У всіх пенітенціарних системах світу частка жінок, які утримуються у тюрмах, коливається від 2 до 8 відсотків від загального числа ув’язнених. У більшості країн, і Україна не є винятком, жінки потрапляють за грати за ненасильницькі злочини, пов’язані із порушенням права власності або з наркотиками. Швидше за все, вони були засуджені за так звані «майнові злочини». Якщо жінка скоює насильницький злочин, то часто він спрямований на когось їй близького. Багато з тих, хто перебуває у тюрмі, матері-одиначки, у більшості на утриманні є діти. З меншою ймовірністю жінки вчиняють повторні злочини, і приблизно третина з них потерпала від сексуального або фізичного насилля ще на волі. Таку картину змальовує Ендрю Койл у своїй роботі «Підхід до управління тюрмами на підставі дотримання прав людини».
Як розповів керівник «Донецького Меморіалу» Олександр Букалов: «Дослідження діяльності установ виконання покарань в Україні майже не проводяться, відсутня структура або інституція, яка б планомірно досліджувала ситуацію, розробляла рекомендації та пропозиції. Останнє відоме дослідження умов утримання та інших аспектів перебування жінок в ув’язненні було більше десяти років тому. Зазвичай адміністрація жіночих колоній зосереджена на описі досягнень та позитивних моментів. Тому проблеми часто залишаються поза увагою. «Донецький Меморіал» в рамках проекту «Підвищення рівня дотримання прав засуджених жінок», який виконується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні, опитав адміністрації всіх жіночих колоній України і отримав дані, які дають загальне уявлення про умови перебування жінок. Наприклад, число місць в їдальнях колоній менше числа засуджених в 1,5 – 3 рази. Це означає, що жінки харчуються у 2-3 зміни. Кількість приміщень для побачень в установах дозволяє надавати короткострокові побачення одночасно від 3 до 12 осіб, а довгострокові – від 4 до 12 осіб. Протягом 2011 року отримали довгострокові побачення в різних колоніях від 29 осіб, або 15% від числа ув’язнених жінок в установі (Галицька ВК-128) до 949 жінок, або 95% (Качанівська ВК-54). П’ять колоній, розрахованих на перебування від 413 засуджених (як в Орджонікідзевському виправному центрі № 79) до 475 (як у Приазовській ВК-107) мають тільки по одному телефону для розмов арештанток. «Наведені характеристики дають уявлення про те, які саме умови створені в колоніях для жінок у сфері контактів із зовнішнім світом, можливістю підтримувати соціально-корисні зв’язки», – пояснив О.Букалов.
у бібліотеці
Нещодавно відбулося виїзне засідання прес-клубу у Приазовській жіночій виправній колонії № 107 у партнерстві з громадською організацією «Донецький Меморіал». Журналістам показали, як живуть та працюють жінки, які відбувають покарання. Представники ЗМІ переконалися, що у бараках тепло і чисто, навіть помітні намагання створити затишок. Працює бібліотека, школа, церква, крамничка, немає проблем з гарячою водою, а значить з помивкою та пранням. Показали відвідувачам і виробництво, і їдальню, і лазню, і двір, де вирощують свійських тварин для внутрішніх потреб колонії. Також журналісти побачили, як виглядають кімнати для побачень: після недавнього ремонту досить сучасно і затишно. Там передбачена кухня, на якій саме поралися рідні арештанток, щоби побавити їх домашньою смачною їжею. В колонії постійно працює штатний психолог, з яким жінки можуть обговорити свої проблеми.
«Сам факт того, що пенітенціарна служба пішла з легкістю на співпрацю з громадськими організаціями і дозволила привезти 40 журналістів, плюс показала всю територію – це вже значний показник демократизації цієї надзвичайно закритої системи», – пояснює керівник «Донецького Меморіалу» Олександр Букалов.
під час навчання
Працівники виправної колонії розповіли журналістам, що 10-15 % ув’язнених – жінки з вищою освітою. Дехто навчається під час перебування у колонії, наприклад, одна дівчина наразі вчиться дистанційно у Краматорському університеті на економічному факультеті. Також налагоджено співпрацю із Макіївським економіко-гуманітарним університетом.
