Луцьк — місто, куди хочеться повернутися знову, або Любов з першого погляду

15.07.2016 | Кількість переглядів: 577

Поїздка журналістів на Волинь відбулася в рамках проекту »Схід і Захід разом – підвищення спроможності українських місцевих видань» програма стажувань »Схід і Захід — простір діалогу». Представники мас-медіа зі сходу та півдня України, серед яких були й вимушені переселенці, обговорили питання професійних стандартів, адже проектом передбачено об’єднання та обмін досвідом через полілог журналістів, а також  дискусії  на актуальну й досить проблемну  тему — реформування ЗМІ. Не оминули й питань щодо комунікаціі журналістів та громади з владою, тобто ми «дивилися» на Волинь з усіх боків. Як зазначила координаторка проекту Наталія Чермошенцева: «Це зустріч із журналістами, щоб поговорити про ці виклики, які ми маємо зараз. Це відвідування громадських організацій, відвідування певних заходів, що відбуваються в місті у цей час. Але головне – це подивитися на регіон своїми очима, і дати відповіді на питання, з якими ми їхали».

 Давня поліська земля та лучани

В Луцьку я вперше. Луцьк — це батьківщина Лесі Українки. Це — гарне лояльне місто, але тут навіть тижня буде замало, щоб побачити та відчути усе.  Здається, що скільки ще приіжджатиму на Волинь (а я точно приїду ще!) кожен раз цей край буде відкриватись з іншої, нової сторони і кожного разу я буду знаходити для себе щось нове. Важко сказати, що більше сподобалося, але  це місто  запам’яталось мені дуже щирими відкритими людьми. Саме завдяки людям я почувала себе досить комфортно, більш того, інколи здавалося, що я вже тут була і багатьох знаю…

Отже, хочу наголосити — Луцьк — це не тільки Замок Любарта та храми…  У першу чергу це — люди! Щирі, відкриті, дуже привітні. Дивилася на лучан і уявляла, про що вони думають, мріють… Напевно, що люди однакові й більшість з них мріє про довгоочікуваний мир… і не помилилася! В короткій черзі у супермаркеті почула, як говорили про «ненависну війну та довгоочікуваний мир»…  Ще миліше стало на душі від власної інтуїції і я пішла далі мандрувати вечірніми вулицями.

Зустрічі та знайомства

Наша колега — координаторка програми лучанка Богдана Стельмах подбала про все, щоб гості були задоволені та якомога більше побачили. Отже графік зустрічей  був досить щильний. Медійники ознайомилися з роботою Волинської регіональної дирекції Національної телекомпанії України, де побачили, як створюються новини.

Заступник міського голови Юрій Моклиця

Учасники проекту мали можливість відверто поговорити  із заступником Луцького міського голови Юрієм Моклицею, а також представником громадської  організації «Молодіжний центр Волині», який цілодобово працює у форматі коворкінгу та має велопарковку, безкоштовний Інтернет, якісне технічне забезпечення тощо. Під час бесіди  з Юрієм Моклицею отримали  відповіді на низку питань, які цікавили українців сходу та півдня. Зокрема, йшлося про розвиток спорту в місті. Журналісти питали, чи розвивається велоспорт, яка ситуація з велосипедними доріжками, які види спорту є найпопулярнішими, а які необхідно розвивати.

Сьогодні велоспорт в Луцьку активно розвивається. «В 2006 році вперше відбувся велодень, в якому взяли участь 26 учасників, а вже в 2007 році — 400. І з кожним роком все більше людей долучаються до цієї акції і до занять велоспортом в цілому. Наразі є близько двох кілометрів велодоріжок, і вони будуватимуться далі. Раніше домінанта була зроблена на професійному спорті, а тепер міська влада робить все для того, щоб зробити його масовим. В Луцьку активно розвивається легка атлетика. Наш стадіон є одним з небагатьох, серед подібних в Україні. Є види спорту, які тільки починають розвиватися і ставати популярними серед населення, це — фризбі, скандинавська ходьба.»

