Робимо добро разом

05.04.2016 | Кількість переглядів: 1 327

У заголовку — слова, якими закінчує свої репортажі з «червоної зони» пастор-волонтер Центру взаємодопомоги «Врятуємо Україну», керівник благодійного фонду «Рука допомоги» Сергій Косяк. З самого початку «русской весны» місцями його служіння ставали найгарячіші точки Донбасу. Молитовний марафон за Україну в Донецьку, евакуація мешканців Горлівки, Авдіївки, Дебальцевому, місії у Пісках та Тоненькому, підтримання життя у прифронтовій Мар’їнці — в його активі десятки тисяч врятованих людей і заспокоєних душ … І одна, але незламна віра — в перемогу добра над злом.

Коли історики сядуть за вивчення природи українського волонтерського руху та його опис, то обов’язково присвятять главу протестантським церквам, що одними з перших стали організовано надавати волонтерську допомогу цивільному населенню Донбасу, яке потерпало від війни. Сьогодні імена священиків-євангелістів та їх прихожан-волонтерів — у мартирологу полеглих та списках заручників, а шлях додому активістам церков замовлений: в окупованому регіоні біснуються «православні» опричники, які надсилають «на підвал» кожного, на кого впаде підозра у «сектантствi». «Розділяй і володарюй» — універсальна формула зла, його паливо та його релігія…

Молитва за Україну

А у лютому 2014 року у передчутті спільної біди люди різних релігійних поглядів обрали єдність. У самому центрі Донецька, на очах у знавіснілої орди сепаратистів, разом вийшли молитися православні священики, протестантські пастори, ксьондзи-католики та мусульманський муфтій. Десятки парафіян різних конфесій пішли за ними. «Ми прийшли на молитву, думали — помремо, і нічого не сталося», — фраза-штрих від Сергія Косяка, що накреслює відчай українського Донецька у боротьбі проти перетворення міста троянд на місто сліз.

Спільна молитва на площі Конституції у Донецьку, 2014 рік

Жовто-блакитний намет із написом «Молимося за мир, любов і цілісність України» три місяці був символом опору злу — навіть тоді, коли в місті захлинулися проукраїнські мітинги і відбувся «референдум». Щодня на міжконфесійний молитовний марафон збиралося від 50 до 300 людей, яким схвально сигналили автомобiлі, що їхали повз них. Навіть оскаженілих бойовиків стримувала присутність представників духовенства в обрядовому одягу — для багатьох з місцевих вони все ще залишалися духовними авторитетами.

Але авторитет автомата виявився вагомішим. Переломним став день 24 травня — напередодні початку бойових дій у Донецьку. «Прийшли бойовики, наших хлопців, які там чергували, поставили на приціл автоматів, а самі розламали намет і викинули його залишки з усім начинням в Кальміус, — розповідає Сергій. – «Зробивши свою «роботу», вони пішли, при цьому погрожуючи розстріляти всіх, якщо ще раз зберуться на молитви».

Ліквідація молитовного намету

А далі — візит Косяка до будівлі ОДА, де розташовувався штаб бойовиків і каральні «органи», спроба поговорити, переконати, проте у відповідь — зрада, полон, допити, знущання…

«На шиї та зап’ясті мені пов’язали жовто-блакитні стрічки, пообіцявши на одній з них повісити. Періодично приходили в кімнату і продовжували бити, били різні люди, змінюючи один одного або одночасно… Покликали мого друга, і стали у нього питати, хто я. Він розповів, що я збираю людей для антинародної агітації, і що я з Ляшком в одній кампанії, загалом, говорив маячню, яка здавалался правдою в його очах. Між побоями мене звинувачували у сектантствi та допитувалися, скільки людей з «Правого сектора» я привів з собою. Пам’ятаю, як увійшла молода симпатична, дівчина років 25, попросила у моїх мучителів також спробувати мене побити. І під загальне схвалення натовпу завдала мені кілька ударів палицею, просто для своєi розваги», — за словами Косяка, «вони самі себе розпалювали, себе переконували, що мене потрібно бити» і «вони просто люди, ошукані люди»…

Повернення з полону

Допоміг місцевий, колишній член однієї з громад — відпустили. І знову на місці разбитого молитвенного намету, де змайстрували дерев’яний хрест та банери з жовтою пшеницею і блакитним небом, почали збиратися люди. Багатьом більше ніде було молитися — служіння розганялися, у будівлях церков розформовувалися бойовики, які прибували до міста. Те ж саме відбувалося у Горлівці, Торезі, Сніжному, Оленівці, Шахтарську, Дружківці: споруди забиралися під казарми або ізолятори для утримання заручників, розпочалися погроми і викрадення священиків. З тих, хто в Донецьку молився на площі Конституції, через полон пройшли 14 людей.

