У Києві відбулося перше обговорення практикуму деокупації

10.11.2016 | Кількість переглядів: 481

Практичний досвід волонтерів, які вже сьогодні реалізують процеси деокупації на визволених територіях, має бути корисним не лише у Донбасі після його повернення в Україну, а й в інших регіонах країни – у рамках декомунізації свідомості та розвитку громад. Такого висновку дійшли експерти круглого столу «Деокупація: як це працює?», який відбувся в Українському кризовому медіа-центрі (Київ) в листопаді 2016 року. Дискусію ініціювали ГО «Аналітичний центр  «CONСORDO» у партнерстві з Донецьким прес-клубом.

Олена Стяжкіна на Олексій Панич

Погляд на декомунізацію як на складову загального процесу деокупації в Україні запропонувала доктор історичник наук Олена СТЯЖКІНА, засновник громадського руху «Деокупація. Повернення. Освіта». «Отой підручник про сімейні цінності, який пропонувався для школярів 8-9 класів і навчав жінку бути кроткою, був виданий в Івано-Франківську. І це означає, що деокупація свідомості в першу чергу має відбутися у «великій» Україні», — зазначила вона.

Експерт саме з такої деокупації — доктор філософських наук Олексій ПАНИЧ (його зусиллями в Україні створюється мережа незалежного суспільного телебачення) розповів про необхідність визначитися з меседжами, якими Україна буде спілкуватися с мешканцями територій, що будуть звільнені. На це може забрати певний час, бо залежатиме від обставин власне звільнення та від змін в Україні. «Ми можемо обговорювати інструментарій звернення до мешканців окупованих територій. Це те, що ми маємо зробити, але не зробили… З чим ми можемо прийти на ті території — так це зі своїм новим суспільним договором, який уже усталився. Ось це — нова Україна. Це не та Україна, яку ви бачили і в якій ви жили до Майдану і до окупації… Можливо, до декого краще і не звертатися певний час взагалі… є речі, про які треба помовчати певний час. Так само як є речі, які можна пробачити і які не можна пробачити».

Олена Маленкова

Питання про пробачення або право на чесне ім’я для тих, хто не співпрацював з окупантом, має врегулювати Закон про колаборацію  – на думку більшості присутніх, він каналізує суспільний запит на покарання з простору колективної провини на провину індивідуальну, і стане саме тим меседжем, що зафіксує факт російської агресії та окупації для всіх задіяних сторін.

Про відповідальність агресора – необхідність вимагати від РФ репарацій та компенсацій за понесені громадянами України збитки нагадала Олена МАЛЕНКОВА, консультант Комітету ВРУ з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення (питання прав внутрішньо переміщених осіб та деокупації).

Олеся ЦИБУЛЬКО, радник міністра Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та ВПО, в свою чергу наголосила на тому, що таку роботу можливо виконувати у рамках Мінських перемовин. Вона також акцентувала увагу на терміні ООН — «розбудова миру», яким процеси деокупації визначаються на дипломатичному рівні. «Це термін більш комфортний для людей, тому що він виключає переслідування людей тільки за те, що вони залишалися на окупованій території. Він підкреслює, що ми воюємо не із своїми громадянами, а виключно з тими збройними угрупуваннями на території України», – пояснила вона.

Олеся Цибулько (зліва), Тетяна Друнєва (в центрі) та Ольга Гвоздьова

«Нам потрібно випрацювати і дорожню карту, і словниковий запас, і всі необхідні законопроекти, тому що за ці два з половиною роки, поки ми були на різних стадіях сприйняття травми, там відбулися зміни у сприйнятті реальності», – зазначила Тетяна ДУРНЄВА, виконавчий директор ДОО «Комітет виборців України», консультант Інституту соціально-економічних досліджень з питань ВПО. Аргументом для цих висновків стали дані, що навів Дмитро ТКАЧЕНКО, керівник Аналітичного центру «Фабрика думки Донбас» — 18% мешканців тимчасово окупованих територій ідентифікують себе як «громадян ДНР», а 28% респондентів бояться повернення до складу України. Тим не менш, відсоткові залишки демонструють, що на окупованих територіях залишився  достатній ресурс, який можна вважати проукраїнським, зауважила координатор ГО «CONСORDO» Інна ЮР’ЄВА.

Той факт, что на звільнених територіях Донбасу антиукраінські настрої, що ії роздмухували окупанти та колаборанти, хутко витісняються патріотичними активностями, свідчить про те, що ніякого «сепаратизму» як ідеї там немає і не було. Про це говорять (та підтримали пропозицію раз і назавжди відмовитися від цього хибного терміну) і волонтери, які вже напрацювали ефективний практичний досвід деокупації та успішно формують громадянське суспільство на сході країни.

