У Торезі зростають «Нові люди». Хто вони?

29.09.2013 | Кількість переглядів: 1 102

«Співпрацюючи зі студентами Торезької філії Харківського інституту економіки ринкових відносин та менеджменту, неодноразово проводила для них тренінги, спрямовані на розвиток лідерських якостей, підприємництва та кооперації. Таким чином я намагалася прищепити їм ті навички, які дозволили б отримавши освіту, реалізувати себе в рідному місті»,- розповідає прес-клубу громадська діячка Світлана Олєйнікова, — «Це були мої перші кроки взаємодії з молоддю нашого міста. У 2010 році доля занесла мене до Святогірська на форум керівників громадських організацій, де я зустрілася зі своїми однодумцями (людьми, які прагнуть змінювати життя на краще), а також познайомилася з керівником Харцизької МГО «Крок вперед» Олександром Павленко. Він запропонував мені співпрацю. Після цього у мене виникла ідея створити власну громадську організацію. Власне тоді і народилась задумка щодо її назви — «Гуманістичний центр по роботі з молоддю міста Тореза «Нові люди».

Чому обрали саме таку назву?

Вона доволі символічна. Мене надихала думка, що наша молодь може мислити по-новому. І ми (дорослі) разом із ними будемо також робимо все краще та по-новому подивимось на своє життя. Я тоді міркувала: зміни мають відбуватися, та змінюватись мають усі, не залежно від віку… Лише тоді нам вдастся втілити у життя нові ідеї.

Чим займається ваша організація?

Центр підтримує напрямки всебічного розвитку людини, виявляючи її кращі сторони! Незважаючи на певні сумніви, мені таки вдалося згуртувати навколо себе однодумців. І після цього почалося головне волонтерство мого життя! 16 лютого 2011 року — офіційна дата реєстрації нашої НУО. Спочатку була робота так званих «Трудових загонів»: ми прибирали узбережжя Азовського моря, проводили різні соціальні акції, тощо. Цю ініціативу ми втілювали в рамках програми Донецької облдержадміністрації та Управління у справах сім’ї та молоді. Цей проект поєднував у собі декілька компонентів. Завдяки подібним загонам діти-волонтери, окрім суспільно-корисної праці, мали змогу оздоровитись. Ми везли їх до моря, де прибирали узбережжя протягом 4 годин на добу, а весь залишок часу — діти купались, засмагали. До речі, ми також прибираємо стави Торезу — мінімум 3 рази на рік! І це робимо незважаючи на те, чи є у нас проекти чи немає. Та один випадок суттєво вплинув на мою подальшу громадську роботу. Прочитавши одну статтю про маленьку дівчинку Раїсу Ковач, життя якої висіло на волосині (дитина дуже хворіла, як писали у статті — жити їй залишалось недовго), я не могла забути про Раїсу і поділилась своїми хвилюваннями з членами нашої організації. Їх також зачепила історія Раїси, і ми, налаго