Пароль надії — «Станція Харків»

12.05.2016 | Кількість переглядів: 311

У ті незрозумілі, нерозбірливі, тривожні дні гарячого літа 2014-го, коли в Донецькій і Луганській областях під обстрілами руйнувалися будівлі, долі і життя мирних людей, мало хто міг з упевненістю відчувати себе в безпеці навіть за межами територій інтенсивних боїв. Неможливо було передбачити, де стрілятимуть і підриватимуть завтра або сьогодні, навіть через кілька годин, через непередбачувані пересування озброєних людей, танків і артилерійських установок з великою дальністю польоту снарядів, характерні звуки яких швидко вчилися розпізнавати і старі, і діти.

Найважче було залишатися спокійним тим, хто жив від лінії фронту на відстані, що бойові машини долають за кілька годин.

Серпень 2014 р., залізничний вокзал Харкова. Так спали діти із зони проведення АТО. Волонтери забили тривогу і стали самостійно розселяти людей.

«Коли була загроза захоплення Харкова, в моєму будинку стояв «тривожний рюкзачок», де лежали дитячі консерви, речі, документи… На той випадок, якщо раптом щось, потрібно буде брати дитину і кудись їхати, — згадує харків’янка Юлія Піменова. — І коли я зрозуміла, що в такій же ситуації перебуває велика кількість людей, що мами з дітьми… їм просто нікуди їхати, вони приїздять в кімнатних капцях, в халатах, з голодними дітьми, без телефонів, без грошей, без документів, без якихось знайомих в Харкові, їм абсолютно нікуди звернутися, їм ніхто не може допомогти, я подумала: не дай Боже, у нас трапиться подібне, і я опинюся в такій ситуації — добре, якщо знайдеться людина, яка зможе мені допомогти. І  сама стала такою людиною для тих, хто тікав від війни».

Так Юлія стала частиною команди волонтерів, назва якої в ті дні передавався переселенцям як пароль надії: «Станція Харків». З волонтерської організацією познайомилася і Владлена Чинько. З двома маленькими дітьми, чоловіком і його мамою вона в жовтні 2014-го виїхала з Горлівки до Харкова, де не було жодного знайомого. Незабаром до них прибув і свекор. Двоє старих, двоє малих, двоє працездатних — трьом поколінням родини Чинько потрібно було починати життя з нуля в абсолютно незнайомому місці.

«Їхали під бомбардуванням, тікали з дітьми і бабусею,» — розповідає Владлена. Чому Харків? Чоловік тут навчався в інституті. Їхній доньці зараз 8 років, синові — 3. Знайти квартиру було важко. По-перше, «донецьких» не хотіли брати, по-друге – молодшій дитині на той момент був рік. Тож не бажали бачити такого малого в квартирі. Нарешті знайшли житло, і тут дізналися: в окупованій Горлівці після від’їзду родини мародери вивезли всі речі з їхнього будинку. «Чоловік поскаржився в серцях хазяйці квартири, і на наступний день вона підняла ціну. Користуючись тим, що повертатися нам нікуди! І довелося шукати житло вдруге», - згадує Владлена.

Я люблю Луганськ

У перший же тиждень в новому місті жінка познайомилася з волонтерами «Станції Харків»: «Звернулася до Управління праці та соцзахисту для переоформлення дитячих виплат. Мені сказали, що потрібно піти на таку-то вулицю… я не знала, куди йду. Приходжу за адресою. Мене посадили на стільчик і стали розпитувати про все. Звідки виїхали, скільки нас в родині, чи було страшно … Мене вразила доброта, з якою запитували. Потім дізналася, що це волонтери. У той же день мене навантажили повними сумками продуктів якихось, запитали — чи є у дитини ліжко. Я сказала — немає нічого. Нам дали люльку. Це було від душі».

Ніхто не керував, рішення кожен приймав сам

Це разюча історія самоорганізації звичайних громадян для виконання тих функцій, які повинна була взяти на себе держава стосовно мирних людей, які стали жертвами військових дій. «Станція Харків» в тому вигляді, як вона існує і понині, могла з’явитися саме в наше століття цифрових технологій. Ті харків’яни, з першого десятка, які кинулися на допомогу прибулим в місто незнайомцям, часом по кілька місяців навіть не були особисто знайомі між собою, тому що спілкувалися і вирішували всі питання через соціальні мережі, ну й мобільним зв’язком, звичайно. «Ми намагаємося не виділяти когось одного, це питання командного духу. У нас немає «головного», всі рішення, які стосуються організації, приймає кілька людей — координатори напрямків, — розповідає Юлія Піменова. — І тут не важливо, хто був першим, а має значення, що є люди, які два роки несуть на собі величезну відповідальність».