«Повз нас проходили бойовики різної масті, починаючи від донських козаків і закінчуючи абхазами і чеченцями. Так ми простояли у центрі Донецька майже до серпня, в місто вже тоді зайшли Стрєлков та регулярні російські війська, відбулося декілька арештів наших молитовників, і ми пішли в підпілля. Потім за доносом сусідів нас і там накрили ДНРiвськi спецслужби. Донецьк занурився в морок — вбивства, стрілянина, комендантська година, викрадення людей», — проводити молитовний марафон по домівках стало смертельно небезпечно, саме життя в окупації стало небезпечним, і люди з проукраїнськими поглядами почали масово залишати місто…

До того моменту молодшому синові Сергія Косяка не виповнилося й півроку, з яких батька він бачив лише два місяці — родину довелося вивезти, щоб мати можливість продовжувати допомагати людям.

Евакуація

Допомагати не молитвою єдиною довелося вчитися відразу, як тільки війна почала обертатися катастрофою для найуразливіших. Годували, збирали гроші на лікування, приймали у Донецьку людей зі Слов’янська, передавали туди продуктові набори, декого, навпаки, вивозили з Донецька, прокладаючи перші волонтерські маршрути. До масової евакуації людей готувалися, але її масштаби виявилися непідйомними…

З липня 2014 року, з початком активних бойових дій та припиненням стабільного транспортного сполучення, благання про допомогу стали лунати звідусіль. Донецьк, Горлівка, Торез, Шахтарськ — кинуті владою люди, божеволіючи від страху, молили вивезти їх з-під обстрілу.

З однієї лише Горлівки протягом одного липня він евакуював більше 2 тисяч людей.

«Завтра на автовокзалі збереться близько 300 переляканих роздратованих людей з речами і сумками, які будуть

Пастор-волонтер Сергій Косяк по дорозі на евакуацію людей у Тоненькому та Пісках

просити, а потім вимагати, щоб їх вивезли. Але майже всі під’їзні шляхи блоковані, йдуть бої, водії, яких раніше ми наймали, відмовляються їхати, а легкового транспорту у нас немає, щоб вивезти хоча б четверту частину бажаючих… Вчора було складно переконати їхати, а сьогодні молю про диво, щоб на завтра виїзд був можливий» — і диво відбувалося, майже завжди: незнайомі люди переказували гроші на бензин, а потім знаходилися сміливці, готові на власних автiвках під обстрілами забирати з війни знесилених дітей та жінок, безпорадних інвалідів..

За дивом стояла реальна, день у день, робота волонтерів — координація автобусів і автомобілів, стикування водіїв і пасажирів, з’ясування безпечних маршрутів, харчування, лікування, розселення або транзит кожної родини біженців, перерахування грошей за всі послуги, складання звітів щодо обліку благодiйних внесків та запис прохань про нові потреби… А ще — памперси для покинутих дитячих інтернатів в Шахтарську, Дружківці, Горлівці. А ще — щоденні викрадення волонтерів під час спроб евакуювати людей і організація їх порятунку з лап «ДНР». А ще — перемовини з чиновниками про організацію баз для переселенців у Красноармійську, Слов’янську, Святогірську, Ізюмі, Бердянську.

Ковдри для переселенців у таборі "Берізка", Святогірськ

А потім настала зима, морози, і — нічого не закінчилося… І знову очманілі від страху люди відмовляються виходити з підвалів у Дебальцевому, водії скасовують рейси через обстріли, машини вимагають на ремонт грошей, яких весь час не вистачає — на продуктові набори, благодійні їдальні і ліки для окупованих територій, закупівлю тварин для ферми переселенців в таборі «Берізка-1», двері та ковдри для «Берізки-2», комуналку та харчування для дітей з прифронтових у Святогорську, обігрівачі та теплий одяг для бійців, 30 тисяч дитячих різдвяних подарунків по Донецькій та Луганській областях…

Не дати людям опустити руки, запалити в них світло, підбадьорити однодумців, розштовхати байдужих — це теж робота. І це теж Косяк.

