Медіа-клуб любителів «джинси»

23.07.2013 | Кількість переглядів: 303

Український журналістський фонд прислуговує владі?

Експерти з медіамоніторингу Українського освітнього центру реформ забили тривогу: у Вінницькій, Донецькій, Сумській областях зафіксовано серію матеріалів-близнюків із виразними ознаками політичної та комерційної замовності, які з’явилися завдяки діяльності медіа-клубу «На власний погляд» Українського журналістського фонду(!?!) http://ujf.org.ua/. Медіа-клуб і раніше організовував до праці регіональних журналістів, і все б чудово, якби не деякі особливості такої роботи.

У донецькій газеті «Жизнь» опубліковано матеріал «Вопрос геополитического выбора», де лідер комуністів Петро Симоненко агітує за Митний союз: http://lifedon.com.ua/policy/policy_ukraine/8388-vopros-geopoliticheskogo-vybora.html.

«Почему именно Таможенный союз? Вступление в него ни в коей мере не мешает Украине укреплять отношения с европейскими странами. Выдвигая политические требования, ЕС посягает на суверенитет Украины. Граждане должны знать, что после вступления в ЕС наш бюджет станет уже частью европейского бюджета. Доступ товаров на рынки тоже будет определяться в ЕС. Валютой станет евро, а не гривна. Внешняя политика будет определяться проблемами европейской безопасности».

Редакція газети чомусь приховує автора матеріалу, але повідомляє читачам, що вибір України між Євросоюзом та Митним союзом обговорювався на зустрічі журналістів регіональних ЗМІ з лідером фракції комуністів Верховної Ради Петром Симоненком у медіа-клубі «На власний погляд» журналістського фонду.

У цій же газеті вийшов матеріал із ознаками політичного замовлення «Пенсионная реформа: почему поворачивать назад уже нельзя?», http://lifedon.com.ua/policy/policy_ukraine/9310-pensionnaya-reforma-pochemu-povorachivat-nazad-uzhe-nelzya.html, який також з’явився завдяки тому, що депутат від Партії регіонів Нестор Шуфрич 4 квітня взяв участь у засіданні медіа-клубу «На власний погляд» у Києві. І теж без підпису.

Чому ж журналісти соромляться підписувати ці матеріали?

Утім, якщо газета «Жизнь» хоча б розсортувала замовні публікації у різні номери, то «Вінничина» за 10 квітня подала «три в одному» – Нестора Шуфрича, Петра Симоненка та Наталію Королевську під рубрикою «Медіа-клуб».

І от що цікаво. У вінницькому матеріалі Нестор Шуфрич говорить уже не про пенсійну реформу, а коментує «виїзне засідання» депутатів від більшості в актовій залі на вулиці Банковій, що відбулося 4 квітня – у той же день, що і засідання медіа-клубу «На власний погляд». Завидна оперативність!

У газеті «Вінничина» Петро Симоненко вже не переконує у перевагах Митного союзу, а роз’яснює, чому не вдалося скасувати пенсійну реформу, звинувачуючи у провалі опозицію. Лідер комуністів виступає також проти «переписування історії, зокрема, історії Великої Вітчизняної війни» та закликає взяти участь у параді переможців.

Під цією ж рубрикою і Наталія Королевська: «Наш перший пріоритет – виплата боргів із заробітної плати». «Система повинна працювати на людей, а не на керівників, а ті, хто цього не розуміє, буде зміщений», – проголошує пані Королевська. Зустріч журналістів регіональних ЗМІ з «мрійливим» міністром соціальної політики була приурочена до 100 днів роботи уряду (прошу зауважити: йдеться про те ж саме засідання медіа-клубу 4 квітня!).

Названим героям люб’язно надала шпальти і сумська газета «Білопільщина», яка, нагадаємо, є одним із лідерів антирейтингу і протягом року стабільно пропонує своїм читачам до 60% «джинси». Здавалося б, нічого дивного у тому, що журналісти газети побували на засіданні медіа-клубу, немає. Але…

У матеріалах «Визначили чіткі пріоритети соціальної політики і виконуємо їх» (Королевська) та «Ми не допустимо зриву роботи Верховної ради, для того нас обирав народ» (Шуфрич) за 13 квітня 2013 року текст абсолютно ідентичний вінницьким публікаціям! Судіть самі:

«Білопільщина» за 13 квітня 2013.

