Переселенці в Мукачеві: «Ми націлені на повну інтеграцію до місцевої громади»

25.04.2016 | Кількість переглядів: 293

Деякі події в нашому житті відбуваються саме по Божому проведінню. Відповідні думки почали приходити до активістки Нелі Чернишенко після переїзду її родини до Мукачева. «Через війну, я, моя вагітна донька та маленький онук, в пошуках притулку, покинули свої будинки на кілька (як багато хто тоді думав) місяців. Та вже більше двох років ми живемо тут, на Закарпатті, — розповідає вона, згадуючи все пережите. — Першими, хто допомагав нам, переселенцям, втішав, підтримував, були віруючі люди, небайдужі до чужого горя».

Так, існує навіть місцева легенда, згідно з якою однією з найактивніших помічниць Олександрі Матвіюк уві сні явився Янгол та, обійнявши її своїми крилами, передав послання: що вона тепер буде допомагати переселенцям з Донецька та Луганська. За пару тижнів у Церкві Живого Бога Олександра зі своєю подругою Тетяною Канаєвою пили чай з печивом і знайомилися з першою двадцяткою переселенців, яких вони відшукали та зібрали під одним дахом. У той час деяким з них вони навіть встигли допомогти з тимчасовим розміщенням», — розповідає Неля Чернишенко, тепер уже голова правління благодійного Фонду «Право на життя в Закарпатті», який надає підтримку переселенцям.

Право на нове життя

Олександра — засновник Фонду «Новий початок», Тетяна — пастор. Об’єднує їх спільна мета — служіння людям, бажання допомагати. Сотні вимушених переселенців приїхали з іншого кінця країни та виявилися покинутими напризволяще. Різної статі та віку, різних соціальних груп, різних поглядів, настроїв та віросповідань — всі вони знайшли на Закарпатті надію й підтримку.

Засновники фонду "Право на життя в Закарпатті" - переселенці Неля, Наталя та Юрій

Ідея щодо створення фонду вперше прозвучала взимку 2014 року, а вже у травні 2015 офіційно, з усіма юридичними атрибутами, за підтримки Фонду «Новий початок», асоціації «Карпати», Церкви Живого Бога з’явилася нова організація — «Право на життя в Закарпатті». Перший час переселенцям активно допомагали місцеві жителі. Люди несли продукти, ділилися всім, чим могли, часом віддаючи останнє. Тоді подібна допомога була для багатьох переселенців єдиним джерелом прожитку, адже спочатку з боку держави не було нічого.

«Я також отримувала таку гуманітарну провізію, але через деякий час, усвідомила: нам допомагають, а ми, немов немічні, приходимо, беремо і нічого самі не робимо. Ми не повинні просто сидіти та чекати. Запорука успіху полягає в тому, коли ти сам долаєш труднощі і досягаєш бажаного», — ділиться Неля Чернишенко. — «Ймовірно, вам цікаво дізнатися чому ж ми так назвали Фонд? Звичайно, кожна людина має право жити там, де хоче, де йому подобається. Залишаючи свої будинки, люди їхали в нікуди, нас попереду чекала невизначеність. І повірте, це — страшне відчуття. Допомоги з боку держави не було, місцева влада також не дуже охоче йшла на контакт, тому, аби заявити про наші довгострокові плани — залишитися тут та побудувати нове життя — ми обрали відповідну назву».

 Допомогти кожному

Активісти розповідають, що за час існування Фонду їм вдалося провести кілька соціальних акцій. Вони змогли забезпечити діток-

Представник міжнародної благодійної організації Сандро з дітьми-переселенцями

переселенців, які йшли до першого класу, необхідними канцтоварами на суму в розмірі 500 гривень для кожного першокласника. Олександра Матвіюк домовилася у магазині про знижки, і цих коштів цілком вистачило на те, щоб кожен школяр отримав гідний набір до старту навчального року.

«Ви не уявляєте скільки радощів було у дітей. Це складно передати словами, — згадує Неля Чернишенко, — вони отримали фарби, канцелярський клей, ножиці, коректор, скотч …. Хто б міг подумати, що для щастя потрібні такі дрібниці? А коли за допомогою Асоціації «Карпати» кожній сім’ї видали по комплекту посуду (каструля, пательня, тарілки, чашки, виделки, ложки — ред.), жінки плакали! Адже у них з’явився СВІЙ посуд! Також, наш Фонд двічі видавав продуктові набори тим, хто цього гостро потребував, забезпечували постільною білизною, гігієнічними наборами, не новим, але ж таким потрібним  одягом та взуттям.  Під опікою Фонду перебуває 670 осіб, і кожному з них надаємо посильну допомогу — нікого не обійшли увагою. У серпні підготували діток (а їх у Мукачеві 146) до нового навчального року в школах і садках. Церква Живого Бога взяла на себе витрати з утримання дітей у літньому оздоровчому християнському таборі», — з радістю розповідає Неля.