«Хтось помре з автоматом в руках за пусту ідею, хтось стане героєм, хтось отримає клеймо боягузтва й ганьби, хтось врятує своє життя, а хтось чуже. Кожен сам обирає, ким йому бути в цій мозаїцi суспільства, на тлі стогнучої України», — така звична філософія, що, насправді, не залишає вибору для людини, яка відпочатку — на боці добра.

Не зупиняйся

«Вихідних поки немає, тому що потрібно робити добро, і робити його разом», —  зараз нещадний режим, в якому він живе ось уже два роки, Сергій Косяк практикує у Мар’їнці. Тут проходить лінія фронту, тут війна, напруга і смерть, і тут залишаються жити 7 тисяч осіб, в тому числі близько 600 дітей, 224 з яких — у віці до двох років.

Спочатку просто приїздили до Мар’їнки та Красногорівки і роздавали хліб — по буханці на родину. Потім обсяги

Привезли харчі у Мар'їнку, бабусям, про яких всі забули. Під опікою - 70 таких бабусь та дідусів

збільшилися, капеланськi бусики почали возити багато і усім. Бійцям — чай, каву, сухі борщі, шкарпетки, аптечки та бензопили. Мирним — картоплю, вугілля, дрова, дитячі іграшки та канцелярію… Короткі відрядження змінилися створенням постійної місії у «червоній зоні». Косяк і ще кілька пасторів євангельських церков з усієї України самі колють дрова, розвантажують картоплю, розвозять по позиціяї пиріжки, що їх два рази на тиждень смажать члени громади — мирять цивільних із військовими.

Усі шалено втомилися, проте у мар’їнцiв немає ротації. Півтора роки без газу, електрика ледве-ледве й не скрізь, питної води немає, більше 100 будинків зруйновані, і це не кінець — війна нагадує про себе кожен день, вона за вікном і в душах людей. Зрозуміти їх і заслужити до себе довіру можна, лише випробуючи на собі ті ж труднощi — жити в приміщенні, де температура трохи вища, ніж на вулиці, ходити по воду з пластиковими пляшками, митися з чайника й виколупувати кулі у дворі. Як Косяк.

Звісно, диво знову відбувається — до громадського волонтерського центру почали підтягуватися люди, відігріваються душею та залишаються допомагати. «Мар’їнка — місто, за яке ми взяли відповідальність. З появою місії місто реально заворушилося. Наша мета не просто роздавати гуманітарну допомогу, а змінювати суспільство, змінювати його свідомість, і це нам вдається», — каже волонтер, плануючи черговий культурний захід в розбитому районному центрі. Щоб люди просто згадали, що вони живі, що війна — не назавжди, що майбутнє — є, та його навіть можна, наприклад, намалювати.

«Не зупиняйся» (Do not stop) — назва дитячо-юнацького клубу, який створений силами Мар’їнської громади в продовження програми з соціалізації та психологічної адаптації дітей війни. Першим кроком був літній табір у Святогірську «Золота Лілія», який Сергій організував влітку 2015 року та звідки діти, звісно, не хотіли повертатися до Мар’їнки — так їм сподобалося мирне життя у лісі. Щоб їх не розчаровувати, волонтери почали організовувати дитячі свята у самому місті — і восени з’явився клуб, а взимку провели цілу серію різдвяних свят, нехай і в холодному ДК з пошкодженим  снарядами дахом. Влітку Косяк хоче відновити діяльність табору, але вже з напрацюваннями клубу — за час спілкування діти згуртувалися, заохотилися i відтепер самі виступають генераторами ідей.

Допомагаємо в найгарачіших точках - Піски. В ту поїзду осколком міни вбито одного з волонтерів

На разі найголовніший «генератор» Мар’їнки з товаришами займається створенням благодійної пекарні і організацією безкоштовного стоматологічного кабінету для мешканців міста (лікарі, до речі, мiсцеві — волонтерський ентузіазм приносить й такі плоди).

Його молодшому синові виповнилося тим часом два роки. Він нечасто бачить татка, але знає, що той займається дуже потрібною справою, яке обов’язково допоможе їм бути разом. «Зло прийшло у мій дім, і я не хочу, щоб воно було» — ось яка це справа.

