Стукайте – і вам обов’язково відкриють!

29.09.2013 | Кількість переглядів: 369

«Усе розпочалося у 2009 році. У пресі я прочитала інформацію про появу заводу із утилізації сміття. Спочатку не звернула увагу та навіть зраділа, що в місті стане чистіше. Проте, через деякий час тема у ЗМІ виникла знову. І мене зацікавило це питання. Я почала шукати інформацію про такі заводи, і була шокована, бо цей завод принесе людям повільну смерть. Тоді я подумала; кому потрібна я і мої діти, і хто захистить мою родину… Та як-то кажуть — встала і пішла», — саме так розповідає про кроки до створення та початок роботи своєї організації директор «Асоціації захисту екологічних прав громадян» Наталія Сумінова.

А далі історія продовжувалася не менш цікаво. У мікрорайоні Текстильник влада прийняла рішення побудувати сміттєспалювальний завод. За словами Наталії, «за небезпечною та застарілою технологією». Жінка не змогла погодитися з таким рішенням, бо це одне із найживописніших місць в Донецьку. Взяла телефонну книгу та почала дзвонити мешканцям мікрорайону, і розповідала про всю небезпеку такого заводу. Багато хто говорив, що «все це марно, бо проект вже підписаний…» На щастя, знайшлися й такі, хто мислив інакше, не байдужі люди. Так і робота закипіла.

«Ми тиждень розклеювали об’яви про зібрання організації, запрошували мешканців. Тим часом, працівники ЖЕКу активно зривали об’яви! Це протистояння тривало тиждень, але народ прийшов. Ми зустрілися. Не скажу, що все було так легко, іноді навіть дуже важко. Нашу організацію не хотіли легалізувати. Сказали, що не може організація називатися «Нет мусоросжигательному заводу в Донецке!» Так діло дійшло до суду, який ми виграли. Члени організації приходили на сесії облради, намагалися привернути увагу. Але з нами розмовляти не хотіли. Працівники облради навіть нам розповідали, що біжать на роботу, щоб почитати про наші дії, про нашу боротьбу з «противниками». Ми тоді і не знали, що стали такими надто популярними», — розповідає Наталія. Наперекір усім негараздам Ми не зупинялися і виступали на сесіях в облраді.

Потім була подорож до Києва в консульство Швеції і бесіда з послом.  Крім того, учасники передавали листи до Верховної Ради народним депутатам. Тим часом, в своєму місті зібрали 11 тисяч підписів мешканців. І створили свій сайт. Так важкою працею та чималими зусиллями учасники організації зірвали обговорення Генплану міста Донецька до 2031 року. І врешті-решт заводу в мікрорайоні Текстильник не буде. Проте, влада не зупинилася і вирішила перенести будівництво стіттєпереробного заводу в Пролетарський район. Так почалася нова боротьба. Була створена робоча група, зробили незалежну екологічну експертизу. Одним словом, знову — розбили стратегію влади. І сподіваємося, що цю справу завершено!

Після великих перемог організаціі, виникло питання про розпуск, тому що місія була виконана. Але люди не хотіли розходитися. Всі почували необхідність в організації, бо це стало сенсом життя. Не дивлячись на те, що учасники організації це люди різних сфер діяльності: менеджери, маляри, доцент філософії, інженер, хіміки – технологи та професори екології…, тому була створена громадська організація «Асоціація захисту екологічних прав громадян».

Влітку 2010 р. організація реалізувала ще один проект. До асоціації звернулися мешканці мікрорайону з проханням допомогти побудувати дитячий майданчик. «Батьки дуже багато зробили на території майданчику: прибрали сміття, розчистили майданчик, завезли пісок, зібрали кошти на фарбу. Ми зі своєї сторони виграли грант на будування. Так цікаво вийшло, що відкриття майданчику мало відбутися на канун виборів і Партія Регіонів вирішила, що це піар противників. І за одну ніч сталося справжнє чудо: поряд із нашим стояв ще один майданчик. Так вийшло, — посміхається Наталя, — ціле дитяче містечко. А найголовніше, що радість дітей була безмежна!».

Сьогодні організація на етапі реформування. Екологічна безпека так і залишається на першому місці, проте з’явилися і нові проекти. Розвивається тема «Глобальне змінення клімату» та створення лісопарку «Мандрикін — парк». А найголовніша наша мрія – створити ландшафтний парк у мікрорайоні Текстильник.

І на завершення директор асоціації наголосила: «Для мене громадська організація – це вже, як хобі, або «вірус». Іноді все хочеться кинути, а жити без цього не можеш. Найголовніше — не боятися! Якщо є ціль — стукайте — і вам обов’язково відкриють!».