Вінницька «ВІСЬ» – вісь порозуміння, діалогу та інтеграції переселенців

20.07.2016 | Кількість переглядів: 620

Вінниччина, що гостинно прийняла тисячі вимушених переселенців, має особливий досвід їхньої  інтеграції до місцевих громад. По-перше, Вінницька область традиційно славиться саме сильною громадою, цікавими соціальними ініціативами та неформальним підходом до того, що називається офіційним терміном «формування громадянського суспільства». По-друге, специфіку ситуації зумовив переїзд до обласного центру Донецького національного університету, славетного українського вишу, який разом з вінничанами успішно відкрив нову сторінку не тільки власної історії, але, може, і світового досвіду розбудови університету в екзилі майже з нуля, якщо казати про матеріально-технічну базу, проте з потужною кадровою базою сильного, активного та патріотичного колективу викладачів, студентів та співробітників. Колективу, який тепер поправу себе називає «університетська родина». І успішність адаптації, а згодом і інтеграції цієї родини на новому місці багато в чому залежала саме від того, як її приймуть у родині вінницької громади.

Сьогодні у Вінниці не дуже люблять абревіатуру ВПО – ані самі переселенці, ані вінничани. Набагато частіше від вінничан тут почуєш «наші вінницькі донецькі», а від самих переселенців замість «тут, у них» – «у нас, у Вінниці». І це стало можливим завдяки спільним зусиллям почути один одного, зрозуміти, що чужої біди не буває, та бажанню розбудовувати Україну разом.

 Діалоги порозуміння: «Історії несепаратисток»

Перші викладачі, студенти та співробітники ДонНУ, що приїхали на початку жовтня 2014 до Вінниці за ректором Романом Гринюком, приїхали з великим бажанням розбудовувати рідний університет, вони не втратили віру та надію, але ж залишили на своїй малій батьківщині майже усе – будинки та квартири, роботу членів родини, друзів та знайомих, місця навчання дітей. Та й багато чого ще непомітно входить до нашої зони комфорту – непомітно, поки ми цього не втратимо – знайоме розташування всього в рідному місті, телефони лікарів, до яких можемо звернутися, транспортні маршрути, адреси магазинів, ремонтних ательє, аптек та аварійних служб… Це вже не кажучи про улюблені куточки та краєвиди рідного міста, звичні з дитинства місця відпочинку і багато ще чого – матеріального і геть не матеріального, що створює твій світ. Світ, який руйнується водночас за бажанням «ввічливого сусіда», що привів до твого міста спочатку титушок і бандитів, а потім – озброєних «гіркінців», російські танки та «руську православну армію».

Світлана Дубина — людина, яка однією з перших підтримала ВНЗ-переселенця — ДонНУ

Так, донеччани і луганчани, що приїхали до Вінниці, не були зневірені, але розгубленість людей ставала все більшою проблемою, бо поряд з безліччю побутових проблем постала і найсерйозніша – проблема непорозуміння з місцевими мешканцями, дорікань, іноді й звинувачень. Саме тут у ролі справжніх фахових медіаторів, якщо казати науково, а направду – у ролі справжніх друзів, що вчасно подали руку допомоги, і виступили вінницькі активістки – це, справді, чомусь переважно саме жінки, які очолюють НДО.

Світлана Дубина – відома у Вінниці громадська діячка, правозахисниця, експертка Коаліції з протидії дискримінації в Україні, голова ГО «Інформаційно-просвітницький центр «ВІСЬ». Звісно, така людина не могла залишитися осторонь проблем нових мешканців її міста – саме так Світлана з початку і дотепер сприймає переселенців.

Згадує завідувачка кафедри журналістики ДонНУ Олена Тараненко: «Я дуже добре пам’ятаю нашу першу розмову в грудні 2014-го. Коли ми тільки перебралися до Вінниці, я одразу зв’язалася з головою Вінницького-прес-клубу Наталією Болховською, бо саме так ми працювали і у Донецьку – в тісному зв’язку з Донецьким прес-клубом, знали, що це наші добрі друзі, які не покинуть у скруті. Раптом мені телефонує Світлана, каже, що мій телефон їй дала Наталя, і каже про можливість допомогти нашим викладачкам та студенткам через грант Українського жіночого фонду. Ми почали розмову про наші потреби із пропозиції засобів гігієни, а закінчили дуже цікавою ідеєю, яка народилася саме під час майже годинної бесіди. Я запропонувала реалізувати нашу не менш важливу, ніж матеріальні, потребу – інформаційну. Розповісти свої історії, поділитися досвідом і болем, довести, що ми – щирі, справжні і не ті стереотипні «донецькі», якими лякали Україну протягом останніх років. Світлана буквально загорілася, саме тоді я від неї вперше почула фразу, яку вона потім часто повторювала: «Я дуже здивована. Я думала, що ви будете щось просити, я була готова допомагати, а ви самі пропонуєте, ще й такі цікаві речі!».