Дмитро Ткаченко та Лора Артюгіна

«Під деокупацією треба розуміти звільнення від совка. Варто говорити про те, що ми будуємо новий Донбас, тому що радянська ментальність, яка призвела до війни, не потребує реконструкції… Нову Україну можно побудувати виключно через новий Донбас. Ми маємо бажання та вже маємо вміння допомагати один одному», – зазначила Лариса АРТЮГІНА, керівник ГО «Новий Донбас». В активі іі організації – створення центрів активності та підготовка агентів змін у невеликих містечках Слов’янського та Станично-Луганському районах. Це відбувається через відбудову шкіл, залучення дітей та їх батьків до творчіх процесів та ініціативної співпраці, що є і поштовхом до розвитку громад – так працює феномен «спільної дії», якого ще не було у новітній історії України.

Про те, як спільна дія, керована волонтерами, допомогла захистити Маріуполь та призвела до бурхливого розвитку громадянського суспільства у місті та прифронтових селах, розповіла керівник ГО «Новий Маріуполь» Марія ПОДИБАЙЛО. «Спочатку ми виглядали маргінальними, нас були одиниці. Але це не означає, що насправді лише одиниці хотіли жити в Україні. Лише 18% чітко артикулювали, що вони за Росію чи «ДНР».  Абсолютна більшість людей просто не уявляла до моменту окупації цінності своєї держави, бо до неї завжди були питання. В нас ніколи не було свідомої спільноти, не було наявних лідерів, ми не знали, як — але коли ми зрозуміли, що ніхто не прийде на допомогу, то просто взяли на себе відповідальність та організували самооборону. Зараз в нас декілька десятків громадських організацій, які діють у різних напрямках. Донецьк, Макіївка, Горлівка на відміну від нас тоді ще мають час. Треба цим часом скористатися – підготувати лідерів, врахувати наш досвід – щонайменше, для того, щоб не припускатися вже зроблених помилок та захиститися від ризиків».

Ірина Брунова-Калисецька (зліва) та Марія Подибайло

Найважливіший ризик озвучила соціальний психолог Ірина БРУНОВА-КАЛІСЕЦЬКА, директорка ГО «Інформаційно-дослідний центр «Інтеграція та розвиток» — «вигорання» волонтерів та вичерпаність їх ресурсів: «Ми повинні вже зараз думати не тільки про процеси та інструменти, але й про те, хто це бути робити».

Тож низові ініціативи волонтерів дуже потребують правової підтримки з боку держави та ресурсної, експертної — одне від одного. «Ми думаємо про створення так званих інкубаторів розвитку громадського середовища, завдяки яким маленькі, ще навіть незареєстровані ініціативи будуть мати постійну консультаційну підтримку», – зазначила наприкінці Ольга ГВОЗДЬОВА, координатор з розвитку ГО «Донбас SOS».

З метою «зшити» експертів, що інституалізують державну політику деокупації, з волонтерами, що вже реалізують її в активістський спосіб, круглі столи було запропоновано проводити регулярно.

За результатами заходу Аналітичний центр «CONСORDO» визначився з необхідністю створити Практикум деокупації – платформу, в рамках якої будуть інвентаризовані та стандартизовані волонтерський досвід та приклади, що мають потенціал були розгорнутими як в усій Україні, так і на окупованих територіях Донбасу з моменту їх визволення.

Читати також:

Житло для ВПО: рівняння з багатьма невідомими

Основне питання, що постало перед громадянами України, які вимушено покинули свої будинки і майно в окупованому Донбасі та Криму – житло. Переселення – завжди виклик, але ставляться до нього по-різному. Частина людей сприймає ситуацію як тимчасову міграцію, однак значна група сімей вже прийняла для себе рішення «пустити коріння» на новому місці. Експерти організації «Громадянська ініціатива …

З вірою в себе

Кілька кілометрів рівних рядів однакових світлих будинків з червоними дахами. Це Грузія. Містечко для переселенців. Таких поселень в країні більше 40. З’явилися вони у Південній Осетії в перший рік після війни з Росією. Будували бюджетним коштом та на гроші західних партнерів. А що в Україні? А у нас поки що нічого. Поки що. На державу надії …

«Мій будинок — моя фортеця»: як переселенці у Львові вирішують житлові проблеми?

Что нам стоит дом построить?  …Я подумал, что тужить? Нужно взяться нам и строить… Саме ці рядки згадалися під час розмови з представниками організації «Громадський рух переселенців Донбасу». І в цій асоціації немає ні краплі іронії. Ця команда заслуговує на повагу й підтримку. Адже, незважаючи на те, що проекти будівництва житла для переселенців настільки складні …

Дія, що нас врятує

В цій війні ми всі дорослішаємо. Процес нелегкий, болісний, інколи навіть кривавий. Проте безпорадність держави щодо постраждалих людей змушує ставати активнішими та відповідальнішими. І це природно — якщо в одному місці чогось бракує, в іншому воно має з’явитися. Неприродно те, що все відбувається швидко, зненацька, приголомшено несподівано. Мить – і ти у чужому місті без …