Що ми з цих зустрічей винесли, зрозуміли? Та те, що ми єдині у своїх мріях, у своїх намірах, навіть у своїх проблемах. Різниця хіба що — в масштабах та методах вирішення болючих питань. Наприклад, на Донбасі — вугільні копанки… Тут, у Волинській та Рівненській областях - незаконне видобування бурштину. Про це розповіли місцеві журналісти, а громадські активістки та представниці ЗМІ Аріна Крапка та Майя Голуб, з якими ми поспілкувалися під час прес-туру, розказали про те, як намагаються боротися з цим явищем.

До речі, схоже, що у Луцьку з журналістикою все добре — у місті функціонує кілька редакцій газет, відділ Громадського телебачення, а також відділ обласного телебачення та радіо. В ефірі місцевих FM-хвиль можна часто почути композиції місцевих та українських авторів, а співробітники радіостанцій охоче залучають молоді групи та виконавців не тільки з Волині, а  з інших куточків України. Потужно працює медіа-холдинг »Сім’я і дім».

Лава примирення

Ввечері, після екскурсії містом, я точно вирішила, що зранку наступного дня піду у кав’ярню »Золотий дукат», яка має свою історію і  дуже душевну атмосферу для відпочинку: старезні підземельні стіни, які точно пам’ятають багато, ну і дуже запашна  кавуся із різноманітними смаколиками. О, скільки цікавого ми почули від власниці закладу про історію та культуру кави!

Наступний  візит — до місцевих правоохоронців — був надзвичайно важливим. Неочікувана статистика щодо кількості злочинів у Луцьку: низькі показники! Основне завдання нової поліції — служити і захищати. Скажу чесно — мене навіть зовнішньо вразили нові патрульні: підтягнуті, сильні, спортивні. Тим більше — готові працювати аби повернути довіру мешканців міста до правоохоронних органів. Ці хлопці й дівчата свідомо обрали служіння закону та людям. Серед нових патрульних — перспективні молоді люди, які виявили готовність долучитися до змін у державі. Про роботу «копів», про серйозне ставлення до служби, про відповідальність, про вміння приймати рішення в екстремальних ситуаціях, при цьому дотримуючись закону та інструкцій, учасникам візиту розповіли керівник прес-служби Головного управління Національної поліції у Волинській області Віктор Гомол та прес-секретар патрульної поліції Луцька Ольга Бузуляк. Вона наголосила, що «концептуальні завдання нової поліції Луцька  - співпраця, комунікація та надання  послуг». Отже з таким підходом, волиняни можуть спати спокійно.

Я б тут жила!

Відомо, що Боратин у 2015 році став кращим селом України і цілком заслужено. Тут майже кожна сім’я має 4-6 дітей. Боратинці ведуть абсолютно здоровий спосіб життя.

Після ознайомлення з роботою Боратинської сільської ради з річним бюджетом у три мільйона(!) гривень, можна впевнено сказати, що це місто в місті, або просто місто в селі… Я б тут жила! І нехай це показовий приклад (вигідне розташування поблизу  Луцька, наявність великих підприємств — платників податків), але ж найважливішу роль по залученню інвестицій на розвиток громади відіграє активна життєва позиція сільського голови Сергія Яручика.  Після відвідування цього села відчула, що хочу повернутись на Волинь знову. Вражена подзвонила колезі: «Ти маєш обов’язково сюди приїхати!» Тому цього року в мене є мрія:  зробити собі та їй прекрасний подарунок —  ближче познайомитись з чудовим краєм, де своя атмосфера.  Хоча я не дуже розуміюся на архітектурі, але ж неможливо не звернути увагу на неї. Ідучи по вулиці ніби чується подих старих та пафосних нових будинків і кремезних дерев.

