Зайцево, Ленінське, Майорськ, Курдюмовка, Первомайське, Нєвєльське, Водяне, Сєверне, Жованка, Бахмутка, Новоселівка2, Кам’янка… Назви цих поселень на Донеччині постійно лунають у повідомленнях з лінії фронту: тут обстріли, руйнування, загибель і поранення людей, у більшості відсутня влада у звичному розумінні – чи то цивільна, чи то військова, немає магазинів, аптек, медичних пунктів, звісно ж, і банківських установ, а також тривалий час люди живуть без електро, водопостачання та газу. А в деякі неможливо доїхати, як і виїхати звідти, оскільки будь-яке транспортне сполучення припинилося з початком бойових дій. Це і є «сіра зона».
В Майорську МКЧХ допомагає відновити господарства і виростити врожай
І тут живуть люди – старі, молоді і навіть діти. І сюди для них регулярно привозять найнеобхідніше для виживання представники Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні.
- Коли починається військовий конфлікт, найважчі наслідки настають для цивільного населення, — говорить речник з комунікацій офісу Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) в Києві Санела Байрамбашич, яка трохи більше місяця тому була переведена з Донецька, де довгий час працювала представником субделегації МКЧХ на непідконтрольній Україні території. Санела знає про війну і з власного досвіду: — Я з Боснії та Герцеговини, працювала журналісткою на телебаченні в Сараєво. Це моє рідне місто, там теж була дуже важка війна. Я жила під час військового конфлікту в моїй країні 4 роки. Мирні люди в цій ситуації відчувають постійний страх. Тому що обстріли, бомбування. Їжі немає. Води немає. Опалення немає. Просто життя повністю змінюється в один момент. Це дуже страшно. Я можу теж говорити про мій досвід життя з точки зору жертви військового конфлікту: це та ситуація, в якій людина не має відповіді, чому це трапляється саме з нею, хто має захистити, і коли цей жах може скінчитися.
Машини із простим червоним хрестом на білому фоні – знак надії і порятунку для мирних людей, які змушені жити в епіцентрі бойових дій, на лінії зіткнення протиборчих сторін. Колега Санели, співробітниця МКЧХ в місті Слов’янську Наталя Василюк нещодавно повернулася із чергової гуманітарної місії в селищі Зайцеве. Вона пояснює неординарність цього виїзду:
- Селище Зайцево знаходиться в передмісті Горлівки, і про нього ЗМІ говорять багато. Особливість його в тому, що внаслідок конфлікту воно сьогодні територіально розділене між обома сторонами конфлікту. І ось одночасно приїхали наші команди. На стороні, підконтрольній українській владі, працювала команда зі Слов’янська, а з іншого боку – команда, яка базується в Донецьку. Цього разу з донецької сторони були надані дизельні генератори, бо в Зайцево тривалий час немає електроенергії. З нашої сторони МКЧХ надав продуктові і гігієнічні наборі, матраци, адже люди сьогодні досить часто спускаються у підвали.
Ольга Лежньова (справа) навчає мешканок села Майорске надавати допомогу при пораненнях
Переселенка з Донецька Ольга Лежньова, яка з півторамісячною дитиною в одній руці та маленькою дорожньою сумкою в другій тікала із зруйнованої обстрілами квартири у Донецьку навмання, не маючи рідних чи знайомих за його межами, знайшла житло у місті Димитровому (нині Мирноград). Після того, як місцевий осередок Товариства Червоного Хреста України допоміг їй, матері-одиначці найнеобхіднішими речами для дитини, вона стала волонтером цієї організації.
Ольга пройшла тренінг МКЧХ з надання першої допомоги у зоні воєнних дій. Як інструктор тепер проводить навчання для мирних мешканців у найбільш небезпечних місцях, аби вони могли надати першу долікарську допомогу. Ольга нещодавно побувала в Авдіївці.
