«Трикутник допомоги» переселенкам, або як розв’язати задачки не з підручника

16.02.2016 | Кількість переглядів: 645

З першої секунди знайомства ми спілкуємося виключно українською мовою. То ж запитання до пані Марини про причини виїзду у травні 2014 року з Донецька, де їй, чоловікові і доньці довелося залишити власний приватний будинок, здається недоречним. Марина Пугачова і вся її родина ніколи не скривали власної української спрямованості, а мама, Катерина Павлівна Неменуща, випускниця Львівського університету, започаткувала першу українську гімназію в Маріуполі. До Маріуполя й виїхали, захопивши з собою кицьку Фросю та шестимісячну німецьку вівчарку Армо – бо своїх в біді не кидають. Й одразу Марина почала допомагати виїхати до безпечних місць іншим людям з Донецька, Горлівки, а врятовані почали допомагати їй у цій необхідній справі. «І так  це затягнуло, що я бачу – усе це дійсно необхідно, дає результат, і  дає один великий сенс життя», — зізнається Марина, нині – керівник Громадської організації «Асоціація жінок «Берегиня», що разом з очолюваним Мариною Комітетом «Землячки» входять до волонтерської громадської організації Координаційний центр патріотичних сил «Новий Маріуполь».

Тільки за останні півроку до цих жіночих організацій за первинними консультаціями звернулося 5700 переселенців і мешканців так званих «сірих зон», ще 6800 консультацій надані онлайн. За психологічною допомогою звернулося 2640 дорослих та дітей. Безоплатну юридичну вторинну допомогу отримали 370 громадян, на рахунку юристів 29 поточних та закінчених судових справ, які також є безоплатними для переселенців.

Про особисте. Коротко

Марина Пугачова задоволена собою: «Це нескромно, але – так».

- Пані Марино, коли ви покидали Донецьк – як ви собі уявляли ваше майбутнє?

- Відверто кажучи – готувалась воювати.

- Тобто ви від самого початку не обирали місце, де вам буде спокійно і безпечно?

- Ні.

- Воювати як саме: йти в окопи, брати в руки зброю?

- По-різному, тому що відступати нема куди, це місто мого дитинства і я збиралась зробити все, щоб його не віддати.

- Що може змусити вас сумніватися у собі?

- Нічого.

- У що ви вірите?

- Я вірю в людей, вірю в своїх близьких, вірю в те, що все, що ти робиш, завжди дає результат.

- Ви задоволені собою?

- Це нескромно, але – так.

- Чи відчуваєте ви себе внутрішньо переміщеною особою?

- Ні. Я знаходжуся на своїй землі. І неважливо, в якому місті – я знаходжуся на своїй землі, тому я – ніяка не переміщена особа.

Жінки у «трикутнику допомоги»

У Марини дві  вищих професійних освіти. Одна спеціальність – юрист, друга  – викладач історії. Власне, маючи досвід такої роботи, сильний характер та будучи людиною

Робота за фокус-групою: вимушені переселенки в Маріуполі довіряють «Землячці». Автор фото А. Зінченко

неперевершеної комунікабельності, вона могла б влаштуватися на роботу із постійним заробітком і нормованим робочим днем, забезпечивши собі спокійне життя у родині. Тим більше, що, залишивши власний будинок із садибою у Донецьку, Марина повернулася у місто свого дитинства. Її батьки, аби забезпечити їй з чоловіком Павлом, донькою-студенткою Катериною більш-менш комфортні умови для життя, віддали свою власну двокімнатну квартиру, а самі переселилися до успадкованої домівки, яка залишилася від бабусі і дідуся в одному із сільських районів неподалік від Маріуполя.

–  Мені дуже пощастило, — щиро зізнається Марина. –  Я б і маленької частини не могла зробити з того, що я роблю, якби не моя родина. І мої батьки, і мій чоловік, і моя дитина завжди мене підтримували. Донька Катерина навчається в нашому Приазовському технічному університеті на перекладачку, і коли була ця гостра фаза, ми відправили її до родичів у Франківськ. (Йдеться про травень-червень 2014 року, коли в Маріуполі відбувалися збройні конфлікти між прихильниками самопроголошеної ДНР та українськими військовими і добровольчими формуваннями, що супроводжувалися людськими жертвами. 13 червня над адміністративними будівлями Маріуполя були підняті українські прапори — ПК). Коли спокійніше стало, вони приїхали знов сюди, до Маріуполя, бо вона вважала, як вона каже: «Історія робиться в Маріуполі». І я так вважаю. Наше місто як форпост. І якщо воно не покаже всім, що воно українське, не захистить тут Україну від загарбників, нічого хорошого не буде в Україні.

