З 1995 р. Україна переживає епідемію туберкульозу. Але активні дії з подолання епідемії почалися не так давно. БФ Ріната Ахметова став ініціатором національної програмі «Зупинимо туберкульоз» шість років тому. І зараз, коли в області проведені роботи у п’яти ключових диспансерах, та запланована реконструкція в інших, налагоджено постачання протитуберкульозних препаратів, з’явилися надбавки медперсоналу диспансерів, актуалізувалася проблема дотримання прав пацієнтів у туберкульозній службі. Лікування складне, довготривале, дуже часто у хворих спостерігаються тяжкі побочні ефекти, до того ж в українському суспільстві зберігається дуже високий рівень стигматизації щодо цієї хвороби та людей, які хворіють. Та якщо є організації, асоціації онко- ВІЛ-пацієнтів, то громадських об’єднань, які захищають права ТБ-хворих, немає.
З 2007 р. працює національна «гаряча лінія» з питань туберкульозу. За словами консультантів, пацієнти тубдиспансерів скаржаться в основному на негативне ставлення до себе з боку медперсоналу, перебої з видачею препаратів, несвоєчасне інформування їх про діагноз та стан здоров’я, позбавлення їх харчових пайків та на погану якість харчів, які отримують хворі на туберкульоз. «Що стосується видачі харчових наборів, то кожен випадок потребує індивідуального підходу, – коментує асистент «Регіональної Програми по подоланню епідемії туберкульозу в Донецькій області» Юлія Чернікова. – Якщо людину тільки-но виписали з медустанови та не внесли до програми «Товариства «Червоного Хреста» (тобто її документи знаходяться на етапі розгляду), то в цей проміжок часу, відповідно, вона не отримує пайок».
Деякі звернення на «гарячу лінію» пов’язані з тим, що особисто сам пацієнт не приходить отримувати ліки, доручає це комусь з близьких. Пацієнти обурені, що родичам ні ліки, ні пайок не видають. «Сьогодні в Україні прийом протитуберкульозних препаратів має бути здійснений лише у присутності медичного робітника, та якщо у силу якось обставин хворий не може прийти самостійно, він пише заяву на головного лікаря, в якому зазначає П.І.Б. людини, яка прийде за препаратами, і скільки разів. Медробітник видає продуктові набори лише в одному випадку: якщо у пацієнта немає жодного пропуску прийому препаратів», – пояснює начмед КЛПУ «Обласна клінічна туберкульозна лікарня»Наталя Чурсіна.
Надходили скарги і безпосередньо на вміст набору, точніше на якість харчів: зустрічалися із порушенням терміну вживання…. Як розповіли спеціалісти БФ Ріната Ахметова «Розвиток України», на даний момент видаються набори з трьох джерел: БФ «Розвиток України», Товариство Червоного Хреста (за рахунок коштів Глобального Фонду) та набори, які купують за рахунок місцевих бюджетів міст та районів. «Склад продуктового набору, який згадується у скаргах, скоріш за все було придбано за рахунок місцевого бюджету (у різних містах та районах склад наборів різний, у залежності від суми фінансування)». Пацієнт може подати скаргу до місцевої ради, для того, щоб вони могли провести оцінку якості харчових наборів, та за необхідності вибрати нового постачальника», – пояснює Юлія Чернікова.
Також є звернення від пацієнтів, які наполягають на перегляді лікування, уточненні діагнозу, встановлення інвалідності, але при цьому вважають, що все це повинні зробити для них лікарі. «Щоб хворому призначити нове лікування, треба проводити обстеження знову, а значить, він має знаходитися у відділенні, – розповідає менеджер програм та проектів БФ Ріната Ахметова «Розвиток України» Тетяна Бородіна.
За її словами, при лікуванні хронічно хворих необхідно розглядати кожен випадок окремо. «Наприклад, препарати другого ряду дуже дорогі. І як чинити у випадку, коли пацієнт неодноразово переривав лікування? – пояснює вона. – Тобто, якщо хронічно хворі націлені на одужання, тоді потрібно нове обстеження та лікування. На жаль, у нашій країні деяким людям вигідно хворіти на туберкульоз, адже це додаткові пільги. Тому багато хто з хворих цілеспрямовано перериває лікування, щоб не втратити пільги, а значить – ніколи не одужати». Як пояснюють фахівці, встановлення інвалідності також напряму залежить від пацієнта. Є два нормативно-правових акти, які регулюють процедуру отримання інвалідності: Інструкція по встановленню груп інвалідності, затверджена Наказом МОЗ 05.09.2011 р. № 561, та Постанова Кабінету міністрів України № 1317 від 03.12.2009 р. «Питання медико-соціальної експертизи». Щоб отримати інвалідність, хворому треба пройти МСЕК. Направляє на комісію лікувально-профілактичний заклад. Але це можливо лише після повного та всебічного медобстеження, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного прогнозу, отримання результатів оновлювального лікування та інших даних підтверджених документально. Тому тут важлива співпраця лікувального закладу та пацієнта. Якщо хворий зацікавлений, то він має пройти всі зазначені процедури. І пацієнти про це знають, оскільки підписують договір про стаціонарний (або амбулаторний) етап лікування, де наведені всі правила та обов’язки кожної сторони.
Що ж більше вплине на ефективність лікування: виконання обов’язків медробітниками чи відповідальність пацієнта за дотримання умов лікування? Відповідь проста: запорука успіху – взаємна відповідальність та співпраця сторін! На вирішення цього завдання – розподілити відповідальність сторін «лікар – пацієнт» – спрямовані спільні зусилля БФ «Розвиток України» та проекту Донецької громадської організації «Розвиток. Ініціатива. Партнерство» «Моніторинг дотримання прав пацієнтів у протитуберкульозній службі» за підтримки БФ «Інтелектуальна перспектива» (програма БФ Ріната Ахметова «Розвиток України» «Зупинимо туберкульоз» за кошти Глобального Фонду з боротьби зі СНІДом, ТБ та малярією). Наразі розробляється Алгоритм взаємодії лікаря та пацієнта на всіх етапах, який дозволить покращити ефективність лікування.
Ця інформація надана партнером - ДГМОО РИП. Розміщена на правах інформаційної підтримки.
