть звернутися до Юрія Писаревського та куратора центру Тетяни Хацкевич.

«Потік переселенців не дуже великий, адже центр займається не роздачею гуманітарної допомоги, а надає юридичну та психологічну допомогу. Люди не поспішали до нас приходити, але потім, коли постали певні проблеми, де потрібна допомога юриста, всі зрозуміли, наскільки це важливо», — розповідає Тетяна Хацкевич.

Але волонтери центру не обмежуються словами. Так як центр співпрацює з Червоним Хрестом та іншими міжнародними організаціями (ADRA Україна, Норвезька рада у справах біженців і так далі), вони також допомагають роздавати гуманітарну допомогу. І не тільки.

«Ми налагодили співпрацю з місцевим центром зайнятості та отримуємо оперативну інформацію по вільним вакансіям і розміщуємо її в Центрі. Що стосується пошуку житла, то ми моніторимо ситуацію в відкритих джерелах, аналізуємо і надаємо переселенцям», — розповідає Юрій про інші аспекти діяльності центру. Як доказ на стіні висять оголошення по оренді житла, які можуть зацікавити переселенців.

Центр не веде статистики кількості переселенців, які пройшли через них, тому тут не можуть точно сказати, скільком вони змогли допомогти.

«Ми знаємо, що близько 270 сімей переселенців в Рубіжному звернулося до нас, це близько 800-900 осіб. Допомогли з працевлаштуванням двадцятьом, приблизно десятьом — з розселенням. Всього ж в Рубіжному зареєстровано 10-12 тисяч переселенців, але фактично проживають в місті значно менше», — вважає Юрій.

Хто є хто

Куратор центру Тетяна Хацкевич

Поки в Центрі працюють тільки чотири людини: представник фонду «Надія» Юрій Писаревський, куратор Тетяна Хацкевич, юрист і психолог. Але тільки Хацкевич працює тут на постійній основі. У Центрі, розташованому в будівлі недобудованого гуртожитку, її можна побачити щодня з восьмої ранку.

При цьому Тетяна працює виключно на волонтерських засадах. У 2005-2010 роках вона була депутатом міської ради, займалася соціальними питаннями городян. Рубіжани досі впізнають її і навіть по старій пам’яті просять допомогти. У критичний для країни момент вона як волонтер стала допомагати Червоному Хресту, звідки її потім покликали працювати в нову організацію.

«З 2014 року я як волонтер допомагала працівникам Червоного Хреста. А сюди мене запросили в 2015 році, тому що я — місцевий житель і депутат міської ради. Донорів для Центру знайшов голова фонду «Надія», місцевий підприємець Юрій Цибуля», — розповідає Тетяна.

Саме вона знаходить оголошення по найму житла, через знайомих знаходить тих, кому потрібні робочі руки, обдзвонює міжнародні організації, спілкується з переселенцями. Робота в центрі також допомагає реалізовувати нові ініціативи.

«Бувають різні випадки, приходить переселенець старше 70, переніс якусь операцію або інсульт, звертається в пошуках няні. Ми зв’язуємося з територіальним центром, нам дають номери телефонів, я пропоную, а далі людина вже вирішує сама», — пояснює вона.

Другому волонтерові, Юрію Писаревському, не так легко поєднувати цю роботу з обов’язками позаштатного радника, тому його не так часто можна побачити в Центрі. Але він допомагає не менш Тетяни: саме йому доводиться доносити до вищих інстанцій в Києві інформацію про реальний стан ВПО в Луганській області, про невідповідність законодавства тому, що відбувається насправді.

Втім, Юрій сподівається на збільшення штату як мінімум ще на одну людину: «Ми звернулися до наших партнерів з проханням додатково виділити нам ще одну одиницю, крім куратора. Ми хочемо мати на постійній основі соціального працівника — психолога».

В чому проблеми?

Громадський центр можна назвати однією з тих рідкісних громадських організацій, яким пощастило: можливо, завдяки донорам він не стикався з організаційними чи адміністративними проблемами — всього вистачає. Хоча потреби подібного центру в невеликому місті не такі вже й великі.