Презентація «Історій несепаратисток» у Вінниці

Саме так народилася ідея «Історій несепаратисток», збірки 30 історій викладачок, випускниць та студенток Донецького національного університету, яку було видано у Вінниці навесні 2015 року в рамках проекту ГО «ВІСЬ» «Діалоги порозуміння» за сприяння Українського жіночого фонду. Книга, крім просвітницького, мала і своєрідний терапевтичний ефект, бо допомогла краще зрозуміти власні проблеми і поділитися тим досвідом – втрат, помилок, болю, якого авторки б аж ніяк не бажали своїм читачам. Через невеликий наклад – 300 екземплярів, книга вже практично є раритетом, її було презентовано у Вінниці, Києві, Житомирі, Кіровограді, і її успіх змусив замислитися над продовженням.  Головне, що вдалося, як вважають авторки ідеї – Світлана Дубина та Олена Тараненко –  ця книга зробила перший крок до справжнього діалогу, розтопила кригу байдужості до проблем мешканців Донбасу, що стали вимушеними переселенцями, і почала руйнувати стереотипи роздільності на «МИ» та «ВОНИ».

 «Троянди Слобожанщини»

Лікування хендмейдом

Книга стала вагомим результатом першого проекту, проте, мабуть, не головним, бо під час його реалізації було не тільки проведено майстер-класи, тренінги, екскурсії Вінницею,  народні святкування, а й буквально, день за днем, людина до людини, налагоджено на практиці ті солідарні комунікації, які і були метою проекту. Так, для первинної психотерапії, реабілітації, зняття стресу дуже важливим є виговоритися, поділитися проблемою та емоціями, але не менш важливим є накопичення нового «скарбу» позитивних емоцій. І виявилося, що тут донецькі переселенки ладні допомагати не тільки одна одній, а й вінничанкам.

У рамках проекту було задумано провести майстер-класи з вишивання чи валяння – такі собі етно-майстерні з культури Поділля, до того ж виготовлення прикрас – споконвічна жіноча терапія, аж раптом дівчата з ДонНУ запропонували власний майстер-клас, поєднавши в його концепції одразу

Готові арт-терапевтичні вироби - сердечки

декілька. Перша назва прийшла сама собою, бо ж троянда – символ Донецька, історію якого треба було розповісти вінничанкам. А по-друге, дуже хотілося скинути з себе той стереотип, майже  тавро про «неукраїнськість Донбасу». Тож згадалося, що традиційна культура української Слобожанщини розповсюджена не тільки на Харківщині, а й на значній території Донеччини та Луганщини.

На першому «засіданні» того жіночого клубу зібралося разом не тільки багато донеччанок і вінничанок, але й навіть завітали польські гості-волонтерки. Слава про надзвичайну атмосферу, тепло і гостинність тієї зустрічі виразно підкріпилася чудовими валяними прикрасами, що їх жінки виготовили власними руками під керівництвом донеччанки Анни Глушко, тож довелося повторити майстер-клас і до 8-9 травня, щоб наробити червоних маків, і до презентації «Історій…», щоб подарувати гостям та авторкам жовто-блакитні сердечка, зроблені з любов’ю,  буквально «від серця до серця».

 «Почути – Зрозуміти — Порозумітися»

Так, через великі і малі спільні справи, власне, відбулася та сама інтеграція – люди здружилися, спілкувалися поза заходами, спільно планували роботу і відпочинок, святкували разом і допомагали один одному. Тому назва наступного проекту склалася сама собою, її підказало саме життя: «Почути – Зрозуміти — Порозумітися».

Другий спільний проект - книжка "Донбас - арена війни"

Світлана Дубина так пояснює цю концепцію: «Як я вперше чи то почула, чи прочитала оті літери ВПО і отримала їхню розшифровку, так і не можу змиритись, як і чому в своїй країні люди можуть мати такий статус? Розумію, але не приймаю. Бо те, що відбувається навколо ситуації, має надзвичайно багато негативу і приправлено порушеннями прав людини. Тому для організації, яку я очолюю , для мене особисто можливий варіант один – партнерство з людьми , які є вінничан(к)ами. Тим паче якщо то люди такої потужної сили і натхнення.