- Ми не тільки навчали, а й роздавали там матеріали і медикаменти, необхідні при пораненнях: вату, бинти, пристосування, – розповідає волонтерка. – У нас було 6 жінок на тренінгу. Це люди, які живуть щодня під обстрілами. Їхні будинки на вулицях, які знаходяться поруч з блокпостами. Але вони приходили в ті два дні, на які був розрахований тренінг. І ось на другий день ми вирішували – їхати на заняття до них або ні. Тому що вночі був дуже потужний обстріл Авдіївки. Але вони чекали на нас, прийшли на заняття набагато раніше призначеного часу. І з такою надією нас зустрічали, заглядали нам в очі і казали: «Думали, ви вже не приїдете. А нам так потрібна ваша допомога, ми хочемо, щоб ви нас навчили». Вони хочуть допомогти іншим людям. Прощалися вже, як рідні люди. Зараз телефонуємо один одному, розмовляємо, надаємо поради.
Коли слухаєш такі історії, хочеться зрозуміти: звідки у цих звичайних жінок таке безстрашшя? Що спонукає їх постійно повертатися туди, звідки усі нормальні люди тікають при першій нагоді? Чи під покровом червоного хреста на білому тлі в їхній робочій формі вони відчувають себе настільки захищеними, що впевнені: нічого поганого з ними не трапиться? (тут, за нашим древнім слов’янським звичаєм, варто тричі постукати по дереву, аби не наврочити).
На ці та інші запитання Санела, Наталя та Ольга погодилися відповісти кореспонденту прес-клубу у щирих інтерв’ю. А ще надали корисні контакти для тих, хто знаходиться в умовах воєнних дій по обидві сторони конфлікту і потребує не тільки матеріальної допомоги, а й має право знати долю своїх близьких, зниклих безвісти.
Санела
Санела Байрамбашич 18 років представляє МКХЧ в зонах збройних конфліктів по всьому світові. Вона працювала на межі зіткнення в Азербайджані, Вірменії, Грузії, Африці, а з квітня 2014 року – в Україні. Саме тоді в міжнародній організації визнали гуманітарну ситуацію в нашій країні загрозливою для цивільного населення, яке потребує міжнародної допомоги, і розгорнули перший невеликий офіс. З наростанням масштабів воєнних дій на сході України розширювався штат МКЧХ та спектр програм гуманітарної допомоги людям по обидві сторони війни і в самому її епіцентрі.
Всі хочуть їсти... В Опитному дочекалися набори продуктів від МКЧХ
Нині це допомога біженцям і вимушеним переселенцям, захист цивільних осіб, налагодження водопостачання та забезпечення житлових умов потерпілих від бойових дій, пошук зниклих безвісти та возз’єднання сімей, протимінна діяльність, медикаментозне забезпечення інвалідів, охорона здоров’я. Також волонтери Червоного Хреста відвідують людей, які знаходяться в місцях позбавлення волі, в тому числі на непідконтрольній Україні території, вивчають гуманітарні умови їх утримування і допомогають в разі необхідності. Крім того, МКЧХ, відповідно до свого мандату виступає як нейтральний посередник, через якого сторони конфлікту домовляються про обмін осіб, які утримуються під вартою у зв’язку з конфліктом на території України. Цього року представники МКЧХ п’ять разів брали участь у звільненні, передачі та відправленні додому таких осіб. Остання передача відбулася біля Щастя Луганської області на лінії зіткнення, що дозволило шести сім’ям возз’єднатися після довгої розлуки.
Санела нашвидку говорить російською, інколи домішуючи слова з рідної мови та англійської, та це не заважає у спілкуванні, до якого вона завжди доброзичливо налаштована. Проте на деякі запитання вона не дає відповіді, твердо посилаюсь на умови конфіденційності отриманої МКХЧ інформації. У відповідях на решту запитань – максимальна відкритість.
