Всесвітній день хоспісів та паліативної допомоги традиційно відзначають у другу суботу жовтня. Цього року він припадає на 13 жовтня.
На якому етапі знаходиться впровадження паліативної допомоги в нашій державі? Яких результатів вже вдалося досягти? Із цими та іншими питаннями Донецький прес-клуб звернувся до експерта Міжнародного благодійного фонду «Карітас України» Дзвенислави Чайківської. «Паліативна допомога – достатньо нова галузь медицини для України, яка й досі ще не визнана окремою спеціальністю для студентів медичних університетів, що, в свою чергу, зумовлює нестачу спеціалістів з відповідною професійною підготовкою, брак наукової і дослідницької бази тощо», – розповіла під час інтерв’ю Донецькому прес-клубу Дзвеніслава Чайківська. І це на фоні того, що статистичні показники свідчать про збільшення в нашій державі кількості невиліковно хворих, немічних людей, осіб похилого віку, які потребують сторонньої допомоги.
На даний момент в Україні вже здійснені певні кроки у напрямку розвитку цієї сфери, зокрема: створено інститут паліативної допомоги, поступово розробляється необхідна нормативна база, – підкреслює експерт, та водночас, існує чимало проблем. «Аналітичного підґрунтя досі бракує, зокрема так і не визначена реальна потреба в хоспісних ліжках, не проведена оцінка того, який підхід до надання паліативної допомоги є найефективнішим для України і наскільки готове суспільство до активного впровадження паліативних програм. В той же час старіння нації, прогрес невиліковних хвороб і зменшення частки працездатного населення веде до того, що власне медичний, соціальний догляд та психологічний супровід хворих, які знаходяться на межі смерті, стає все більш і більш необхідним», – підкреслила Чайківська.
На її думку, для визначення потреб та розробки вітчизняної моделі надання паліативної допомоги важливо використати вже існуючий іноземний досвід. «Проте лише цього недостатньо. Адже методи й підходи розроблені закордонними спеціалістами не завжди можуть спрацювати в Україні через відмінність національних систем надання медичної допомоги (так, наприклад, страхова медицина знаходиться лише в зародковому стані) і загальним кризовим станом вітчизняної медицини, яка знаходиться в стані пілотування реформи», – стверджує Дзвеніслава.
Громадська організація «Карітас України», яка з 1998 року працює у сфері надання медико-соціальних послуг особам похилого віку, неповносправним та невиліковно хворим, поставила собі на меті декілька завдань. А саме: проведення дослідження потреб в послугах паліативної допомоги, оцінка реальної ситуації з надання таких послуг в українських медичних установах різних форм власності (державні та приватні клініки, хоспіси, що фінансуються благодійними фондами) і формування висновків та рекомендацій для вироблення нормативної бази для розвитку даного напрямку медичної допомоги. «Аби якомога краще впоратись із вище зазначеними завданнями, ми провели дослідження у 6 областях України (Вінницькій, Львівській, Івано-Франківській, Харківській, Миколаївській, Донецькій, Чернігівській), Автономній республіці Крим (м. Сімферополі) та Києві», – розповіла Дзвеніслава Чайківська і акцентувала, що «результати дослідження дали нам підстави зробити такі висновки:
- Доступ до медичної, соціальної, психологічної, юридичної допомоги значно обмежений, особливо у малих містах, селах, віддалених районах.
- Послуги вдома практично відсутні, так само як і інформація про пільги чи соціальні виплати.
- Лише активні громадяни можуть отримати послуги, задекларовані державою, і то при додаткових неофіційних доплатах персоналу.
- Дуже низький рівень довіри до лікарів, медичних сестер тощо, та низька оцінка з боку хворих щодо якості роботи медичного персоналу первинної ланки (сімейні, дільничні), хоча 80% опитаних вважають, що саме первинна ланка мед допомоги повинна взяти на себе забезпечення паліативної допомоги.
- Знеболення у повному обсязі практично недоступно для пацієнтів, які перебувають вдома.
- Доступ до паліативної допомоги для ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД у термінальній стадії дуже обмежений, особливо, якщо пацієнти не мають власного житла.
Поряд з тим, хотілося б звернути увагу на те, що більшість опитаних респондентів взагалі не знають, які послуги мають їм надаватися, які організації це роблять, а також, куди треба звертатися при грубому та зневажливому ставленні до хворого. Водночас, наше дослідження виявило такий аспект: дуже багато державних коштів використовуються неефективно і за корумпованими схемами. Наприклад, соціальними службами надаються неякісні речі (взуття, допоміжне обладнання), які закуповуються централізовано, а люди їх не використовують через їх непридатність. Проте, їх знову закуповують і роздають такі ж неякісні речі. Така ж ситуація із путівками до санаторіїв, які знаходяться в поганому стані, надають послуги дуже низького рівня з поганим харчуванням та грубим обслуговуванням. Люди або не використовують їх, або залишаються незадоволеними, проте, кошти з бюджету «їдуть» туди регулярно. На мою думку, для зміни існуючої ситуації необхідна політична воля керівництва держави, активна позиція громадянського суспільства та постійний моніторинг за ходом реформ. Адже кожна людина має право на достойне життя й гідний відхід у вічність», – підсумувала експерт.
Додаткова інформація:
Оскільки паліативна допомога охоплює дуже широкий спектр потребуючих, критерії відбору респондентів були обрані:
- за нозологіями: онкологічні хворі; особи, які потребують постійного стороннього догляду особи (після інсульту та пацієнти похилого віку зі старечою деменцією та хворобою Альцгеймера); соціально-небезпечні хвороби та хвороби соціально незахищених осіб (хворі у клінічній стадії ВІЛ/СНІД та пацієнти туберкульозних диспансерів);
- за віком: до 18 років, 30-55 років, старші за 60 років;
- за місцем надання паліативної допомоги: вдома; у стаціонарних хоспісах; у паліативних відділеннях профільних медичних закладів;
- за місцем проживання пацієнтів: місто, село, обласний/районний центр.
Всього було опитано 102 особи. Дослідження є репрезентативним на національному та регіональному рівнях.