 З щедрою душею, або «ми самі благодійники»

Серед учасників Фонду є невелика команда лікарів, які приїхали з Донецька та Луганська. Це — досвідчені фахівці: оперуючий акушер-гінеколог, два неврологи, терапевт-кардіолог, хірург, педіатр. До більшості з них у Донецьку потрібно було записуватися заздалегідь. У Мукачеві ж вони на благодійних засадах надають консультативну допомогу не тільки своїм землякам, а й місцевим жителям. «Що не кажи, досвід та кваліфікація лікарів з міста-мільйонника об’єктивно перевищує аналогічний досвід в містечку з 80-ма тисячами жителів. Два рази на тиждень ці лікарі, після роботи, приходять до офісу та консультують всіх бажаючих абсолютно безкоштовно. Іноді на прохання засновників Фонду або Церкви, читають лекції дітям та підліткам про особисту гігієну, шкідливі звички, засоби та способи профілактики різних захворювань, правила надання першої допомоги», — ділиться Неля Чернишенко.

Батьки отримують шкільні набори для дітей напередодні 1 вересня

Тернистий шлях

- Труднощі? Так, бувають труднощі. Головна — повна відсутність конструктивного контакту з владою. У нас багато ідей, проектів, пропозицій, які можна було б реалізувати разом, з користю і для міста, і для нас. Адже ми, як свіжий струмінь. Тут, в Закарпатті, всі дуже консервативні. Мукачеве — старовинне місто, зі своїми сформованими звичаями, розміреним способом життя. У порівнянні з ним — Донецьк — молодий, вируючий, а ми, ну, просто новатори та ліберали. Важко розворушити всіх, аби вони пішли на співпрацю та реалізацію спільних ініціатив. І така ситуація не тільки в Мукачеві. Багато переселенців (за моїми підрахунками, половина всіх, які приїхали сюди), були змушені повернутися на окуповані території, туди, де є свій кут, за який не потрібно платити. Витратна оренда житла, відсутність роботи, ставлення держави до переселенців, як до шахраїв, — все це провокує людей скласти руки та поїхати додому. Ми не потрібні нашій державі, вона намагається від нас будь-якими методами позбавитися. Як то кажуть, — немає людини, немає проблеми. Поїхав туди, на непідконтрольну територію, і все … Я неодноразово пропонувала представникам місцевої влади прописати програму створення соціального житла, при цьому не тільки для переселенців. Під цей документ можна було б шукати підтримку у міжнародних фондів. Ви думаєте нас почули? Ви думаєте нам пішли на зустріч? Ні, переселенців «годують» обіцянками і тільки. Повірте, біженцям з інших країн тут живеться краще. Ви запитаєте — чому? А я відповім: їм не доводиться ходити із простягнутою рукою з проханням по допомогу. За рахунок міжнародних проектів, їм створюють належні умови. А ми самі хочемо, виходимо з ініціативами, але поки віз і нині там», — поділилася Неля.

Видача матеріальної допомоги найбільш незахищеним ВПО

 - Важко інвесторів шукати, — додає Юрій, один із засновників фонду, — постійно переконувати людей, що саме нам більше всіх треба, що ми виправдаємо вкладення, що гідні … Людський фактор відіграє важливу роль. Ось, наприклад, нещодавно наші співробітниці звернулися до однієї організації з проектною пропозицією. Все вже узгодили, а потім виявилося, що там феміністки. І, якби у нас в засновниках були одні жінки, вони б нам допомогли, а так — вибачте… Як же так можна? Адже проблема залишилася! До сих пір не можу зрозуміти, до чого тут гендерні відмінності? — дивується Юрій.

Повертаючись до розмови про спроби активістів створити соціальне житло для переселенців, вони, не приховуючи емоцій, озвучують свої переживання з цього приводу. Адже гострота ситуації полягає в тому, що, не маючи реальної адреси для потенційного об’єкта, який можливо переформатувати під житло для ВПО, вони не можуть рухатися далі. «Як нам шукати інвесторів? Хто погодиться підтримувати проект, за яким лише слова та наміри?» — обурюються громадські діячі.

Вони неодноразово виходили з різноманітними пропозиціями до місцевої влади, але поки всі спроби марні. «Тут є зруйновані гуртожитки невеликих підприємств, які вже закрилися. Ми просили, аби нам дали один з цих об’єктів. Перший мер говорив: треба подумати, треба подумати… Другий сказав, що в Мукачеві є АТОшники, і нам їм важко чимось допомогти, куди вже до вас?» — розповідає Неля Чернишенко. Актив фонду з розумінням ставиться до того, що учасники АТО мають першочергове право на житло. Але сприйняти той факт, що їм, які втратили через війну свої будинки, які пережили такий стрес, не йдуть назустріч — відмовляються категорично.