- Санело, поясніть, на якому рівні відбувається діалог вашої місії на неконтрольованій Україною території, в тому числі при відвідуванні ув’язнених, і як при цьому гарантується безпека співробітників?
- МКЧХ – гуманітарна організація, ми працюємо по обидві сторони конфлікту, і говоримо з владою, з керівниками, які можуть забезпечити нам доступ до людей, яким ми хочемо допомогти, — говорить Санела. – У нас є діалог і з українською владою, і з владою непідконтрольною Україні території. Наприклад, коли ми плануємо роздачу продуктів людям, ми запрошуємо до діалогу владу по обидва боки, щоб їм розповісти про те, що МКЧХ планує сьогодні або завтра роздавати гуманітарку, повідомляємо, де, коли, і скільки часу це займе. І ми просимо, щоб вони нам забезпечили безпеку. І слава Богу, до сьогодні жодного разу не трапилася ситуація, яка була б небезпечною для наших працівників і для людей, яким ми намагаємося допомагати. Власті нас чують і забезпечують нам таку можливість.
- Як це відбувається? Навколо машини з продуктами стоїть озброєна охорона, або представники міліції, поліції місцевої?
- Ні! Наша місія гуманітарна, неполітична і нейтральна. Для нас важливо, коли МКЧХ приїжджає — всі повинні розуміти, що військових в цей час там не повинно бути. Це наша процедура.
- Тобто безпека полягає не в тому, що навколо стоять люди з автоматами, а в тому, що їх немає?
- Так. За Міжнародним гуманітарним правом місія МКЧХ включена в канву Женевських Конвенцій (Женевські Конвенції від 12 серпня 1949 р., які мають силу до цього часу, містять певні норми гуманності під час війни навіть щодо ворога. Женевські конвенції закріпили основний принцип сучасного міжнародного права: війни ведуться проти збройних сил супротивника; військові дії проти цивільного населення, хворих, поранених, військовополонених тощо забороняються — ред.).– У всьому світі країни, які підписали Женевську Конвенцію, запрошують до співпраці місію МКЧХ. На даний момент друга сторона конфлікту в Україні її не підписала. Але важливо, що Україна підписала цю конвенцію.
Санела Байрамбашич (крайня зліва) служить ідеалам МКХЧ 18 років
- Тож саме завдяки можливості прямої комунікації з установами по обидві сторони конфлікту ви можете напряму вести пошук зниклих?
- У МКЧХ є великий досвід пошуку зниклих безвісти, ми над цим працюємо більше 150 років по всьому світу, адже МКЧХ почав займатися цим від самого утворення. Зараз в Україні ми розгортаємо кампанію за всіма соціальними мережами і ЗМІ, даємо номери телефонів «гарячої лінії», щоб люди, у яких зникли близькі, звернулися до нас. От, наприклад, коли ми отримуємо доступ в місця позбавлення волі, розмовляємо з ув’язненими, і якщо вони скажуть, що їхня сім’я не знає, де вони знаходяться, ми тоді зв’язуємося з цією сім’єю і говоримо: ваш родич живий і перебуває там-то і там-то. Також принципова позиція МКХЧ полягає в тому, що, коли люди помирають під час збройних конфліктів, з їхніми тілами слід поводитися з повагою та гідністю, після ідентифікації їхні останки важливо повернути сім’ям для остаточного поховання. МКХЧ постійно проводить навчання працівників судово-медичних експертиз та моргів щодо нових кращих міжнародних практик сучасних засобів ідентифікації тіл. Так, матеріали та прилади для ДНК-експертиз занадто дорогі і відсутні в місцях воєнних дій. Тож якщо відповідні інституції просять надати ці прилади та препарати, бо вони не можуть цього придбати — ми їм передаємо і навчаємо користуватися.
- Чи відчуваєте ви, що по обидва сторони конфлікту всі розуміють, що Червоний Хрест несе гуманні принципи і чи завжди надають дієву підтримку?