Основні проблеми Центру пов’язані з самими переселенцями, і ці проблеми універсальні для всієї країни: нестача житла та робочих місць. Однак є й ті, які специфічні тільки для Луганської області. На думку Юрія Писаревського, до них відноситься припинення видачі гуманітарної допомоги для переселенців в частині регіону, підконтрольній Україні.

На стенді в центрі - інформація про оренду житла

«Величезна кількість внутрішньо переміщених осіб досі потребує підтримки, підживлення і допомоги саме в гуманітарній сфері. Багато хто з них — це люди з незахищених верств населення. Чимала кількість людей зіткнулася з повним припиненням всіх виплат, для них це єдиний засіб для існування. Тому моя думка: ні в якому разі не можна згортати проекти з гуманітарної допомоги на підконтрольній території», — роз’яснює він свою позицію.

Також Юрій вважає, що влада області не справляються з величезною кількістю ВПО в регіоні: «Є міста і райони, де є дуже великий наплив переселенців: Сєвєродонецьк, північні райони області. Виникають проблеми в роботі «Ощадбанку», часом не вистачає готівки в банкоматі».

Найгостріша ситуація з тимчасовом місцем проживання для ВПО. «На жаль, на даний момент в області немає місць тимчасового компактного проживання для переселенців як в Дніпропетровській і Запорізькій областях, де є модульні містечка і ВПО можуть хоча б тимчасово десь прожити», — скаржиться Юрій.

Для Тетяни проблеми з переселенцями трохи інші. За її словами, існує певна категорія переселенців, які не можуть отримувати гуманітарну допомогу та знайти роботу.

«Деяких переселенців передпенсійного віку не беруть на роботу через вік. Якщо їм немає 65 років і немає в наявності групи інвалідності, то вони ніякої гуманітарної допомоги не отримують. У підсумку ці люди залишаються за бортом, кинутими. Одні й ті ж категорії (65-70 +, інваліди I-II груп, матері-одиначки і багатодітні сім’ї), ті ж люди в різних фондах весь час отримують гуманітарну допомогу », — обурюється Тетяна.

Є до чого прагнути

Звичайно, що Центр не збирається зупинятися на досягнутому. У подальших планах — допомога місцевим жителям, продовження роботи зі школами та спортивними установами. У серпні організація підпише подовження контракту з донорами, згідно з яким Центр продовжить свою роботу як мінімум на рік.

Також громадська організація, крім своєї основної діяльності, допомогла організувати кілька заходів. З них можна виділити Форум добрих ідей, на якому студенти з переселеного Первомайського індустріально-педагогічного технікуму представили свої проекти щодо поліпшення рівня життя громади. Два з них — благоустрій пам’ятного знака загиблим воїнам АТО і толока в будинку для літніх людей в Кремінній (прибирання, побілка і посадка дерев) — були успішно реалізовані вже в цьому році.

Один з основних напрямків роботи центру - організація навчання для ВПО

Також центр на своїй базі влаштував тренінги з журналістики для кількох старшокласників рубіжанських шкіл. Найактивніші з них поїхали на тренінг до Львова і побували в тамтешньому національному університеті.

Подібні успіхи не могли пройти повз донорів, і USAID запропонувало створити на базі центру Школу громадянського суспільства, де будуть проводитися курси, тренінги, реалізовуватися проекти. Юрію Писаревському, який і сам хотів створити щось подібне, ідея припала до душі. Чи буде реалізований цей амбітний проект — покаже час.

Маленькі успіхи клієнтів Центру допомоги

Ірина Титаренко — якраз з тієї категорії людей передпенсійного віку, про яких розповідала Тетяна: на роботу їх не беруть, гуманітарна допомога їм не призначена.

Вона з Первомайська Луганської області. Там залишилася її хвора мати, в Рубіжному живе з родиною сестри. Через зміни в законодавстві Ірина боїться їхати до матері, так як перевірка може відбутися під час її відсутності. Саме так позбавили виплат її знайому. «Була б я молодшою, я б усіма способами пробивала собі шлях. Але через вік мене не беруть на роботу, хоча я інженер-будівельник. Ще й господарі квартири приїхали з Росії, хочуть її продати. Нам нікуди діватися, держава ніяк не допомагає. Все, що зараз відбувається — це геноцид нації », — емоційно підсумовує Ірина.