Звичайно, не без проблем і складних ситуацій, але маємо мету – реалізація суспільно корисних справ, забезпечення цінностей недискримінації, і …якщо вже зовсім докорінно — хороше і комфортне життя усіх. Для цього і ініціюємо та реалізуємо проекти, вивчаючи потреби і наповнюючись ресурсом одна одної, бо ж в основному працюємо з жінками…

Мала рік тому, певно через стресовість та велику напругу, позиціонування «ну от перетерпіти.. перечекати…», а нині розумію, щодня…крок за кроком треба робити справи, які б полегшували і покращували – тим чим можемо, чим хочемо і в силах ділитися…

Тому наші книги стали  підтримкою щирістю і правдою. Працюємо далі…»

Триває широке обговорення книги "Донбас - арена війни" в ДонНУ(Вінниця)

 Вже в рамках нового проекту «Сприяння плюралізму та діалогу в українському суспільстві» за сприяння Фонду «Східна Європа» було видано другу книгу історій переселенців. «Донбас – арена війни» вирізняється від першої збірки, серед авторів 50 історій і чоловіки, і жінки, люди різного віку, професій та з різним життєвим досвідом. Після емоцій та розгубленості настав час проаналізувати не тільки наслідки «руської весни» 2014-го, але і причини, замислитися над власною долею та свідомим рішенням – чи можливим є повернення додому. Книгу було презентовано майже всією Україною, багато презентацій відбулося, зокрема, в Донецькій та Луганській області: там, де описані історії знайомі читачеві за власним життєвим досвідом, і там, де люди вперше мають змогу відчути серцем, що «донецькі» чи «луганські» – це не другосортні українці, а такі ж, як і інші, що чужої біди не буває, і що не від людини залежить чи з її міста почнеться війна, але саме людині приймати свідоме рішення у відповіді на дуже складне запитання «Чим ти готовий заплатити за власні переконання?».

   «Ніж весь час голодному давати рибу, краще один раз дай вудку»

Вже два роки «ВІСЬ» працює з переселенцями, і сьогодні ще активніше продовжує свою діяльність. Принциповою позицією її голови, Світлани Дубини, є дотримання прав людини, свобода вибору, відсутність тиску на людей, тим більш, у такому складному питанні як вибір для переселенця між інтеграцією в місцеву громаду та реінтеграцією. Тож ІПЦ «ВІСЬ» постійно організовує фокус-групи, дискусії, загалом двері цієї організації завжди відкриті і для тих, хто потребує допомоги, і для тих, хто сам може запропонувати допомогу іншим. Таких стає вже все більше і серед переселенців, які, безперечно, є потужним ресурсом для місцевої громади.

Новим і цікавим напрямком роботи вінницькі активісти обрали допомогу ВПО у створенні власних громадських організацій задля розробки проектів, у яких самі переселенці могли б допомагати один одному. Вже добре знаною на Вінничині стала ГО «Спільна справа», нещодавно створена ГО «Об’єднання переселенців зі Сходу України та Криму», голова якої Наталя Парамонова із вдячністю згадує про допомогу в реєстрації організації, підтримку ініціатив переселенців і за приклади такого досвіду громадської діяльності, якого «нові» активісти ще не мають: «Нашій молодій ГО поталанило, що нам допомагає саме «ВІСЬ». І  багаторічний досвід цієї організації та небайдуже серце її членів дали нам можливість пройти навчання та навіть спробувати себе в реалізації власного проекту для таких саме як ми ВПО. Тепер маємо впевненість, багато планів, і це саме завдяки підтримці вінничан, з якою нам все вдасться.

Дитячий супровід тренінгів від ВІСЬ: відвідання планетарію

Нам весь час зустрічаються люди, що не проходять повз, переймаються нашими проблемами Наведу один приклад. На літо «ВІСЬ» запланувала серію тренінгів, зокрема і з ВПО. Мене дуже зацікавила програма, проте я пожалілася, що не зможу відвідувати заходи системно, бо нема з ким залишити дітей. Та і не я одна така. Світлана замислилася буквально на хвилинку і відповіла: «Все буде, і буде круто!». І те, що вона вигадала, це і справді круто! Дитячий супровід тренінгів – поки мами займаються, діти грають у парках та на майданчиках, їдять смаколики, були вже і у планетарії, і у трамвайному парку, і на екскурсіях містом! Поки ми вчимося, діти розважаються у супроводі фахівця. Буває так, що вже малі питають у нас: «Мамо, а коли у тебе тренінги?», бо не тільки ми, а й вони здружилися між собою».

Через активність громади, небайдужість вінничан та оригінальні ініціативи Вінниця часто стає майданчиком для пілотних соціальних проектів. Так, і ГО «ВІСЬ» з весни 2016 виступила партнером Українського жіночого фонду за підтримки Інституту миру США та Глобального жіночого фонду у пілотному проекті «Внутрішньо переміщені особи в трьох містах України: плани, перспективи, можливості для примирення». З дванадцяти проектів-переможців аж п’ять – вінницькі!