- Ми в Україні працюємо трохи більше 2 років. Місія досить комплектна, але кількість співробітників назвати не можу, оскільки це конфіденційна інформація. Багато працюємо, зустрічаємося з владою, щоб пояснити наші принципи. Рівень розуміння і підтримки хороший. І завжди є простір для поліпшення контактів і розуміння.
Наталя
Співробітник Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) в Слов’янську Донецької області Наталя Василюк – харків’янка. Коли на сході України на початку 2014 року почалося загострення гуманітарної ситуації, МКЧХ відкрив тут кілька невеликих офісів, в тому числі і в Харкові. Набір співробітників проводився за стандартною процедурою рекрутингу, через оголошення в інтернеті, прийом резюме від кандидатів, співбесіду, декому надавалося тестове завдання, і на конкурсній основі обирали того, хто краще відповідав вимогам. Коли Наталя побачила оголошення про таку вакансію, їй стало цікаво, вона відправила своє резюме, і перемогла в конкурсі.
Наталя Василюк: я вірю, що моя робота потрібна людям
- Наталю, а що потрібно, аби стати працівником такої поважної міжнародної організації?
- В залежності від відділу, куди набирають працівників, вимоги різні. Але загальні – знання англійської мови, досить високий рівень кваліфікації у напрямку роботи, якою ви плануєте займатися. Мене взяли на роботу до харківського офісу, який був щойно відкритий, для виявлення гуманітарних проблем. Тоді ситуація була незрозумілою: були масові демонстрації, ніхто не міг передбачити, як воно може розвернутися далі. Але пізніше ми побачили, що в Харкові якось вщухнуло, а на Донбасі, навпаки, розвивалося загострення ситуації. Тому, оскільки МКЧХ працює лише з проблемами, які виникають у зв’язку з конфліктом, то офіс перевели ближче до місця конфлікту, на Донеччину, у Слов’янськ. Тож я вирішила подовжити роботу з цією організацією і переїхала. Тут тільки офіс, а 90% наших проектів відбуваються безпосередньо вздовж лінії конфлікту.
- Отже, вас ніхто не примушував покинути рідне місто і працювати безпосередньо в зоні конфлікту? Рішення було вашим особистим, оскільки ви хочете допомагати людям?
- Це був один з аспектів мотивації, оскільки я вірю в те, що ми робимо. Я знаю, що є люди, які дійсно потребують нашої допомоги, і тому, поки конфлікт іде в такій досить активній фазі, було прийнято рішення далі працювати з організацією.
- Як до цього поставилися рідні? Вони вас не відмовляли?
- Ні! Від Слов’янська до Харкова лише три години машиною або автобусом. Це не так далеко.
- Вони не непокояться, що ви їздите по таких місцях, де можуть у будь-який час і обстріли розпочатися, і вас захопити в заручники?
- Всі мають бути обережними. Оскільки наші співробітники постійно працюють в небезпечних місцях, на лінії конфлікту, то є певна система забезпечення безпеки наших співробітників. МКЧХ розвиває діалог з усіма сторонами конфлікту, наприклад, з військовими структурами. Ми поясняємо, хто ми, що ми, що ми робимо, чому ми це робимо. Тому прозорість діяльності, та наша емблема, яку розуміють всі як допомогу, як суто гуманітарну діяльність – це і є частина безпеки всіх співробітників, які працюють в Донецькій і Луганській областях по обидві стороні конфлікту. Слава Богу, у нас не було ситуацій, про які ви щойно запитали.
- Тож вам щастить впевнити цих людей, що ви не є пропагандистами ідей, а отже ні за кого: ні за білих, ні за червоних, ні за смугастих… а за загальнолюдські цінності, і вам вірять?
- Абсолютно! Є базові принципи організації: нейтральність, неупередженість, це і є основа того, щоб усі сторони нам довіряли, і ми мали доступ до всіх людей, які стали нужденними внаслідок конфлікту.
