«Спочатку ми були ініціативною групою, яка проводила кінопокази, освітні заходи з теорії прав людини, вивчала питання студентського самоврядування і самоорганізації, та цікавилася свободою мирних зібрань. Пізніше був громадський моніторинг роботи міліції: спочатку на регіональному рівні, потім — в рамках всеукраїнської кампанії. Після цього до нас звернулися люди, які постраждали від неправомірних дій міліції. Тому з’явилася необхідність більш серйозно та системно працювати із зверненнями громадян. І вже у квітні 2012 р. зареєструвалися як «Донецький правозахисний центр», — розповідає голова правління організації Олена Ігнатьєва.
«Права людини» — це ярлик, який сьогодні вішають на все, що тільки можна. Іноді — через незнання, іноді — цілком усвідомлено, намагаючись маніпулювати політичним іміджем. Насправді, права людини — це своєрідний щит між державою (в особі міліціонерів, суддів, прокурорів і т. п.) та окремою людиною, певні правила гри для захисту громадян від свавілля влади. Тут ми говоримо про певний мінімум, який держава повинна гарантувати кожній людині, незалежно від того, порушила вона закон чи ні. При чому всі права на практиці зводяться до дуже простих та зрозумілих речей. Наприклад, право на справедливе правосуддя починається з пандуса у будівлі суду, аби інвалід на візку міг фізично туди потрапити. А право на свободу та особисту недоторканність — із зобов’язання держави не доставляти людей до райвідділу довільно, без законних на те підстав. «Ми працюємо для того, щоб допомогти людині, яка потерпає від неправомірних дій, відновити свої права (адресна допомога) і намагатися зробити так, щоб порушення у майбутньому не повторилося (стратегічні тяжби, моніторинг, рекомендації, тощо)», — пояснює Олена.
Громадський моніторинг роботи внутрішніх органів поступово перетворив роботу Центру на правову приймальню та «гарячу лінію» для людей, постраждалих від неправомірних дій міліціонерів. «Ще одна ініціатива, яку ми підтримуємо, це національний превентивний механізм при уповноваженому ВРУ з прав людини, — розповідає правозахисниця. — Це система відвідувань місць позбавлення волі (будь-яких — починаючи від колоній, закінчуючи геріатричними (де лікують людей похилого віку – ред.) установами) для попередження фактів жорстокого поводження з людьми, які в них перебувають».
Що стосується порушень прав людини в міліції, то серед головних питань тут — незаконні затримання, ненадання медичної допомоги, насильство й тортури. Правозахисний центр надає консультації по телефону, шукає адвоката, допомагає в оформленні документів та залучає медіа, наприклад, до судових процесів. Окремий напрямок роботи — це адміністративні правопорушення. Існує дуже поширена практика доставлення порушника до райвідділу тоді, коли можна обмежитися складанням протоколу на місці або усним попередженням. У результаті людина може потрапити до відділення за розпивання пива, а вийти (точніше, не вийти ), наприклад, за зберігання наркотиків.
Також дуже поширена помилка, за словами активістів, вважати, що жертвою незаконних дій може стати тільки людина з «неблагополучного середовища». «На жаль, ми бачимо зовсім протилежне: клієнтами Центру стають студенти, пенсіонери, безробітні, бізнесмени, колишні співробітники органів внутрішніх справ (ОВС), колишні (і нинішні) засуджені… – коментує О.Ігнатьєва. — Перевищення службових повноважень та насильство — це речі, від яких, без перебільшення, не застрахований ніхто». Причина цього полягає в глибоких системних проблемах, які вже вкоренилися в системі ОВС: це й низька заробітна платня, й відсутність професійного відбору та соціальних гарантій, а також гонитва за показниками розкриття злочинів.
Крім цього, громадські активісти для студентів та молоді проводять просвітницькі заходи. Формати роботи різноманітні: від стандартних лекцій-лікнепів (ліквідація неписьменності – ред.) з оскарження порушень з боку працівників міліції до тематичних кінопоказів. «Останнє, до речі, прижилося особливо добре: вже третій рік ми спільно з «Донецьким меморіалом» проводимо в регіоні міжнародний фестиваль документального кіно «DocuDays». Та цього року перейняли у Луганська традицію нічних фестивалів соціального кіно «32 травня», а також вступили до Мережі кіноклубів Донбасу, і щочетверга дивимося соціальне кіно в нашому офісі», — ділиться О.Ігнатьєва.