У самої Юлі історія залучення до волонтерства така. 1 червня одна людина написала в Фейсбуці повідомлення друзям, що надходять дзвінки від жителів Криму, вони хочуть отримати інформацію, що робити, як бути. Зорганізувалися кілька друзів. Вони порадилися, і зрозуміли, що ніякого досвіду роботи з переселенцями у держави немає, незрозуміло, куди розміщувати людей, як з ними працювати. Один з ініціаторів допомоги переселенцям надав свій офіс — і це був перший пункт «Станції Харків». Через місяць, побачивши повідомлення друзів, що потрібна допомога, приєдналася Юлія. «Я там чергувала. До нас зверталося дуже багато людей… У всіх одна й та сама історія: обстріли, неможливість забезпечити безпеку собі і дитині, і вони наважилися на виїзд, — згадує волонтерка. — З літа 2014 року ми назвали самі себе волонтерською ініціативою «Станція Харків». Особливої історії виникнення назви немає. Тоді було не до того, щоб думати ще про щось. Нами ніхто не керував, всі рішення кожна людина приймала одноосібно. Наприклад, потрібно допомогти багатодітній родині поселитися. Я готова взятися? Так. Все, справу зроблено. Така собі самоорганізація суспільства. І тільки в кінці 2014 року ми зареєструвалися як благодійний фонд».

Практично всі, хто дізнавався про «Станцію Харків», були впевнені, що ця назва з’явилася через цілодобовий пункт допомоги переселенцям на залізничній станції Харків. До 600 осіб щодоби приїжджали сюди наприкінці літа 2014-го, коли були бої за обласні центри Донбасу, малі міста, в тому числі Іловайськ. Але насправді цей вокзальний пункт був уже третім, де працювали волонтери.

Волонтери малюють логотип "Станції Харків"

Юлія уточнює, що перший відкрили в приміщенні одного з харківських офісів, куди волонтери закликали харків’ян приносити гуманітарну допомогу, і туди ж приходили переселенці, щоб її отримати. Зараз регіональні відділення «Станції Харків» працюють в Ізюмі, Куп’янську-Вузловому, Барвінковому, Балаклії. Для збору допомоги переселенцям в Харкові організовані понад півтора десятка пунктів (координати і адреси — тут http://station.kharkov.ua/punktyi-sbora-pomoshhi/ ).

«Ніхто не очікував, що харків’яни будуть так щиро відгукуватися і надавати допомогу, — зізнається Юлія. — Величезний потік місцевих жителів, які приносили все необхідне для тих, хто приїхав сюди. Зараз у нас більше 120 волонтерів, третина з цієї кількості — переселенці, які отримали  допомогу і залишилися, аби допомогти іншим людям. Попередня статистика, яку ми підрахували на вересень 2015 року — ми надали різнопланову допомогу мінімум 100 000 (ста тисячам! — ред.) людей. До початку 2015-го року в основному вся допомога надходила від небайдужих громадян України, з різних регіонів, а також від української діаспори за кордоном. І тільки в 2015 році стали активно допомагати міжнародні організації. У нашому пункті допомоги щотижня проходять візити різних міжнародних організацій, делегацій, іноземних міністрів, журналістів. Була у нас в гостях дружина президента Німеччини». За словами активістки, іноземці  роботі волонтерів приділяють велику увагу. Вони розуміють, що підтримка потрібна. Потрібні ресурси, яких завжди не вистачає. «За весь цей час українські чиновники не проявляли до нас жодної уваги. Ми все сподівалися, що держава не готова, і ми можемо своїми плечима закрити проблемну частину на пару місяців, дати можливість держслужбовцям прийти до тями і прийняти якісь адекватні рішення, — розповідає Юлія. — Але, на жаль, і через два роки ми не бачимо цих рішень. Єдині дві служби, які завжди працювали з нами пліч-о-пліч, взаємодіяли — це Держслужба з надзвичайних ситуацій і Центр зайнятості. Усе».

 Самостійність — це важко

Але у відсутності уваги з боку чиновників міста, області та країни можна знайти і позитивний момент, про який згадала Юлія: «Ми не залежимо від держави. У нас були і є проекти з міжнародними організаціями, такими як: Управління Верховного Комісара у справах біженців ООН (УВКБ ООН), Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), міжнародний фонд «Відродження», Європейський Союз і багато інших. Велике спасибі їм за надану допомогу».