Після переїзду Марина Пугачова, замість пошуків спокійної роботи, одразу включилася у волонтерську роботу на блок-постах навколо Маріуполя, а ще кинулася на допомогу тим, хто змушений був шукати притулку на контрольованій Україною території. Вона бачила, що найскрутніше у цій ситуації жінкам, яких серед переселенців – більшість. І для дієвої допомоги їм уже в листопаді 2014-го разом з подругами-активістками створила громадську жіночу організацію «Землячки». Марина пояснює:

Досвідчений адвокат Юлія Башкірова веде декілька судових справ ВПО, працює з найбільш вразливими верствами населення. Автор фото А. Зінченко

– Ми вирішили зробити такий собі «трикутник допомоги» для жінок-переселенок і тих, хто живе на лінії зіткнення, у прифронтовій зоні. Це – юридична, правова допомога, психологічна та соціальна. І саме цей трикутник добре працює, розумієте?

Задачка не з підручника з багатьма невідомими

Дано: (умова задачі у поясненні Марини Пугачової) Люди, які приїхали на голе місце і починають життя з нуля. Вони приїхали не туди, де в них рідні, однодумці, вони приїхали в абсолютно невідоме місто, воно, можливо, не дуже товариське для деяких людей. Багато людей в місті … дуже… (Пані Марина підбирає слова) …часто звинувачують тих, хто приїздить, переселенців в подіях, які відбулися у нас. Вони кажуть: це ви винні, ви викликали росіян, ви хотіли «російського світу». Ми робимо все, щоб нівелювати це, щоб переселенці стали частиною громади нашого міста, бо взагалі ми будуємо нову громаду.

Потрібно: Жінкам необхідно спілкувалися з місцевим населенням,  і щоб місцеве  населення спілкувалося з ними. Жінки повинні знати свої права і мати безоплатну юридичну допомогу у їх захисті. Психологічна і соціальна допомога повинна бути для жінок-переселенок доступною і дієвою.

Розв’язання задачі від пані Марини: Людина прийшла до нас, спочатку її зустрічає соціальний працівник – з’ясовує її проблеми. Потім, якщо є потреба, вона йде до юриста. Потім до психолога. Проводимо тренінги, зустрічі, фокус групи. Ми співпрацюємо з лікарнею, міським центром зайнятості, ми створюємо свої бази реєстру організацій та установ, де може людина отримати роботу. І оцей комплекс – «трикутник допомоги» –   дає цікавий результат.

Ще трохи про особисте

Під час нашої розмови з’ясовується, що пані Марина із своїми волонтерками збираються їхати до Павлополя – села неподалік від Маріуполя, що більше року залишалося буферною зоною, де люди жили без світла, питної води, хліба, газу, із зачиненими магазинами та школою. На початку грудня минулого року село перейшло під контроль української сторони, позиції яких з початку цього року піддавалися обстрілам супротивника.

- Павлополь – це ж небезпечне місце. Як ви туди будете їхати?

На виїзних тренінгах, правових лікнепах завжди багато жінок, тим більше, що до співпраці долучаються психологи з Центру психологічної адаптації ВПО в Маріуполі. Автор фото А. Зінченко

- Як і минулого разу, – незворушно відповідає Марина. – Ми вже їздили туди, і зараз будемо і в Павлопіль, і Чермалик їхати. Ну, небезпечно… звичайно, небезпечно. Ну… це життя!

- Потрапляли ви під обстріли? Там несподівано можуть гатити з будь якого напрямку.

- Знаємо. Але, знаєте, Боженька якось так зглянувся на нас. Таких гострих ситуацій не було.

 Задачка про бензин на поїздку до «сірої зони»

Дано: (умова задачі у поясненні пані Марини) Ми написали проект, від ПРО ООН отримали гроші на фахівців-юристів. Але в цих проектах немає грошей на бензин. Вони говорять – ви повинні найняти офіційно автобус та поїхати (Офіційно – аби надати купу паперів з печатками для відшкодування витрат на бензин). Але ж ви розумієте: хто захоче, крім волонтерів, поїхати на цю територію?! Та ніхто!

Потрібно: доставити в селище «сірої зони» у складі «Виїзного кабінету» соціального працівника для з’ясування гуманітарних проблем, двох юристів для консультацій, психолога, який працює з дорослими і з дітьми, а також гуманітарну допомогу, зібрану волонтерами: теплі речі, продукти, ліки.

Розв’язання задачі від пані Марини: Ми скидаємося (власними грошима), купуємо бензин, знаходимо бусик, і їдемо.

Розруха закінчилася. Час будувати

Марина Пугачова проводить консультації під час чергового виїзду до Першотравневого району Донеччини. Фото А.Зінченко

Після року становлення і завоювання довіри громадською організацією «Землячки» Марина Пугачова створює «Асоціацію жінок «Берегиня», що додає ще одну грань волонтерської  роботи: патріотично-культурологічну.

