Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини Docudays.UA стартував сьогодні на Донеччині

16.10.2013 | Кількість переглядів: 386

Четвертий рік поспіль правозахисна організація «Донецький Меморіал» організовує показ документальних фільмів з прав людини в Донецькій області, і зокрема, в місцях позбавлення волі. Цього року Мандрівний кінофестиваль Docudays.UA (http://traveling.docudays.org.ua/) відкрився переглядом фільму «Ромська мрія» у Західній виправній колонії № 97 м. Макіївки. Понад 500 засуджених подивились цікаву стрічку кінорежисера Романа Бондарчука.

Цикл «Ромська мрія» – це чотири історії про мешканців ромських таборів, це дослідження українськими документалістами проблем ромів Закарпатської області. Після перегляду представниця громадської організації ромів «Мірікля» Наталя Варакута розповіла про життя та принципи цих людей. «В нашій НГО зараз працює дівчина, яка перебувала в місцях позбавлення волі. Тепер вона трудиться в наших проектах, допомагаючи хворим на туберкульоз. І члени її сім’ї, які раніше займалися різними «циганськими справами», поступово починають ставати на інший шлях. І я вам щиро всім бажаю, щоб у вас попереду була яскраве, щасливе життя», — звернулась до ув’язненних із таким побажанням пані Наталя. За її словами, у ромів існує таке поняття, як «циганський суд». Збираються поважні люди (традиційно це чоловіки, за рідкісним винятком можуть запросити жінку) і вирішують: хто правий, хто винен в тій чи іншій ситуації. «Обвинувачений божиться на ікону. До того, хто все ж таки сказав неправду, після цього ставляться як до » зацькованого «. Його не запросять сісти за стіл та поїсти з усіма. Якщо таки долучили до трапези, то посуд, з якого він їв, потім викинуть. Тільки після того, як ця людина виправиться, її так би мовити повертають до циганськго суспільства. Я вважаю, це хороші традиції. що започаткували ще наші пращури», — підсумувала Наталя Варакута.

Життя в ув’язненні не надто радісне та різноманітне. «Тому перегляд фільмів Мандрівного кінофестивалю дозволяє засудженим приєднатися до кола глядачів фільмів Docudays.UA, і не виключено, що для деяких засуджених долучення до високого мистецтва матиме й виправний ефект», — вважає правозахисник Олександр Букалов, — «Ми плануємо впродовж місяця показати по 5-6 документальних стрічок у всіх 20 установах виконання покарань Донецької області. Є надія, що минулорічне досягнення – 1600 глядачів – цього року буде перевершено». Досвід показу фільмів у колоніях впродовж трьох років логічно підвів представників «Донецького Меморіалу» до ідеї організації таких показів протягом всього року. І зробити це планується завдяки створенню в установах виконання покарань Кіноклубів. Керівництво управління Державної пенітенціарної служби в Донецькій області підтримує таку ініціативу, яка виникла та реалізовується за сприяння Оргкомітету Мандрівного кінофестивалю. «У нас є задумки розширити репертуар фільмів, демонструвати й навчальні фільми», — ділиться своїми планами Олександр Букалов.

Показ фільмів Мандрівного кінофестивалю для мешканців Донецька почнеться 28 жовтня о 16-00 в кінотеатрі «Горняк» (р-н Заперевальна) стрічкою «Ромська мрія». Інші фільми будуть там показані 29 та 31 жовтня. Ці ж фільми можна також подивитись 5, 11 та 14 листопада у Донецькому Університеті економіки та права. Матимуть змогу долучитись до переглядів мешканці Донецького притулку для бездомних осіб та мешканці Старобешева (1, 8 та 15 листопада). Також наприкінці листопада показати донеччанам фільми мандрівного фестивалю планує і Донецький правозахисний центр.

Довідка про фільми.
Герой першого фільму «Що написане пером» – безпритульний алкоголік, що опинився на самому дні. Та попри скрутну ситуацію, в якій він перебуває, він намагається знову взяти своє життя під контроль та виправити помилки минулого. Він робить спроби відновити стосунки з родиною, якої не бачив багато років. Ця документальна стрічка показує, як важко стерти з пам’яті події минулого, і водночас доводить, що будь-яке нове переживання визначає подальший плин нашого життя. У наступному фільмі «Перукарська воля» глядачі побачать, що завдяки перукарській справі чимало в’язнів переосмислюють свої вчинки й готуються до життя поза ґратами. Фільм «Сери та сеньйори» розповідає, як екскурсовод, військовий, банківський службовець, авіамеханік та інші неприкаяні мужики з усієї України щоосені з’їжджаються до Умані, аби попрацювати під час паломництва хасидів на свято Рош ха-Шана. Протягом цих днів місцеві носильники сплять всього по три години на добу у саморобних халабудах при дорозі, а в інший час тягають на собі тонни різноманітних речей, щоб заробити свою двомісячну зарплатню. Проте жодні тягарі, здається, не спроможні загасити їхнього оптимізму та почуття гумору. Два чудових фільми литовського кінорежисера Аудрюса Стоніса: фільм «Одна» розповідає про неймовірну здатність кіно створювати більш реальну реальність – реальність внутрішнього світу людини. А також про шлях до реальності, що звеличує. Фільм «Уку Укай» зображує літніх людей, які займаються, зокрема, медитацією та груповою сміхотерапією. Стоніс досліджує фізичне існування людини, складаючи захопливу мозаїку з естетських, витончених кадрів і при цьому не додаючи жодного коментаря. Рівновага між тілесним і духовним є запорукою того, що старість не перетвориться на болісне очікування останнього подиху. «Уку Укай» просить глядача не зрозуміти, а радше налаштуватися на одну хвилю зі звуками й зображеннями. Театралізований документальний фільм режисера Бен Мозеса «Від шепоту до крику» досліджує героїчні спроби борців за демократію у п’яти країнах – Єгипті, Малайзії, Україні, Венесуелі та Зімбабве, а також виклики, котрі кидають диктатори, проти яких вони виступають. Герої стрічки – це студентські лідери (Венесуела), молоді фахівці (Єгипет), політики-опозиціонери (Малайзія та Зімбабве) та колишній президент (Україна). Усі вони живуть на різних континентах і належать до різних культур, але всі прагнуть справедливості.