«На засідання медіа-клубу «На власний погляд» міністр прийшла з інформаційним буклетом і… подарунками: оригінальними листівками ручної роботи в стилі квіллінг (з візерунками з паперових смужок), які отримали всі учасники. Наталія Королевська прокоментувала…»

«Вінничина» за 10 квітня 2013.

«На засідання медіа-клубу «На власний погляд» міністр прийшла з інформаційним буклетом і… подарунками: оригінальними листівками ручної роботи в стилі квілінг (з візерунками з паперових смужок), які отримали всі учасники. Наталія Королевська прокоментувала…»

Різниця лише в тому, що у білопільському матеріалі допущена помилка у слові «квілінг», а один із цих матеріалів усе ж підписаний. І не будь-ким, а головним редактором газети «Білопільщина» Наталею Калініченко.

Цими двома публікаціями внесок газети у розповсюдження «джинси», продукованої медіа-клубом, не обмежився. У числі за 30 березня розміщено звіт із зустрічі ще з одним депутатом – першим заступником голови Комітету з питань соціальної політики та праці Ярославом Сухим. А у «Білопільщині» за 6 квітня без жодних розпізнавальних знаків надруковано чистої води

рекламний матеріал «Моршин запрошує і пропонує», який займає цілу шпальту (!) газети.

Ці публікації теж вийшли нібито з-під пера Наталії Калініченко (і були оплачені гонорарами?). Пані Наталія, вочевидь, є активісткою діяльності медіа-клубу «На власний погляд».

Є цьому факту і пояснення в «моршинському» матеріалі: «Як пацієнти протягом тижня були тут і журналісти з усіх куточків України. Таку можливість надав нам Журналістський фонд України та керівництво «Моршинкурорт», – пише вдячна редакторка.

До речі, це – ще один із напрямків роботи медіа-клубу – «Україна очами редактора». Він «дозволив понад тисячі журналістам відвідати різні куточки України, ознайомитися з життям людей в інших областях, економічним потенціалом та культурною спадщиною. Такі поїздки не тільки зближують журналістів різних регіонів, а й сприяють появі публікацій, які розповідають про Україну цікаво, неупереджено і з любов’ю до рідного краю».

Розумію, що ризикую отримати багато «компліментів» від колег, які користуються цими пропозиціями, але все ж… Не заперечуючи корисності таких поїздок і спілкування журналістів між собою, мушу констатувати, що часто ці публікації насправді є прихованою рекламою.

А як щодо моральних принципів?

Є ще й етичний аспект: таким чином журналістський фонд фактично «пригодовує» редакторів, щоб пізніше без будь — якого спротиву з їх боку розмістити «джинсу».

Сайт газети «33 канал» (16 листопада 2012) повідомляв: «Розпочав працювати проект «Перша лінія» (Українського журналістського фонду), куди увійшли найтиражніші газети країни. Серед них – «33-й канал», найтиражніша газета Вінниччини та одна із 5-ти найпотужніших газет України.

Газета, якій, за опитуваннями Центру Разумкова, довіряють найбільше вінничани з-поміж усіх інших видань. Найстарша незалежна та демократична газета України вже 12 років є газетою, яку найбільше читають жителі Поділля. В цьому році їй виповнюється 20. Зрозуміло, що серед перших, кого попросили розкрити секрети творення такої масової газети, став колектив, що творить три успішні видання: «33-й канал», «Молодіжну газету» та «Подільську радницю». http://33kanal.com/11-47/3785-11-47-31

Парадоксально, але газета «33 канал», якій «найбільше довіряють вінничани», за результатами моніторингу також серед лідерів «джинсування» (від 26% у лютому до 54% у жовтні минулого року). У номері за 10 квітня «незалежної та демократичної» газети маємо підтвердження протилежного.

Зміст матеріалів «Фізичні протистояння у Верховній Раді» та «Гуманітарна мафія наживається на знедолених українцях» вже до болю знайомий, бо прочитаний у сумській «Білопільщині», «Вінничині».

Бачимо у всіх перерахованих матеріалах прикмети політичної замовності: наявність цілком або майже ідентичного матеріалу в інших ЗМІ; безпідставне акцентування уваги лише на позитивних (Митний союз) або негативних характеристиках (Євросоюз) та порушення журналістських стандартів: «збалансованості»; «відокремлення фактів від коментарів»; «повноти представлення фактів (інформації) по проблемі»; «достовірності (посилання на джерела)».