Директорка школи — ініціативна та завзята

А яка у Боратині новозбудована школа, дитячий садочок, заклади культури та сільський спортивний комплекс! Місцева двоповерхова амбулаторія з сучасним обладнанням, де проводять аналізи прямо на місці — це не жарт. Навіть на дороги громада у поточному році планує спрямувати 2 мільйони. Що тут додати? Тільки одне — там живуть і працюють надзвичайні люди!  Хочу зберегти  позитив від зустрічі, бо спілкування з людьми все-таки випробовує і показує справжню суть. Від щирих слів директорки школи перехопило подих, і я не втрималася від емоцій, заплакала…

Говорячи про Волинь та відбираючи фото, скажу, що ці враження створили люди, з якими я познайомилася. І я вже точно знаю, що за тиждень можна дуже зблизитись з людьми і відкритись один одному. Зворушливими були зустрічі з активістами ГО «Волинський інформаційний центр допомоги бійцям АТО» та й із самими бійцями, з представниками ГО «Інститут волонтерства та громадянської співпраці», «Асоціації переселенців Криму і Донбасу».

Я не просто отримала нові враження, побачила нові місця та познайомилася з колегами, з якими легко переживати труднощі і знаходити щось особливе у всьому, а й ще раз переконалась, що мене надихають виключно люди.

Зустрічі та нові знайомства перезавантажують, вони забирають весь накопичений негатив і заповнюють новими враженнями і емоціями.

І ці почуття дуже важливі. Тиждень я їздила по синьоокій Волині з колегами, які хочуть змінити країну на краще і не чекають цього від когось. Маленькими кроками ми рухаємося до великої мети. Кожен з нас показав якусь особливу частинку себе, свого досвіду. Такими обмінами ми змінюємо себе та світ навколо. Як зазначив мій земляк, краматорський журналіст Дмитро Котков: «такі зустрічі – хороша нагода обговорити актуальні питання українського медіа-простору, зрозуміти, що коли країна різна, це добре, коли у кожному регіоні є щось своє, чим він відрізняється від іншого. Що хотів би виділити: для мене Волинь – це таке спокійне місто, де можна релаксувати».

Луцьк — це не тільки замок та храми. Це, насамперед, люди.

 Тетяна  Михайлова 

Прес-візити стали можливими завдяки Фонду «Освіта для Демократії» (Варшава, Польща) та МО «Нова генерація» (Херсон, Україна) в рамках проекту «Схід та Захід разом – підвищення спроможності українських місцевих видань», який реалізується за підтримки Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ РП та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Читати також:

Переселенці – це не проблема, а великий ресурс

Громадська організація «Переселенці Криму та Донбасу» з’явилася на волинських теренах того ж року, коли розпочалася неоголошена війна на сході України, – в липні 2014 року. Її першочерговим завданням стало згуртування вимушено переміщених осіб із окупованих територій задля захисту їхніх прав і суспільних інтересів, а також взаємодопомога в адаптації у новій громаді. «Багато хто з нас …

Кібуц: Тут всіх чекають, але нікого не тримають!

Добротний двоповерховий гуртожиток, широкі алеї та господарські будівлі – ось, що таке комуна, яку побудував для переселенців благодійний фонд «Добрий самарянин» у селі Маяки Одеської області. Це єдиний в своєму роді кібуц (колективне господарство — ред.) в Україні.   — Діти не повинні бачити війну, діти не повинні бачити смерть, тому, коли благодійний фонд «Добрий …

Справжня допомога – це дати лопату, а не картоплю!

Сьогодні про необхідність працевлаштування переселенців зі східних областей говорять на всіх рівнях – і самі переселенці, і влада, і громадські організації. Люди зі сходу продовжують приїжджати (на даний момент в Кіровоградській області їх близько десяти тисяч), і багатьом з них повертатися просто нікуди. Поки більшість переселенців знаходяться у дуже хисткому становищі – вони живуть у …

У Маріуполі відбудеться другий Донбас Медіа Форум

Тема цьогорічного Донбас Медіа Форуму: «Журналістика в кризових регіонах під час змін».