Мешканці села Олександро-Калинове Костянтинівського району, що на Донеччині, два роки тому вирішили у себе розвивати сільський зелений туризм. Таким чином вони сподіваються відродити давно забуте та зруйноване, повернути людей до села, покращити його інфраструктуру. Охочі відпочити зможуть не лише подихати свіжим повітрям, покупатися у річці, попити свіжого молока, та й навіть подоїти корову, скуштувати домашніх яєць, зірвати на городі овочі, а й власноруч виготовити ляльку-мотанку.
«Це своєрідний посередник між природою та людиною, сполучна ланка», – розповідає майстриня Ірина Гончар, – «тому виготовляється вона виключно з натуральних матеріалів: листя, зерна, льону, камінців, ниток тощо. Мотанка – це лялька без обличчя. Очі, брови, вуста, ніс ніколи не промальовувалися. Наші пращури вірили, що через очі ляльки в її господаря може вселитися дух. Через це на обличчя намотували нитками або стрічками хрест». Під час виготовлення цієї магічної іграшки не можна використовувати ножиці, голки та інші гострі предмети. Клаптики тканини розривають на менші клапті і скручують нитками.
Ірина каже, що існує три види ляльок-мотанок. Наприклад, «Немовля» роблять маленькою і кладуть до колиски з дитиною, та з нею грає і таким чином знаходиться під захистом оберегу. Якщо малюк захворіє, то потрібно виготовити іншу, щоб забрала хворобу на себе. Після одужання таку мотанку варто спалити. А з лялькою, зробленою при народженні, дитина знову може контактувати. «Лялька-Наречена» була невід’ємною частиною приданого разом із рушниками та сорочками. Її дарували дівчині, яка збирається вийти заміж, і вона з нею грала до появи первістка. «Лялька-Берегиня» тримала у руці мішечок, а у нього можна покласти монетку, щоб були добробут і статки. Наприклад, п’ятачок, адже у наших пращурів це було щасливим числом. Можна покласти також шматочок вовни дійної кози або барана, щоб у домі було тепло, та зернятко пшениці – для ситого життя. Якщо таку ляльку виготовляють для жінки, в якої є малі діти, то роблять груди, щоб було молоко. Таку берегиню одягають у фартух із хусткою.
Пані Ірина навчає гостей виробляти ляльок з кукурудзяних качанів, які обмотує тканиною та нитками. Є люди, які використовують стрічки, але мати навчила Ірину робити все з ниток. До того ж, стрічки треба якось кріпити,а тому чи навряд вдасться обійтися без голки. Голкою можна тільки пошити одяг, з’єднати спідницю із сорочкою, але до ляльки тільки примотувати. Вважається, що так можна зашкодити тій людині, для якої роблять мотанку. Для рук та голови скручують валики з льону або подібної тканини, руки до тулуба примотують навхрест.
Певний колір має своє призначення: червоний – оберіг на кохання, синій або блакитний – на добробут, зелений – на здоров’я, жовтий або помаранчевий – на гроші. Щоб наділити мотанку магічною силою, з давніх-давен на ляльковому обличчі нитками виплітали кольоровий хрест – старовинний могутній символ Сонця. Саме тому треба, щоб лялька контактувала та обмінювалася енергією тільки зі своїм власником. Дивовижному вмінню виготовляти ляльок-мотанок пані Ірина навчає всіх бажаючих, які завітають до неї на майстер-клас. Це цікаво і корисно не тільки дітям, а й дорослим. Людина розвиває дрібну моторику рук, долучається до історії, вивчає традиції українців, отримує свій особистий оберіг, а також позитивні емоції, та, можливо, ностальгічні спомини з дитинства.
Інформацію підготувала Тетяна Гаркуша