«Приємно, що у вас є така газета, яка разом із читачами, її прихильниками наближає Україну до європейських стандартів, – наголосила в редакції газети «33 канал» голова журфонду України, Людмила Ольховська, ініціатор проекту «Перша лінія». – Адже для багатьох областей України сьогодні це лише мрія…» http://33kanal.com/11-47/3785-11-47-31.

Тільки от хотілося б дізнатися, що розуміє під «європейськими стандартами» Людмила Ольховська?

Мене як співзасновницю Донецького, а згодом голову Національного прес-клубу УОЦР, дивує, як можна розглянути на одному заході одночасно три (!) такі глибокі, важливі й абсолютно різні теми: пенсійна реформа; протистояння у Верховній Раді та незаконне «виїзне засідання» на Банковій; діяльність міністерства соціальної політики у рамках 100 днів уряду?

Такий же «вінегрет» із тем і на інших засіданнях медіа-клубу: медична реформа (Петро Симоненко?!?); стосунки з Євросоюзом (Олег Зарубінський, Партія регіонів); вектори руху світової преси (Вадим Балицький, директор з розвитку Центру методичної та консалтингової допомоги «Видавець& Редактор»); соціальні фонди та їхня роль (Григорій Осов, заступник голови Федерації профспілок України).

Як все це можна поєднати в одному засіданні (5 березня 2013), чесно кажучи, уявлення не маю. Зрозуміло, про висвітлення теми з різних точок зору, баланс думок, коментарі експертів годі й говорити http://ujf.org.ua/?p=3429.

Очевидно, що це можливо тільки у вигляді «бенефісу» для певних осіб, без альтернативної точки зору та коментарів експертів, як це і сталося на останньому засіданні 4 квітня.

Ба більше! Судячи з того, що матеріали ідентичні, можна допустити, що учасникам засідання роздали кілька варіантів завчасно підготовлених прес-службами (чи журналістським фондом?) варіантів «джинсових» публікацій. Не напружуйтеся, мовляв, тільки надрукуйте.

Не доводиться дивуватися, що інтернет-видання «Вести» (м. Слов’янськ Донецької області) ці ж самі (лише трішки видозмінені) тексти з засідання медіа-клубу вже подає як ексклюзивні інтерв’ю (!) з Симоненком, Шуфричем та Королевською (http://visti.dn.ua/category/9) за підписом Олександра Кульбаки. Як кажуть, хто на що здатен.

До речі, відчувається (а публікації це підтверджують), що керівництво медіа-клубу має особливий сентимент до представників влади та зокрема лідера комуністів Петра Симоненка. Причому Симоненко, на власний погляд організаторів, експерт у всіх галузях: пенсійна реформа, Митний союз, євроінтеграція і навіть медична реформа! Наприклад, засідання 5 березня 2013: пан Петро – про сутність медичної реформи (вже й не дивно, але точка зору справжніх фахівців тут і близько не представлена) http://ujf.org.ua/?p=3429 .

На сайті Українського журналістського фонду серед партнерів – Спілка журналістів України та Інститут масової інформації – авторитетний борець з «джинсою». (Інститут масової інформації попросив зняти свій логотип із сайту Українського журналістського фонду –авт.).

Що пов’язує ці організації? Голова Національної спілки журналістів України Олег Наливайко розповів, що УЖФ лише орендує приміщення у Спілки журналістів, ніяких спільних заходів вони не проводять. «ІМІ не має жодної спільної чи партнерської діяльності з цією організацією…», – пояснила Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації.

Чи означає це, що медіа-клуб «На власний погляд» прикривається логотипами поважних організацій?

Хто ж очолює медіа-клуб любителів «джинси» та Український журналістський фонд?

З сайту дізнаємося – заслужений журналіст України Людмила Ольховська. За даними http://www.jurnalist.in.ua/rubric746/rubric764/site_2304.html, пані Ольховська закінчила факультет іноземних мов Таганрозького педагогічного інституту 1977 року; в минулому – завідувачка відділу Інституту вдосконалення вчителів у Туркменії; завідувачка відділу газети «Знамя труда» в Донецькій області; власкор обласної газети «Донбасс»; генеральний директор видавничо-поліграфічного комплексу «Преса Макіївки»; з 2004 р. – директор Журналістського фонду Національної спілки журналістів України (пізніше Український журналістський фонд відокремився від СЖ– авт.).