До Центру жінка прийшла за допомогою. Як складеться її подальша доля, поки невідомо, але Ірина сподівається на краще.

Луганчанин Євген Решетніков налаштований більш оптимістично. Можна навіть назвати це бойовим оптимізмом. І не просто так: свою першу справу з приводу незаконного припинення виплат він вже виграв. Але попереду новий бій.

Євген Решетніков готовий до кінця боротися за свої права

«Я з сім’єю вже другий рік живу в Рубіжному. Мені з березня цього року без будь-яких попереджень припинили виплачувати пенсію. Я писав листи, пояснюючи, що це незаконно. Виявилося, що я є в якихось списках СБУ», — скаржиться Євген.

Після таких звісток Євген завдяки юридичній консультації Громадського центру подав до суду на управління пенсійного фонду в Рубіжному. Суд визнав дії ПФ протиправними і задовольнив всі вимоги позивача. Але управління пенсійного фонду подало апеляцію, і Євген досі не отримує пенсію.

«Вони забувають, що я теж державний службовець — був заступником головного державного інспектора з ядерної безпеки України. Я знаю, як будується законодавство. Я звернувся до обласної прокуратури. Вони передали справу в поліцію, а звідти з квітня — жодної відповіді. Зараз я готую звернення до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерії Лутковської», — розповідає він.

Євген немає жодного наміру здаватися. Він хоче достукатися до всіх вищих інстанцій. Дійшов навіть до обласного телебачення, наступна мета — сюжет на «1 + 1». У своїй правоті та успіху Євген впевнений на всі 100%.

По всій Україні можна багато знайти подібних історій, і не всі їх герої живуть в мегаполісах на кшталт Києва та Харкова. У маленьких містах і районних центрах їм теж потрібна допомога, і таких організацій, як Громадський центр в Рубіжному, в провінції практично немає, в Луганській області, крім Сєверодонецька — немає зовсім. Тому Громадський центр — прекрасний приклад для всієї області, і можливо саме цей приклад надихне когось, і переселенців «в глибинці» почнуть помічати.

Контакти:

Адреса: м.Рубіжне, вул. Миру, 36, каб.№ 18.

Телефон: (098) 389 91 17; (06453) 6-48-77

Матеріал рос.мовою можна скачати тут: Волонтёрский тыл Луганщины

Читати також:

Вистава «Голоцен», це спроба дітей вчергове постукати у напівзачинені двері майбутнього, — драматургиня Ірина Гарець

Про проблеми навколишнього середовища мовою мистецтва розповідають глядачам школярі та громадські активісти. Проєкт “ЕкоТеатр – дія на майбутнє” народився у результаті співпраці ГO «Товариство активних людей», Луганського обласного центру народної творчості та ГО «Міст 3.10». Представниці організацій зустрілися під час проходження програми «Академія громадського активізму» та створили коаліцію для втілення у життя спільної ідеї. На …

Шкільну освіту Донеччини та Луганщини «перепрошиють» на «Освітньому марафоні»

2 грудня 2019 року БО «Благодійний фонд «Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну» розпочав у Києві першу конференцію-інтенсив в рамках проєкту «Освітній марафон». «Освітній марафон» спрямований на розвиток управлінської компетентності керівників закладів загальної середньої освіти для впровадження «Нової української школи». Організатор події — БО «Благодійний фонд «Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну» в рамках …

У Києві відбулося перше обговорення практикуму деокупації

Практичний досвід волонтерів, які вже сьогодні реалізують процеси деокупації на визволених територіях, має бути корисним не лише у Донбасі після його повернення в Україну, а й в інших регіонах країни – у рамках декомунізації свідомості та розвитку громад. Такого висновку дійшли експерти круглого столу «Деокупація: як це працює?», який відбувся в Українському кризовому медіа-центрі (Київ) …

«Карітас Харків»: милосердя, безкорислива любов, допомога нужденним

Війна не милує нікого. Ні дорослих, ні старих, ні дітей, ні тих, хто сам не може постояти за себе. Іванка, дитинчатка з синдромом Дауна, вихопили зі звичної обстановки, з кола знайомих людей в Донецьку, де йшла війна, і вивезли, точніше – евакуювали за допомогою Держслужби з надзвичайних ситуацій до Харкова. Так хлопчик опинився у Центрі …