Стіна

У Мар’їнці, де це зло встигло зруйнувати всі правила та закони мирного життя, наявно видно, що воно не забралось за лінію фронту за російською технікою, а продовжує відвойовувати старі позиції. Військові і місцеві чиновники ділять крісла і портфелі, тишком-нишком з’являються чиїсь «інтереси» та їх «рєшали», проте ніхто не квапиться зайнятися проблемами мирного населення — відновленням водопостачання або розслідуванням убивств, крадіжок, випадків мародерства та самозахоплень. Адже живуть же ж якось, і нехай живуть, а війна все спише.

На початку війни ніхто не гадав, що волонтери, які взяли на себе постачання армії та евакуацію мирних громадян,

Підшефна Мар'їнка: дрова та вугілля для людей, які багато місяців живуть без світла та тепла

наштовхнуться на свавілля влади, яка не хоче навіть пояснювати свої дії щодо мешканців окупованих територій. Так, введення пропускної системи ускладнило і без того нелегку логістику вивезення людей та обмежило доступ на вільні території дітям, людям похилого віку, інвалідам… Руйнуються люди, руйнується віра, а злі безкарні голоси на підвищених тонах розганяють Україною ненависть і розподіл на «своїх» та «чужих».

І все-таки — чи можуть добре слово і добра справа бути сильнішими за автомат? Хтось не вірить, а Косяк — так. Його віру не змогли похитнути ані тортури, ані нелюдська втома, ані розлука з родиною.

«Мудрий Соломон писав, що всьому свій час. Час війні та час миру. Все має свій логічний кінець. Час волонтерів закінчиться рано чи пізно, і що далі?» — на своє ж запитання Сергій Косяк відповідає: на зміну волонтерам має прийти суспільство людей високого духу, які не погоджуються бути рабами. Суспільство, для якого будь-яка несправедливість стане викликом до об’єднання — в ім’я добра, що його, доведено, можна робити навіть тоді, коли ти один.

https://www.facebook.com/MutualAidCenter.SaveUkraine/
5168 7572 0514 7129 ПриватБанк Косяк Сергій Миколайович

Делаем добро вместе

Читати також:

Медіа Луганщини: попри війну жінкам в інфопросторі місце є!

Зміст 1028 новин, що побачили світ на дев’яти найбільш популярних сайтах Луганщини з 13 по 19 лютого 2023 року, продемонстрували, що Індекс гендерної чутливості онлайн-видань в регіоні наразі дорівнює 39%. Переважна більшість текстів (94%) стосуються війни. Однак, незважаючи на начебто суто «чоловіче обличчя» війни, луганські медіа намагаються об’єктивно висвітлювати події, пишучи про жінок-політикинь, комунікаційниць, військових, …

Волинський прес-клуб підтримає журналістів/журналісток регіональних медіа у створенні контенту

    Війна, яка 24 лютого охопила всю Україну, розділила життя більшості на «до» і «після». Ми щодня моніторимо новини, поширюємо інформацію про перемоги і втрати. Але війна – це не просто статистика. Це – люди, які тримають зовнішній і внутрішній фронти, рятуються від бомб і рятують дітей, які залишаються на захоплених / окупованих територіях, …

Дія, що нас врятує

В цій війні ми всі дорослішаємо. Процес нелегкий, болісний, інколи навіть кривавий. Проте безпорадність держави щодо постраждалих людей змушує ставати активнішими та відповідальнішими. І це природно — якщо в одному місці чогось бракує, в іншому воно має з’явитися. Неприродно те, що все відбувається швидко, зненацька, приголомшено несподівано. Мить – і ти у чужому місті без …

Олексій Загребельний: «Ми не допомагаємо переселенцям. Ми допомагаємо тим, у кого є проблеми»

Вам потрібна специфічна допомога? Записуйте: місто Суми, громадська організація «Клуб «Шанс». «Нам неважливо, звідки й хто ця людина…» –… Ситуації? О, ситуації у нас різні були! Наприклад, у міліцію кілька разів забирали, – посміхається Валя. – Ми тоді працювали за проектом фонду «Відродження» для підтримки пацієнтів, вимушено переміщених із зони АТО. А там передбачалися й …