Ще пані Ольховська має стосунок до газети «Вечерняя Макеевка»: «Двадцять років тому я подумала, що Макіївці бракує такої газети, від якої усі б прийшли у захват, – згадує Людмила Ольховська. – Тоді я зустрілася із директором Макіївського металургійного комбінату і запропонувала: «Давайте робити газету». І ми почали…» http://ujf.org.ua/?p=2668 .

Щоправда, наші експерти, читаючи «Вечернюю Макеевку», приходять не у захват, а у відчай, бо газета протягом року найбільше (з донецьких видань, що моніторяться) дезінформує читачів. «На прикладі одного з видань – «Вечірньої Макіївки», лідера антирейтингу, продемонструємо сказане вище. У червні ‑ жовтні 2012 р. частка матеріалів із ознаками політичної замовності коливалася від 13% до 35% у різних номерах при мінімумі комерційно замовних; а з листопада по січень нинішнього року, навпаки, частка комерційної джинси підскочила до 22‑35% оцінених матеріалів, натомість замовних статей політичного характеру різко меншає. Цифри промовисті, в інших виданнях картина схожа, хоча й не така зухвала», – пише у «Телекритиці» донецький експерт Володимир Кіпень. http://osvita.mediasapiens.ua/material/17522

Чи не макіївські традиції перенесла Людмила Ольховська у діяльність медіа-клубу «На власний погляд», який, на моє глибоке переконання, нівелює саму ідею прес-клубів. Адже головне, що повинно відрізняти їх діяльність – це незаангажованість та дискусійність. Прес-клуби мають не тільки пропагувати журналістські стандарти та Кодекс журналістської етики, а й, в першу чергу, дотримуватися їх.

Розповсюджуючи матеріали нібито за темами, що розглядалися на засіданні медіа-клубу, а насправді – спічі окремих політиків, журналістський фонд по-перше, продукує «джинсу»; по-друге, легітимізує її, адже в цьому разі вона виходить з-під пера не діячів прес-служб, а журналістів, яким все ще довіряють громадяни; по-третє, сприяє дезінформації читачів.

Є ще і по-четверте: «Така діяльність дезорієнтує редакторів і журналістів, розмиває їх професійні принципи і водночас експлуатує їх. Причому експлуатує не лише фізично – експлуатує цілком позитивне бажання кудись поїхати, отримати нове середовище спілкування та, відповідно, нову інформацію. Цього так бракує сьогодні, особливо «районщикам», – вважає Алла Федорина, медіаексперт, голова Сумського прес-клубу. – І, до речі, газета «Білопільщина» характеризується саме такою хорошою активністю: поїхати, отримати інформацію, побувати на навчанні. Шкода, заходи бувають нерівноцінні».

Прикметно, заслужена журналістка пані Людмила Ольховська нагороджена також нагрудним знаком київського міського голови «Знак пошани». Більше того, «прем’єр-міністр Микола Азаров відзначив вагомий особистий внесок пані Людмили у забезпечення розвитку вітчизняної журналістики, сумлінну працю та високий професіоналізм… Відзначення роботи керівника Українського журналістського фонду Людмили Ольховської та її колективу – це той випадок, коли нагорода заслужена і знайшла своїх героїв», – повідомляло інтернет – видання «Є» 16 червня 2011 року. http://ye.ua/news/news_5413.html.

Тож за що нагороджують Людмилу Ольховську ? За прислуговування владі? Тоді справді, нагорода знайшла свою героїню.

PS Коли матеріал вже був написаний, відбулось чергове засідання медіа-клубу «На перший погляд». Солянка з тем: марш «антифашистів» (коментує Вадим Колесніченко); реформа освіти (Петро Симоненко); суть дискусій навколо документів, на прийнятті яких наполягає Європейський Союз (Володимир Олійник, Партія регіонів); про туризм (Берат Їлдиз , аташе з питань культури та інформації Посольства Туреччини в Україні) http://ujf.org.ua/?p=3958.

Висновки робіть самі.

Світлана Єременко,

медіа експерт, керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ щодо «джинси» та дотримання професійних стандартів журналістики.Український освітній центр реформ.