Вони піднімали питання з виділенням землі для подібного соціального проекту, але виявилося, що в місті нема генерального плану, і влада не може сказати, які землі вільні. Не дивлячись на ці складнощі, волонтери не здаються і продовжують шукати інші варіанти. «Раз немає землі, немає будівлі для капітального ремонту, давайте візьмемо той об’єкт, у якого є господар», — відповідні ідеї озвучують представники фонду. Вже навіть зробили спробу втілити їх у життя: їздили в один державний санаторій, на території якого є напівзруйнована двоповерхова будівля колишньої лабораторії. «Ми пішли до головного лікаря з пропозицією виділити нам це приміщення», — розповідає Неля. — «У нас же є пенсіонери-переселенці, ми хочемо, аби вони першими отримали свій кут. Ми хотіли відремонтувати цю будівлю і поселити їх там. Люди не вічні, а лікарні в результаті залишиться відремонтована будівля… Нам пообіцяли, що погодять питання з керівництвом у Києві. Потім, коли я повторно контактувала з головлікарем, відповідь була короткою: нам відмовили», — із сумом розповідає активістка. За її словами, держава, крім мізерної соціальної допомоги, нічого не робить, місцева влада теж не може допомогти … тому багато переселенців наважуються повертатися на окуповану територію. Адже, наприклад, в Мукачеві середня ціна за оренду квартири коливається від 2,5 до 4-х тис. гривень. «Як переселенці можуть орендувати житло невизначено тривалий час? Тому ми і прикладаємо стільки зусиль для пошуку об’єкта під створення житла. І це для нас зараз головне завдання», — не стримуючи своїх емоцій, обурюється переселенка.

 Великі плани

«Для нас важливий кожен наш підопічний. Ми пишаємося кожним успіхом наших учасників, нехай навіть і невеликим. Я годинами можу розповідати про те, як всі разом допомагали знайти роботу Ірині, з яким трудом шукали житло для самотньої 75-літньої Еліни, як волонтерить у воєнному шпиталі Яна, як прагне відкрити медичний центр для лікарів з Донецька Олександра, як щодня надає духовну та психологічну допомогу Тетяна. Як для Алли шукали подушки, а для Яни з малим збирали старі меблі, як всім фондом готували до вступу до вишу Кирила, а Артура ледь умовили піти до школи…  », — продовжує Неля.

Основним завданням фонду, за словами Юрія Литовченка, є налагодження взаємодії та взаємодопомоги між переселенцями. Адже в процесі адаптації виникає безліч дрібних проблем, які тягнуть на себе багато енергії, матеріальних витрат. «Зараз займаємося організацією діючої структури зі зворотним зв’язком — ми взяли під опіку частину ВПО. Наприклад, я — пенсіонерів, Яна — самотніх, Алла (дитячий лікар) — сім’ї з маленькими дітьми, — розповідає Юрій. — Дзвонимо, відвідуємо, дізнаємося про конкретні потреби. Комусь потрібна упаковка памперсів, комусь — ліки, комусь — інвалідний візок. Знаючи про конкретні потреби, ми звертаємося до донорів та у служби. І продовжуємо жити надією, що в майбутньому зможемо втілити наші спільні плани».

Контакти:

ел. адреса: foundation2015rtl@gmail.com

сторінка в ФБ https://www.facebook.com/groups/953763978006984/?fref=ts

Неля Чернишенко, голова правління Благодійного Фонду «Право на життя в Закарпатті»

095-855-10-33

Юрій Литовченко, засновник

093-83-82-066, 050-32-69-824.

 Файл рос.мовою можна завантажити тут: БФ Право на жизнь в Закарпатье_рус.

Читати також:

У Києві відбулося перше обговорення практикуму деокупації

Практичний досвід волонтерів, які вже сьогодні реалізують процеси деокупації на визволених територіях, має бути корисним не лише у Донбасі після його повернення в Україну, а й в інших регіонах країни – у рамках декомунізації свідомості та розвитку громад. Такого висновку дійшли експерти круглого столу «Деокупація: як це працює?», який відбувся в Українському кризовому медіа-центрі (Київ) …

Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Донбасі: допомога людям по обидві сторони війни

Зайцево, Ленінське, Майорськ, Курдюмовка, Первомайське, Нєвєльське, Водяне, Сєверне, Жованка, Бахмутка, Новоселівка2, Кам’янка… Назви цих поселень на Донеччині постійно лунають у повідомленнях з лінії фронту: тут обстріли, руйнування, загибель і поранення людей, у більшості відсутня влада у звичному розумінні – чи то цивільна, чи то військова, немає магазинів, аптек, медичних пунктів, звісно ж, і банківських установ, …

«Карітас Харків»: милосердя, безкорислива любов, допомога нужденним

Війна не милує нікого. Ні дорослих, ні старих, ні дітей, ні тих, хто сам не може постояти за себе. Іванка, дитинчатка з синдромом Дауна, вихопили зі звичної обстановки, з кола знайомих людей в Донецьку, де йшла війна, і вивезли, точніше – евакуювали за допомогою Держслужби з надзвичайних ситуацій до Харкова. Так хлопчик опинився у Центрі …

Житло для ВПО: рівняння з багатьма невідомими

Основне питання, що постало перед громадянами України, які вимушено покинули свої будинки і майно в окупованому Донбасі та Криму – житло. Переселення – завжди виклик, але ставляться до нього по-різному. Частина людей сприймає ситуацію як тимчасову міграцію, однак значна група сімей вже прийняла для себе рішення «пустити коріння» на новому місці. Експерти організації «Громадянська ініціатива …