Голова громадської організації вважає, що третій сектор в Україні нерозвинений, а правозахисні організації практично невідомі більшості людей. Тому до правозахисників ставляться приблизно як до нетрадиційної медицини: звертаються тільки тоді, коли звернутися більше нікуди, коли стає зрозуміла неефективність державних механізмів. Звичайно, вони з вдячністю сприймають будь-яку (тим більше — безкоштовну) допомогу.
Що стосується роботи з правоохоронними органами, то краще за все зміни проглядаються за результатами кампаній моніторингу (регіонального та всеукраїнського). Причому в таких, здавалося б, незначних речах, як реєстрація відвідувачів на вході, книги скарг і пропозицій у вільному доступі і т. п. Але саме такі «дрібниці» — краще превенція від незаконних дій. Активісти зазначають, що поступово змінюється й те, як сприймає громадян міліція: наприклад, ще два роки тому банальна вимога пред’явити посвідчення у більшості випадків викликала лише здивування, а спроби зафіксувати дії міліції на відео супроводжувалися відвертою агресією .
«Але найбільший ефект все ж таки дає просвітницька діяльність. Наприклад, щороку ми приєднуємося до всеукраїнської кампанії «Покажи міліції жовту картку» і проводимо просвітницькі заходи для школярів та студентів — 
однієї з найбільш «вразливих» категорій. Кращий спосіб убезпечити себе від неправомірних дій — знати закони, — пояснює О.Ігнатьєва. — Людину, яка не знає навіть необхідного мінімуму, простіше шантажувати, вона легше піддається погрозам і провокаціям вже хоча б тому, що не знає, як вести себе в подібній ситуації».
За рік існування в організації з’явилася «гаряча лінія», правова приймальня, майданчик для проведення освітніх заходів, сформувався пул юристів, які співпрацюють з Центром на безкоштовній основі. «За місяць функціонування «гарячої лінії» ми проконсультували (усно і письмово) та допомогли з підготовкою документів більш ніж двом сотням людей, восьми з них забезпечуємо повний юридичний супровід: в основному це випадки насильства в міліції, — коментує правозахисниця. — У цілому ж приблизно половина скарг — на незаконні затримання, насильство, ненадання медичної допомоги (з них далеко не всі підтверджуються), ще половина пов’язана з адміністративними правопорушеннями». Звичайно, без структурних змін у самій системі ОВС ситуація не покращиться, але громадський контроль за роботою міліції та готовність самих громадян відстоювати свою правоту законними методами може значно прискорити цей процес.
«Що стосується кінозаходів, то тут залишається тільки радіти: ми нарешті «доросли» до свого власного клубу соціального кіно, провели перший фестиваль соціальних фільмів простонеба, а на фестиваль «DocuDays» цього року охочих було в чотири рази більше, ніж ми очікували. Останнє особливо приємно, адже документальне кіно про права людини — дуже специфічний жанр. Сподіваємося, ця тенденція буде тільки посилюватися», — говорить Олена.
Щодо складнощів у громадській роботі, то О.Ігнатьєва відзначила: «Зважаючи на те, що правозахисна спільнота в більшості регіонів тільки починає формуватися, люди не завжди знають про таку «опцію», як безкоштовна правова допомога, не до кінця розуміють цілі і завдання некомерційних організацій. Власне, саме через це й виникають всі інші труднощі, починаючи від фінансування і закінчуючи залученням юристів-волонтерів. Чим більшій кількості людей організація допомагає, чим ясніше розуміння її функцій суспільством в цілому (а не тільки тими, хто вже став жертвою порушень), тим вище у неї шанси на підтримку широких верств, у тому числі й фінансову». Зараз же про народне фінансування (сrowdfunding) говорити рано, і це сильно обмежує можливості громадського об’єднання та її незалежність. Та ж проблема — і з залученням волонтерів, адже в Україні традиції волонтерства поки тільки починають приживатися. Але власний досвід вселяє оптимізм, і активісти Центру сподіваються, що в майбутньому сформують в регіоні потужну експертну організацію.
