«Мій будинок — моя фортеця»: як переселенці у Львові вирішують житлові проблеми?

12.09.2016 | Кількість переглядів: 1 387

Что нам стоит дом построить? 

…Я подумал, что тужить?

Нужно взяться нам и строить…

Саме ці рядки згадалися під час розмови з представниками організації «Громадський рух переселенців Донбасу». І в цій асоціації немає ні краплі іронії. Ця команда заслуговує на повагу й підтримку. Адже, незважаючи на те, що проекти будівництва житла для переселенців настільки складні у втіленні з низки причин, активісти об’єднання не побоялися взятися за вирішення житлової проблеми. А судячи з того, як домагаються позитивних результатів, вони і гори звернуть.

Наталя Марійчук, співзасновник руху і за сумісництвом мама трьох дітей, знаходить час на все: встигає займатися соціальними проектами, вирощує перепелів на фермі, яку відкрила після переїзду з Алчевська до Львова, бере участь в публічних заходах, які стосуються ВПО. Наталя — одна з багатьох жінок, яка покинула рідну домівку в результаті конфлікту на сході нашої країни. Одна з багатьох, яка на собі відчула всі труднощі переселенського життя. Але саме перешкоди, що виникають під час адаптації наших земляків в новому середовищі, спонукали її стати громадським діячем. «Не всі готові виступити, представляючи інтереси переселенців. А наша команда — готова. Нам пощастило, ми знайшли однодумців, які не побоялися мріяти про новий дім», — розповідає Наталя.

Надія Нещаденко з чоловіком під час мітингу "За Україну в Донецьку!" у Львові

«Громадському руху переселенців Донбасу» вже два роки, познайомилися учасники під час акції  проти незаконного референдуму в ДНР/ЛНР, яка відбувалася у Львові 2 листопада 2014 року. Після цього заходу більшість учасників продовжили спілкуватися. Через деякий час народилася ідея створити організацію для вирішення проблеми, над якою ніхто в той час не працював: пошуком і виділенням земельних ділянок під будівництво житла переселенцям. Цей напрямок і став основним в роботі активістів. Хоча волонтерам доводилося одночасно займатися й багатьма іншими питаннями: наданням психологічної допомоги, пошуком житла для розміщення новоприбулих ВПО тощо.

 «Не дивлячись на те, що ми живемо в своїй країні, все одно нас трохи не сприймають як своїх. Це було чітко помітно перший час. Зараз трошки легше, але спочатку було дуже важко, — згадує Наталя. — Ми (переселенці у Львові — ред.), звичайно, вже трохи пристосувалися: деякі знайшли тут роботу, деякі відкрили свою справу… Але, на жаль, дуже багато людей повернулися на окуповану територію».

Члени руху не з чуток знають про тих, хто і чому змушений повертатися в «окупацію», адже спочатку в активі організації було до 200 осіб, зараз залишилося близько 50-ти. За словами керівника організації Надії Нещаденко, деякі учасники через відсутність коштів і можливостей заробити, були змушені повернутися додому. «Я ж прекрасно розуміла, що в Донецьк вже не повернуся, бо всі розділилися: конфлікти виникали між родичами і близькими друзями, ситуація доходила навіть до бійок. Страшно згадувати… Одним словом, шляху назад немає», — пояснює Надія.

Активісти організації, які вирішили залишитися у Львові, зосередилися на вирішенні головної проблеми — забезпечення переселенців житлом. Навколо їхньої ініціативи об’єдналися такі ж активні люди, які хочуть залишитися жити на новому місці. «Адже постійно орендувати квартири просто нереально. Це дуже накладно з точки зору фінансів, та й коли це все не твоє… тяжко морально. Ми зверталися до багатьох львівських чиновників, але нам скрізь пояснювали, що в Україні «немає державної програми», — розповідає Надія. Тоді команда громадської організації вирішила піти іншим шляхом: у села, безпосередньо до людей. Паралельно актив думав над тим, що можна запропонувати натомість.

Актив ГО "Громадський рух переселенців Донбасу"

«Справа в тому, що в нашій організації дуже багато підприємців, ініціативних людей, які дійсно можуть бути корисними. Тобто у нас дуже потужний різнобічний потенціал», — доповнює Наталя Марійчук.

Як орієнтир, для пошуку земельної ділянки під будівництво, учасники руху вибрали показник в 12 км від міста, тому що більша частина людей працювали в місті, плюс прив’язка до шкіл, садочків, бізнесу, тобто далеко їхати сенсу не було.

«Щоб знайти підходящий варіант, ми об’їздили близько 10-12 сіл. Зустрічалися з головами сільрад, і тільки в одному місці нам підказали поїхати в село Вороців. «Там Голова сільради сама з переселенців і здатна зрозуміти вас», — сказали нам. Ми скористалися цією порадою. Перун Ірина Михайлівна нас вислухала, пообіцяла порадитися з депутатами, представниками земельної комісії і т.д. Ось тоді у нас з’явилася надія» — з хвилюванням у голосі розповідає Нещаденко.