Владлена з Анатолієм виступають на святі

Завдяки підтримці міжнародного фонду «Відродження», наприклад, Владлена Чинько, яка в перші дні після виїзду з малолітніми дітьми з окупованої Горлівки отримала на «Станції Харків» не тільки матеріальну, а й психологічну підтримку, змогла розвинути на новому місці свою сімейну справу. Владлена з чоловіком Анатолієм зареєстровані як приватні підприємці. Професія Владлени — ведуча, організатор свят, Анатолій — вокаліст, ді-джей.

Опинившись не за своєю волею в незнайомому місті, подружжя Чинько одразу ж почало шукати роботу, і незабаром сімейному дуету запропонували співати в кафе. Поступово життєрадісні артисти завойовували популярність як організатори і ведучі свят. Минулого року Владлена стала учасницею конкурсу грантових проектів «Новий відлік» або «Станція Успіх»». Після програми навчання жінка успішно захистила свій проект і отримала грант на розвиток своєї сонячної сімейної справи. Тепер подружжя Чинько (а, можливо, і навіть також їхня 8-річна донька) буде влаштовувати дитячі свята: уже закупили костюми, дитячий реквізит, знайшли аніматорів.

Разом з Владленою на «Станції Харків» пройшла серію тренінгів і Валерія Медянська, теж підприємець, причому з 6-річним стажем. Вона була власницею двох магазинів в Краматорську, де з квітня по липень 2014 го точилися жорстокі бої.

«Артобстріл, повністю зруйновані комунікації, ні світла, ні води, двоє дітей за спиною, я в той момент була вже вагітною третьою дитиною, — розповідає Валерія. — Були просто змушені виїхати. Зібрали речі, пощастило з машиною, завантажили в фуру і поїхали».

Валерія Медянська на новому місці відкрила свою крамничку завдяки гранту

У Харкові знайомих не було. Чоловік влаштувався на роботу, а вона народила дитину і сиділа вдома з трьома дітьми. Про ті часи жінка згадує: «Чесно кажучи, не збиралася працювати далі. Якось руки опустилися… душа не лежала, повна апатія. Плюс маленька дитина — весь час витрачався на неї. Анкету знайшла в Інтернеті, в Фейсбуці: «Станція Харків» оголошувала тренінг для підприємців та конкурс грантів. Побачила анкету — загорілися очі! Думаю — добре, заповню, будь, що буде. Розпочалися заняття. Щось я знала, бо 6 років була підприємцем. Але багато отримала нового щодо роботи в Харкові. Тренери просто заряджали енергією, вдома був фонтан емоцій! Чоловік був у шоці від цього… питав: куди це ти ходиш? Спасибі, звичайно, величезне «Станції Харків», правда — ось це був стусан, який тепер будує все моє життя».

Грант від Фонду «Відродження» Валерія вклала в невеликий магазин для дачників, де не тільки можна придбати насіння і весь необхідний інвентар для вирощування врожаю, а й отримати безоплатні консультації фахівця з усіх тонкощів садово-городньої справи, яка нині для багатьох стала фактором виживання. Валерія тепер — у своїй стихії: «Я веду бухгалтерію, спілкуюся з постачальниками, роблю закупівлі, аналізую потреби. Ось чекаю, коли дитинка піде в садок, хочу спробувати працювати з корпоративним бізнесом в Харкові».

Але ці історії — швидше щасливий виняток, ніж правило. Адже потрібно ще перемогти в конкурсі бізнес-проектів, і така матеріальна підтримка дається всього лише одноразово, як стартовий капітал для приватного підприємця, стати яким, на жаль, здатен далеко не кожен з переселенців, які втратили все: житло, усі матеріальні цінності, нажиті не одним поколінням, заощадження і підтримку рідних, які залишилися «там». Кількість грантів обмежена кількома десятками, а переселенців сотні тисяч.

Що робити?

Точна кількість ВПО (внутрішньо переміщених осіб – ред.) як в Україні, так і в Харківській області невідома. Чиновники, аналітики і волонтери називають різні цифри, але за всіма даними Харків і область відносять до числа регіонів-рекордсменів по прийому переселенців. Називаються цифри від 212 тисяч до 350 тисяч. Йдеться про зареєстрованих одержувачів соціальної допомоги. Але багато переселенців, особливо чоловіки, ніде не реєструються, тому що не потрапляють під жодну з категорій одержувачів матеріальної допомоги. Та навіть за відсутності точних даних тих, хто потребує нагальної допомоги, навантаження на волонтерів суто в людському вимірі — позамежне. Юлія Піменова узагальнює майже дворічне волонтерство: «Два роки тому і зараз ситуація одна і та ж в плані працевлаштування. Нічого не змінилося (вирішення цієї проблеми немає — ред.). Тож зараз я не можу сказати, що все влаштувалося, і переселенцям не потрібна наша допомога. Звернень багато, у людей маса проблем. Держава ніяк не вникає в їх ситуацію. У мене по кілька звернень в день, пишуть в Фейсбук  або телефонують – номер телефону вже два роки передається «сарафанним радіо». Звертаються з різними проханнями. Найчастіше це медична допомога дітям. Катастрофічна ситуація, тому що не тільки батьки дітей, які переїхали з Донбасу, але і харків’яни не можуть самостійно оплатити операції, або будь-яке вкрай  необхідне медичне обслуговування. Питання життя і смерті постає кожного дня. І таких звернень на тиждень 5-6. Буває, що ми знаходимо спонсора, тому що у нас вже є деякі зв’язки. Буває, що ми просто відмовляємо, бо розуміємо, що не можемо нічим допомогти… я потім, звичайно, всю ніч плачу… але, на жаль, допомогти в деяких випадках не в змозі».