Тренінг-консультація з медіабезпеки в рамках проекту «ВПО та громади»

Випускниці бакалаврату ДонНУ з журналістики Марія Дробот і Катерина Глущенко також подали свій проект, так би мовити, за фахом, бо дівчата запланували створення «Центру просвітницьких програм з медіаграмотності», який спрямовано не тільки на ВПО, але, перш за все, на школярів та вчителів Вінниччини. Марія Дробот каже, що у розробці їхнього першого в житті проекту дуже стали у нагоді попередні тренінги та семінари, де обговорювався світовий досвід вирішення конфліктів, роль громади у цих процесах, де ретельно пророблялися терміни і поняття сталого розвитку: «За підтримки ГО «ІПЦ «ВІСЬ» та кафедри журналістики ДонНУ ми з Катериною створили проект і вступили в змагання з іншими учасниками та учасницями з трьох міст України на отримання гранту та його реалізацію. Якою була наша радість від очікуваної, але все ж несподіваної перемоги!  Ми стали одними з 12 переможців-грантоотримувачів з Сєвєродонецька, Києва та Вінниці. Крім власне зустрічі з представниками фонду, ми знову в тренінговій формі повчилися медіації та фасилітації, а також отримали дуже цінні та важливі поради щодо втілення проектів, які ми запропонували».

Влітку 2016 розпочато новий масштабний проект «ВПО та громади» ГО «ВІСЬ» та Українського жіночого фонду за підтримки Фонду Мотта (C.S. Mott Foundation), у якому задіяні близько ста переселенок та переселенців, що проходять психологічні, менеджерські, фінансові, медійні та правові консультації  й також розроблятимуть власні проекти. Саме в ньому працює дитячий супровід тренінгів, а проекти очікуються найоригінальніші – від відтворення родинних фотоальбомів, що втрачені на Донбасі, до створення спільного простору засвоєння українських культурних традицій: святкування, кулінарії, відвідування сакральних місць українства.

Вінницький досвід яскраво свідчить про те, що час адаптації ВПО вже минув, на часі – справжня, не на словах, а на ділі, інтеграція «нових вінничан», як воліють тут називати переселенців, у місцеву громаду!

ВІННИЦЬКА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ЦЕНТР «ВІСЬ»

тел.:+38096-588-62-14

e–mail: visvin@meta.ua

https://www.facebook.com/volonterstvo.by.axis/?fref=ts

Текст рос.мовою можна завантажити тут:  ВІСЬ_рус

Читати також:

У Києві відбулося перше обговорення практикуму деокупації

Практичний досвід волонтерів, які вже сьогодні реалізують процеси деокупації на визволених територіях, має бути корисним не лише у Донбасі після його повернення в Україну, а й в інших регіонах країни – у рамках декомунізації свідомості та розвитку громад. Такого висновку дійшли експерти круглого столу «Деокупація: як це працює?», який відбувся в Українському кризовому медіа-центрі (Київ) …

Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Донбасі: допомога людям по обидві сторони війни

Зайцево, Ленінське, Майорськ, Курдюмовка, Первомайське, Нєвєльське, Водяне, Сєверне, Жованка, Бахмутка, Новоселівка2, Кам’янка… Назви цих поселень на Донеччині постійно лунають у повідомленнях з лінії фронту: тут обстріли, руйнування, загибель і поранення людей, у більшості відсутня влада у звичному розумінні – чи то цивільна, чи то військова, немає магазинів, аптек, медичних пунктів, звісно ж, і банківських установ, …

«Карітас Харків»: милосердя, безкорислива любов, допомога нужденним

Війна не милує нікого. Ні дорослих, ні старих, ні дітей, ні тих, хто сам не може постояти за себе. Іванка, дитинчатка з синдромом Дауна, вихопили зі звичної обстановки, з кола знайомих людей в Донецьку, де йшла війна, і вивезли, точніше – евакуювали за допомогою Держслужби з надзвичайних ситуацій до Харкова. Так хлопчик опинився у Центрі …

Оксана Очкурова, переселенка: мир буде врятований любов’ю

Жили-були тато, мама і троє дітей: молодшому було 7 місяців, а старшому — 15 років. Старший захворів. Звернулися до місцевої лікарні, а їм кажуть: «Всі палати, всі місця заброньовані під ополчення, лікуйтеся вдома, як хочете». Незабаром після цього син твердо сказав: «Мама, нам потрібно швидше збиратися і їхати». Але їхати було страшно. А залишатися — …