- Розкажіть про ваші недавні поїздки.
- Вже більше 2 років кожного дня багато команд МКХЧ виїжджають у села на лінії конфлікту, дивляться, яка там ситуація, і вже місцеві звикли до них, мають телефони, і, якщо є якась потреба, то можуть телефонувати, і ми допоможемо. Наприклад, село Кам’янка. Так трапилось, що там був обстріл, і люди одразу зателефонували. Наступного дня уже там були наші співробітники, які через день привезли найнеобхідніше: брезент і трохи будівельного матеріалу, аби швидко зробити тимчасові ремонти цих пошкоджень від обстрілів.
У Кам'янці вирощуватимуть курчат від МКЧХ
Виїжджали у Зайцево, це село постійно згадується у зведеннях із зони конфлікту. Надали людям 520 продуктових і гігієнічних наборів та 65 матраців. На кожну людину йде по 2 коробки гігієнічної і продуктової допомоги, із розрахунку, що цього вистачить на 2 місяці. Це ліхтарики, дуже корисні газові балони, зверху яких знаходиться пальник, куди можна поставити чайник або каструлю і приготувати їжу. Продуктовий набір такий: олія, цукор, крупа гречана, дві консерви, макарони, дріжджі, борошно. Гігієнічний набір: туалетний папір, мило, шампунь, бритва для чоловіків, засоби гігієни для жінок, серветки.
- Чи є у цих коробках щось для дітей? Чи дітей у цій місцевості немає?
- Ні, в деяких місцях є. Але немовлят я не бачила, а малі діти – так, є. В Зайцевому є кілька дітей, вони трохи старші, а в інших селах – так, я в одному постійно зустрічаю хлопчика років п’яти, в інших зустрічала дітей років 8-9-ти, але зовсім небагато. В зоні конфлікту ми роздаємо гуманітарну допомогу усім, без врахування будь-яких критеріїв. Основний критерій – людина просто тут живе, незалежно від того, де вона прописана, чи який в неї сімейний чи матеріальний стан. Оскільки людей в таких селах зовсім небагато, тому всі, як правило, знають один одного.
- Як ви оцінюєте настрої людей у тому ж Зайцевому, яке територіально поділене між так званою «ДНР», і Україною? Вони між собою розрізняють, хто на якому боці, тобто, припустимо, хтось говорить: «я – деенерівець, а ти – українець?»
- Ви знаєте, для людей, які живуть під обстрілами, головне – щоб просто обстрілів не було. І, якщо ви з ними спілкуєтесь, єдине, що будете чути, це: «Аби був мир». Люди настільки вже втомилися, настільки виснажені, і нервова система розхитана, що вони більше говорять: «А коли ж стане добре?». В них світла немає. Останнього разу в наш приїзд жінка сказала, що близько 8 місяців без світла живуть, але мені здається, що навіть більше.
Дорогою з Водяного до Очеретіно безоплатний автобус МКЧХ зупиняється у селищі Сєверне
У села, де особливо потрібна наша присутність, намагаємося навідуватися частіше. Ми приїжджаємо не запропонувати програми, які в нас є, а спитати: що у вас тут, яка у ситуація? І от за побажаннями людей нещодавно ми започаткували новий проект – транспортний. Спілкуючись з людьми, ми зрозуміли, що це важливо для них.
Розпочали пілотний проект, організували безоплатний автобус, який курсує за маршрутом: Водяне-Сєверне-Тоненьке-Орловка-Уманське. І другий маршрут: Новоселівка-Кам’янка-Веселе-Очеретине. Ми регулярно їздили у ці місця, які дійсно знаходяться на лінії конфлікту, і побачили, що гігієнічні і продуктові набори не задовольняють їх потреб. Там немає медичного обслуговування, аптек, повністю відсутнє транспорте обслуговування… Кожного дня за цим проектом автобус виїжджає вранці, і наприкінці дня ним же люди повертаються додому. І таким чином люди мають доступ до медицини, до інших послуг, хтось зможе навіть знайти роботу.