На сайті «Станції Харків» волонтери чесно зізнаються: «На жаль, на сьогоднішній день ми маємо обмежені кошти і не можемо допомогти всім, хто звернувся, тому ми залишаємо за собою право відмовити в допомозі, з об’єктивних причин». І тут же — банківські реквізити для переказу коштів від небайдужих, докладне перерахування того, чого потребують люди, які звертаються до волонтерів: продукти харчування, засоби гігієни, побутова хімія, дитячі речі — коляски, ванночки, ліжечка, стільчики для годування, манежі, кенгурятники, горщики, пляшечки та інше… Тут же з великого списку адрес можна обрати найбільш доступний пункт прийому гуманітарної допомоги. 

1 червня 2015 року, День захисту дітей.

Люди добрі, якщо зараз є потреба в дитячих горщиках і сосках — це ж нам всім вірний знак, що життя триває…

Волонтери «Станції Харків» працюють дружною командою, знаходячи рішення проблем переселенців по мірі їх виникнення. Тоді влітку 2014-го створили такий напрямок роботи, як поселення. Пізніше, коли актуальною стала юридична допомога — з’явилися юристи, які допомагають відновлювати документи, консультують людей. Сьогодні тут можна отримати психологічну підтримку, триває навчання новим професіям для працевлаштування, дітям допомагають готуватися до школи, у них проходять заняття з психологом у спеціальній дитячій кімнаті, куди харків’яни приносять іграшки, працюють мобільні бригади, які надають допомогу людям за межами міста…

І найголовніше — цілодобово працює диспетчерська «Волонтерська станція»

 0 800 302 911 (дзвінки безоплатні).

Вся інша інформація — тут:

http://station.kharkov.ua

Матеріал рос.мовою: Пароль надежды — Станция Харьков_рус.

Читати також:

У Києві відбулося перше обговорення практикуму деокупації

Практичний досвід волонтерів, які вже сьогодні реалізують процеси деокупації на визволених територіях, має бути корисним не лише у Донбасі після його повернення в Україну, а й в інших регіонах країни – у рамках декомунізації свідомості та розвитку громад. Такого висновку дійшли експерти круглого столу «Деокупація: як це працює?», який відбувся в Українському кризовому медіа-центрі (Київ) …

Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Донбасі: допомога людям по обидві сторони війни

Зайцево, Ленінське, Майорськ, Курдюмовка, Первомайське, Нєвєльське, Водяне, Сєверне, Жованка, Бахмутка, Новоселівка2, Кам’янка… Назви цих поселень на Донеччині постійно лунають у повідомленнях з лінії фронту: тут обстріли, руйнування, загибель і поранення людей, у більшості відсутня влада у звичному розумінні – чи то цивільна, чи то військова, немає магазинів, аптек, медичних пунктів, звісно ж, і банківських установ, …

«Карітас Харків»: милосердя, безкорислива любов, допомога нужденним

Війна не милує нікого. Ні дорослих, ні старих, ні дітей, ні тих, хто сам не може постояти за себе. Іванка, дитинчатка з синдромом Дауна, вихопили зі звичної обстановки, з кола знайомих людей в Донецьку, де йшла війна, і вивезли, точніше – евакуювали за допомогою Держслужби з надзвичайних ситуацій до Харкова. Так хлопчик опинився у Центрі …

Житло для ВПО: рівняння з багатьма невідомими

Основне питання, що постало перед громадянами України, які вимушено покинули свої будинки і майно в окупованому Донбасі та Криму – житло. Переселення – завжди виклик, але ставляться до нього по-різному. Частина людей сприймає ситуацію як тимчасову міграцію, однак значна група сімей вже прийняла для себе рішення «пустити коріння» на новому місці. Експерти організації «Громадянська ініціатива …