Представники громадських організацій, які працюють у виправних колоніях Донеччини, поділилися своїм баченням проблем жінок за гратами під час прес-туру до Приазовської ВК-107. За словами керівника проекту «Майбутнє має бути у кожного», що підтриманий Всеукраїнською мережею людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, Любові Бурлак, з 1 серпня 2012 року вони забезпечують догляд та підтримку ВІЛ-позитивних ув’язнених у ВК, проводять профілактику ВІЛ серед засуджених. «На жаль, наша організація може лише забезпечити консультації інфекціоніста, фтізіатра, які роблять рекомендації нашим підопічним, але напряму зробити призначення або виписати рецепт не можуть, це справа відповідної лікарні», – прокоментувала Л.Бурлак. Також Клуб «Майбутнє» забезпечує роботу соцпрацівника, медсестри, надає юридичні послуги (сприяння у поновленні документів, написанні позовів, скарг, надання інформації щодо прав людини). Плюс влаштовують консультації психолога у пенітенціарних закладах, проводять групи самодопомоги для ВІЛ-позитивних, видають медикаменти за призначенням лікаря, харчові та гігієнічні набори тощо.
Соціальний працівник БО «Клуб «Світанок» Роман Савченкоподілився досвідом роботи у Сніжнянській ВК. Він зупинився, зокрема, на питанні порушення прав ВІЛ-позитивних жінок: «Насамперед, відзначу, що не зважаючи на рекомендації лікарів щодо обмеження тривалості трудових навантажень для ВІЛ-позитивних жінок, вони працюють на рівні з іншими. Ще донедавна гуманітарна допомога, яка надається ВІЛ+ жінкам, роздавалася на розсуд та згідно вподобань персоналу колонії. А найголовніше, це те, що тестування на ВІЛ не є доступним на відміну від інших колоній області. Був випадок, коли жінки мали доступ до медичної допомоги тільки в лікувальному закладі при ДВК-124, бо в їхній колонії відсутній лікар. Це призвело до тимчасового переривання життєво важливого антиретровірусного лікування для трьох ВІЛ-позитивних жінок у вересні 2011 року (також однією з причин такої ситуації стала недбала організація замовлення та доставки АРВ-ліків в колонію). Також, у січні поточного року померла молода ВІЛ+ жінка, яку вчасно не відправили на лікування до багатопрофільної лікарні при ДВК-124». У той же час Роман підкреслив, що ситуація у Приазовській ВК № 107 набагато краща. І останнім часом і в Сніжному почалися позитивні зміни.
Начальник медичної частини Приазовської ВК Олег Онищенко підтвердив, що на сьогодні 10 % жінок, які знаходяться в колонії, ВІЛ-позитивні, але АРТ отримують всі. Також він відзначив, що найчастіше арештантки страждають від захворювань верхніх дихальних шляхів, бо 90 % з них палять. За словами начальника медчастини, за останні п’ять років жодна жінка у колонії не померла.
З одного боку, журналісти побачили чистеньку та майже затишну ВК, в якій персонал дійсно намагається покращити комунально-побутові, соціально-психологічні умови для перебування арештанток. З іншого, зрозуміли, що головні проблеми жінок-в’язнів починаються не тут, за колючим дротом, а, навпаки, на волі. Жінка більш уразлива щодо соціальної стигматизації, більшість із засуджених втрачає зв’язки зі своїми близькими, житло, чоловіки їх кидають, дітей віддають іншим людям. І для багатьох з них страшніше звільнитися і вийти в нікуди, ніж перебувати за гратами. Можливо, тому в Приазовській ВК-107 не буває втеч. На жаль, наша держава не створює жодних умов для адаптації засуджених, не надає підтримки у перший час після виходу з місць позбавлення волі, допомоги з пошуком роботи, житла тощо. «Я вважаю, що зменшити чисельність ув’язнених жінок можна у першу чергу пом’якшенням вироків, більш детальною та професійною роботою міліції, – у підсумку сказав правозахисник О.Букалов. – Тобто варто переглянути багато чого саме у досудовий період, щоби не допустити іноді несправедливо суворого покарання жінки».