- Треба подякувати тим перевізникам, які пішли на такий ризик.
- Так. Ми їх обирали за стандартною тендерною процедурою. А ще один цікавий проект — «Агро-програма». Навесні мешканцям поселень на лінії конфлікту ми роздали насіння, картоплю для висадки, городній інвентар, а влітку – додали ще й по 10 курчат на сім’ю. 8500 сімей отримали таку допомогу, і наразі йде моніторинг. Ми їдемо у ці сім’ї і дивимось, як там курчата, як врожай. В цілому від людей досить позитивний відгук, бо в деяких місцях є села, куди окрім Червоного Хреста ніхто не приїжджає. Агро-програма сподобалась, бо дає можливість людям дійсно відновлювати своє господарство, залежати від себе, а не від зовнішньої організації, яка привезе допомогу. Люди посадили картоплю, виростили врожай, вирощують курчат і сподіваються надалі вести господарство…
МКЧХ роздає насіння для посадки у Красногорівці
- Не з’їли ваших курчат одразу?
- Ні. Бо сім’ї, які живуть у нестабільній ситуації, намагаються зберегти те, що мають, аби вирощувати далі.
Ольга
Ольга Лежньова називає себе «мати-одиначка», і говорить, що дворічній дочці Ганнусі вистачає її однієї, а далі буде видно.
Ольга мріє повернутися до Донецька, де народилася її дитинка, а поки що мешкає в орендованій квартирі із сторонньою літньою жінкою, яка стала справжньою бабусею для малої. Оля залишає дитину під наглядом бабусі, коли необхідно виконувати волонтерську роботу у Мирноградському осередку Товариства Червоного Хреста України, де згуртувалися такі ж, як вона, жінки-переселенки.
- Олю, що вам вдалося зробити разом із вашими ровесницями-волонтерками?
- У нас була переселенка з Донецька, приїхала з дитиною до батьків. І у неї, молодої мами, виявили рак легенів, початкову стадію. Ми проводили акцію: розставляли в місті коробочки з символікою Червоного Хреста, зібрали трошки грошей для того, щоб вона змогла уточнити діагноз в Києві, тому що тут недостатньо було обладнання. Їй на той момент було 24 роки. Їй вчасно допомогли. Ми змогли частину грошей зібрати їй на поїздку до Києва. Там її прооперували. Зараз вона живе, виховує свою дитину. В такі моменти розумієш, що робота Червоного Хреста дійсно важлива. Адже в Україні не було популяризації діяльності Червоного Хреста, тож люди ніби й не знали про цю організацію. А зараз настільки це на слуху: «Червоний Хрест, Червоний Хрест…» Навіть приємно, що ти маєш маленьке відношення до цієї системи, і навіть пишаєшся собою, що ти хоч щось вносиш в таку велику справу.
Ольга Лежньова з донькою
- Ви відправляєтеся на завдання від організації, в тому числі на неконтрольовану територію, у відповідній формі, так?
- Так. Блокпости проїжджаємо, люди дивляться на нас, відчуваємо шанобливе ставлення до емблеми Червоного Хреста. Навіть ось від старих чули: «А ви що, правда — Червоний Хрест, допомагаєте людям? Ось ви такі молоді красиві дівчата, вам би з хлопцями на побачення ходити, а ви займаєтеся такою справою». Вони дуже раді бачити Червоний Хрест, зустрічають радісними вигуками наші машини. І ще там людям важливо не тільки отримати продуктові набори, а й ту інформацію, яка потрібна, бо там немає електрики, неможливо про щось дізнатися з телевізора чи навіть телефоном. Чого вони хочуть? Миру. Щоб швидше це закінчилося.