- Ми хочемо зробити більшій уклін на пропаганду української історії, культури, української мови, — розповідає Марина, і по голосу відчувається, що оце – нарешті те, чим би вона хотіла займатися насправді, а не через обставини, в яких опинилася. – Бо я вважаю, що, коли цього не робити, ми багатьох втратимо. Ми орендували на свої кошти офіс, там декілька приміщень. Там буде проводитися лекторій з історії України, безоплатне вивчення української мови. Моя донька буде викладати безоплатно англійську мову і залучати до української літератури та культури. Питання духовне, я вважаю, дуже важливе. Тому що, коли ми не будемо боротися за душі і за те, що знаходиться у головах цих людей – нічого гарного не буде. У них  якась дитинчата система координат. Їх треба ввести в дорослу систему координат. Щоб вони розуміли, що відбувається. Щоб вони зацікавилися тим процесом, що відбувається. Чому ми залучаємо в першу чергу переселенців-жінок? Тому, що ми хочемо, щоб вони присутні були на громадських слуханнях, на засіданнях громади, жили оцим життям. І це дійсно буде їм нормальна допомога.

З нещодавнього листа від Марини вечірньою електронною поштою:

«… я ще на роботі, тільки закінчилися збори. Треба з дівчатами багато ще раз проговорити. З приємного: ми вчора відправили ще три проекти для жіночок переселенок, які вирішили поновити діяльність приватних підприємців. Дві з них з сільської місцевості. Це тішить! Якщо вирішили знов вести власну справу — відчули себе дома в нашому місті!»

І ще трохи про особисте. Зовсім коротко

Марина, її чоловік Павло і вивезена з Донецька вівчарка Армо

- Пані Марино, яке ваше найбільше розчарування після приїзду до Маріуполя?

- Чесно? У мене немає такого. Сказати, що не відчуваємо тієї допомоги від адміністрації – але це очікувано, це не може бути найбільшим розчаруванням. Тому що я достатньо реалістично підходжу до ситуації, і розчарування – це не про нас.

- Після того, як ви приїхали до Маріуполя – ваша найбільша радість?

- Моя дитинка, це найперше, бо я насамперед мама. Друга – те, що ми зібралися разом, люди, близькі по духу, дуже радісно те, що є підтримка в родині. Про особисте… наприклад, моя кума (Анжела – кейс-менеджер повного супроводу громадській організації «Землячки», яка першою зустрічає кожну відвідувачку — ПК). Ми з нею знайомі з народження. Наші мами народжували нас в одній палаті, в одній лікарні. І мені дуже радісно те, що ми з нею завжди поруч.

…Отже, всі, хто дорогий, й нині разом, нікого не втратили у вирі випробувань війною. І це додає сили у допомозі іншим знайти себе у нових умовах.

Версія тексту російською мовою тут. Треугольник помощи_рус

Контакти

Веб-сайт http://vpo-help.com

Сторінка в ФБ https://m.facebook.com/groups/1527591134153031?ref=bookmarks

Сторінка в ВК https://m.vk.com/club103873899

Читати також:

Індекс гендерної чутливості журналістики: результати моніторингу медіа 22 областей України

Дотримання гендерного балансу у журналістських матеріалах, відсутність дискримінації та сексизму – принципи роботи демократичних медіа в усьому світі. Дослідження об’єктивного стану сучасних українських медіа у цьому зрізі було проведено командою ВОГО «Волинський прес-клуб» та ВОГО «Гендерний центр» у партнерстві з Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки програми «У-Медіа» МГО «Інтерньюс». Мета моніторингу полягала в …

У Києві відбулося перше обговорення практикуму деокупації

Практичний досвід волонтерів, які вже сьогодні реалізують процеси деокупації на визволених територіях, має бути корисним не лише у Донбасі після його повернення в Україну, а й в інших регіонах країни – у рамках декомунізації свідомості та розвитку громад. Такого висновку дійшли експерти круглого столу «Деокупація: як це працює?», який відбувся в Українському кризовому медіа-центрі (Київ) …

Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Донбасі: допомога людям по обидві сторони війни

Зайцево, Ленінське, Майорськ, Курдюмовка, Первомайське, Нєвєльське, Водяне, Сєверне, Жованка, Бахмутка, Новоселівка2, Кам’янка… Назви цих поселень на Донеччині постійно лунають у повідомленнях з лінії фронту: тут обстріли, руйнування, загибель і поранення людей, у більшості відсутня влада у звичному розумінні – чи то цивільна, чи то військова, немає магазинів, аптек, медичних пунктів, звісно ж, і банківських установ, …

Житло для ВПО: рівняння з багатьма невідомими

Основне питання, що постало перед громадянами України, які вимушено покинули свої будинки і майно в окупованому Донбасі та Криму – житло. Переселення – завжди виклик, але ставляться до нього по-різному. Частина людей сприймає ситуацію як тимчасову міграцію, однак значна група сімей вже прийняла для себе рішення «пустити коріння» на новому місці. Експерти організації «Громадянська ініціатива …