В результаті активістам виділили вісім ділянок землі. Правда, там постійно застоювалася вода… Але, незважаючи на такі складності, команда «Громадського руху переселенців Донбасу» все ж вирішила почати будівництво на цьому майданчику. Не встигли вони розпочати роботу, як сільрада озвучила свої побажання: в обмін на землю селу потрібна дорога. Переселенці запросили земляка (донецького будівельника), порадилися з ним, і він погодився допомагати об’єднанню в цих питаннях.

Наш дім вкрала війна!

«Завдяки його допомозі и ми змогли побудувати цей об’єкт, — ділиться Надія — Дорога вийшла шикарна: 12 м шириною і 1.5-2 м висотою. Ну і зрозуміло, що для села це все було безкоштовно. Ми вкладали кошти нашого активу, нам сильно допоміг наш земляк, у якого була своя техніка. Нам реально пощастило і ми впоралися з цим завданням».

Згодом волонтери усвідомили, що осушити ті вісім ділянок вони не зможуть, це не тільки складно, але й дуже дорого. Тому продовжували вести переговори з сільрадою про виділення під будівництво іншої ділянки в цьому ж селі. У підсумку — нову землю виділили, уже в сухому місці, і це було 22 ділянки. Здавалося б, жити й тішитися. Але негативний момент в тому, розповідають громадські працівники, що їх стали сприймати вже не як переселенців, а як тих, хто може багато зробити і дати. Незабаром «село» попросило переселенців допомогти з очищенням річки.

«Це, звичайно, дуже великі гроші. Ми сказали, що спробуємо залучити грантові ресурси. На сьогоднішній день нам вдалося отримати грант в 50 тисяч гривень на ці роботи, — доповнює Наталя Марійчук. — Вже замовили проектну документацію, тому що без дозволу Державного агентства «Львівський  облводресурси» ми взагалі не маємо права нічого робити. Після отримання проекту, відповідно, почне працювати техніка. Також, спільно з громадою села, ми плануємо провести суботник, приберемо береги річки».

В даний час команда працює над створенням філії в Одесі. Зокрема, Надія Нещаденко разом з чоловіком, переїхала в місто біля моря і займається реалізацією відповідної ініціативи. Вони сподіваються продовжити роботу з пошуку землі як для членів організації, готових переїхати до Одеси, так і для нових членів організації, ВПО, які живуть в Одесі та бажають залишитися там назавжди.

«На даному етапі ми поки провели зустрічі з людьми, визначилися, хто хоче з нами працювати. Але знайти землю — це половина справи. А далі ще складніше: де знайти інвестора, як побудувати будинки? У пошуку ресурсів для реалізації нашого проекту, ми писали листи куди тільки можна (в різні посольства, офіси міжнародних проектів), але всюди нам відмовляли, тому що все вирішується на рівні уряду. Але, як бачимо, уряд має свої плани… І все таки ми сподіваємося вирішити це питання, адже в цьому житті все змінюється, при тому дуже швидко. Ось і в серцях наших активістів жевріє вогник, що незабаром зможемо святкувати новосілля в будинках, збудованих власними руками», — впевнена Надія.

Контакти:

Наталя Марійчук (Львів): 096 426 80 47,

Надія Нещаденко (Одеса): 098 712 56 96

Фейсбук-сторінка: https://www.facebook.com/groups/GO.GRPD/

Рос. мовою матеріал можна завантажити тут: Мой дом — моя крепость_рус

Читати також:

У Києві відбулося перше обговорення практикуму деокупації

Практичний досвід волонтерів, які вже сьогодні реалізують процеси деокупації на визволених територіях, має бути корисним не лише у Донбасі після його повернення в Україну, а й в інших регіонах країни – у рамках декомунізації свідомості та розвитку громад. Такого висновку дійшли експерти круглого столу «Деокупація: як це працює?», який відбувся в Українському кризовому медіа-центрі (Київ) …

«Карітас Харків»: милосердя, безкорислива любов, допомога нужденним

Війна не милує нікого. Ні дорослих, ні старих, ні дітей, ні тих, хто сам не може постояти за себе. Іванка, дитинчатка з синдромом Дауна, вихопили зі звичної обстановки, з кола знайомих людей в Донецьку, де йшла війна, і вивезли, точніше – евакуювали за допомогою Держслужби з надзвичайних ситуацій до Харкова. Так хлопчик опинився у Центрі …

Житло для ВПО: рівняння з багатьма невідомими

Основне питання, що постало перед громадянами України, які вимушено покинули свої будинки і майно в окупованому Донбасі та Криму – житло. Переселення – завжди виклик, але ставляться до нього по-різному. Частина людей сприймає ситуацію як тимчасову міграцію, однак значна група сімей вже прийняла для себе рішення «пустити коріння» на новому місці. Експерти організації «Громадянська ініціатива …

Оксана Очкурова, переселенка: мир буде врятований любов’ю

Жили-були тато, мама і троє дітей: молодшому було 7 місяців, а старшому — 15 років. Старший захворів. Звернулися до місцевої лікарні, а їм кажуть: «Всі палати, всі місця заброньовані під ополчення, лікуйтеся вдома, як хочете». Незабаром після цього син твердо сказав: «Мама, нам потрібно швидше збиратися і їхати». Але їхати було страшно. А залишатися — …