- Ви збираєтеся влаштувати дочку до дитячого садочка, хоча їй тільки два роки, тож більше часу буде на волонтерську роботу?
- Вона в мене дуже енергійна дівчинка, непосидюча, компанійська дитина, їй у дитсадку буде добре! А я за своїм характером не можу залишатися осторонь того, що відбувається.
Я Наташі Василюк якось сказала: «От накочуються проблеми… і дитина маленька, і безгрошів’я, і якісь думки нехороші навіщають… А потім як магнітом тягне: треба, треба… Це стало потребою: допомогти людям. І не для того, аби вони були тобі вдячні, а щоб ти знав, що ти їм допоміг». Це надихає і гріє душу. Все одно я думаю, що повернуся колись в своє рідне улюблене місто. До війни я була приватним підприємцем, і, коли прийде мирний час, думаю, що швидко все відновиться. А я все одно буду займатися – нехай не в рамках Червоного Хреста – допомогою людям, бо для мене це вже якась частина мого життя.
Ольга з подругами-волонтерками з Мирнограда
Що вдалося зробити МКЧХ в Україні за 2016 рік
Понад 2 мільйони людей отримали якісніші послуги після допомоги МКЧХ компаніям-постачальникам води та електроенергії. Понад 400 тис. людей отримали продуктові набори, понад 360 тис. людей отримали найважливіші предмети домашнього вжитку. Понад 19 тис. людей отримали від МКЧХ будівельні та покрівельні матеріали, а також інструменти. 734 тис. людей отримали ліки для лікування хронічних хвороб та понад 100 тис. зразків крові можна перевірити на ВІЛ/гепатит/сифіліс за допомогою різних тест-систем, які МКЧХ надав станціям переливання крові на сході України. Близько 11,5 тис. пацієнтів отримали картриджі і флакони інсуліну і 230 пацієнтів отримали можливість пройти гемодіаліз у Луганській та Донецькій областях. 2,5 тис. попереджувальних знаків про небезпеку мін встановлено уздовж лінії зіткнення, також встановлено 11 туалетів (щоб люди не заходили на мінні поля). 333 особи, затримані у зв’язку з конфліктом, відвідані делегатами МКЧХ у 26 місцях утримання під вартою на контрольованій урядом України території. 450 сімей розшукують своїх зниклих безвісти родичів за допомогою МКЧХ та місцевих відділень Червоного Хреста.
Контакти:
Делегація МКЧХ (головний офіс): Київ, вул. Червоноармійська, 6 «o», Тел. +38 (044) 392 32 10
Офіс МКЧК у Донецьку: вул. Капітана Ратнікова, 1. Тел. +38 050 216 83 24
Офіс МКЧХ у Луганську: вул. Стандартний городок, 12«а». Тел. +38 0642 58 03 33
Офіс МКЧХ у Слов’янську: вул. Урицького, 9. Тел. +380 626 62 11 89
Офіс МКЧХ у Сєвєродонецьку: вул. Маяковського, 5 «б».
Офіс МКЧХ у Маріуполі: вул. Миколаївська, 7/17.
Офіс МКЧХ в Одесі: вул. Успенська, 39/1, офіс 21. Тел. +38 048 737 59 62
Сайт МКЧХ в Україні: http://ua.icrc.org/
Твіттер : @ICRC_ua
ВК: https://vk.com/icrc_rus
ФБ: www.facebook.com/icrc
Блог МКЧХ в Україні http://ua.icrc.org
МКХЧ надає підтримку усім, хто втратив зв’язок з рідними, і допомагає в пошуку зниклих. Телефони безоплатної «Гарячої лінії»:
0-800-300-155 (територія, підконтрольна уряду України),
0-800-300-185 (Донецьк),
0-800-300-195 (Луганськ).
Матеріал рос.мовою можна скачати тут: МКЧХ в Донбассе_помощь людям по обе стороны войны.RUS
