Лазером по джинсі

23.07.2013 | Кількість переглядів: 284

Чи потрібні моніторинги ЗМІ?

Це одне із запитань, яке найчастіше виникає в ході гострих дискусій, що розгортаються під час круглих столів, на прес-конференціях та інших медіазаходах, на яких регіональні експерти (всеукраїнська група Українського освітнього центру реформ складається з 19 осіб) оприлюднюють результати своєї діяльності. Чи впливають моніторинги на ситуацію в медіа?

Справді, а чи потрібні?

Рівно рік тому Український освітній центр реформ розпочав моніторинг ЗМІ щодо джинси та дотримання професійних стандартів у п’яти областях: Львівській, Харківській, Донецькій, Вінницькій, Сумській та у Криму. Для оцінки контенту були відібрані по шість регіональних друкованих газет та два інтернет-видання. При відборі враховувалися суспільна важливість, наклад, авторитетність.

Із самого початку ставлення редакторів та журналістів до роботи незалежних експертів у регіонах було абсолютно різним. Парадоксально, але найбільш врівноважено моніторинг сприйняли у Сумській області, де протягом року ми спостерігаємо найвищий відсоток матеріалів з ознаками замовності (джинси).

Ще на початку оцінювання Наталія Калініченко, редактор районної газети «Білопільщина» Білопільського району Сумської області зазначила: «Добре, що ви нас моніторите. Якби ще й усі інші «районки» оцінювали, теж було б корисно. Адже іноді дуже важливо побачити себе «зі сторони».

Роздратуванням – бо розтривожили тихе болото суцільної заангажованості – зустріли перші результати моніторингу окремі редактори та журналісти у Донецьку. Повним ігноруванням відповіли на оприлюднення оцінки їхнього контенту всуціль залежні від влади та власників медіа Харкова.

Харківські журналісти та керівники «Вечернего Харькова», «Харьковских известий», «Времени», «Слобідського краю», «Трибуни трудящих» рідко приходять на засідання, принципово не друкують результатів моніторингу на своїх сторінках.

Мабуть, уважають, що 5(!) портретів Геннадія Кернеса в одному номері («Харьковские известия» за 20 вересня 2012), немов якоїсь гламурної зірки, повинні бути для читачів цікавішими, ніж дані про те, як їм запудрюють мізки і як цього можна уникнути.

У Львові проект викликав значний інтерес. Майже кожен медіазахід переростає у дискусію про відповідальність журналіста, його роль у суспільстві. Часто обговорення в прес-клубі переноситься у Фейсбук.

«Львівські журналісти , як правило, не гніваються, коли їм зауважують на помилки – якщо є порушення і його можна довести, то це не стає предметом образ, а лише предметом дискусій», – каже Роман Шостак. Так само сприймаються результати моніторингу в Криму і збирають багато зацікавлених серед журналістів та громадськості.

За рік діяльності незалежна експертна група УОЦР, неначе потужним лазером, висвітлила ситуацію в регіональних ЗМІ. Вважаю, ми маємо право узагальнювати, бо фактично обрані регіони представляють собою зріз: сходу, заходу, центру та Автономної республіки Крим.

Що ми побачили?

Сумський експерт Алла Ярова переконана, «якщо керівникам ЗМІ й журналістам не нагадувати про потребу створення ними якісного продукту, дотримання стандартів, то вони, не відчуваючи відповідальності, й напружуватися не будуть. Наразі проект із моніторингу служить саме таким «нагадувачем».

Як констатують експерти, найгірша ситуація склалася у Харківській області. У місті-мільйоннику (!) фактично відсутні незаангажовані засоби масової інформації (виняток інтернет-ресурс МедіаПорт та кілька більш-менш збалансованих сайтів). Медіа Харкова «або напряму належать, або знаходяться під переважаючим впливом Партії Регіонів – відповідно, редакційна політика просто відображає політику влади», – вважає медіаексперт Зураб Аласанія.

Першість у антирейтингу серед шести регіонів протягом року займають Сумські ЗМІ (див. http://osvita.mediasapiens.ua/material/14710 «Ралі-рейд джинси у Сумських медіа»). Газети «Сумщина» та «Білопільщина» друкують до 60% джинси, а сайт «Сумиінфо» експерти визнали «рупором Партії регіонів».

На жаль, не набагато краща ситуація й у інших регіонах, де кожен п’ятий матеріал у суцільному потоці інформації є замовним, а напередодні виборів таким був кожен третій. Детальніше про падіння професійного рівня журналістів авторка вже писала на сторінках «Української правди», тож не буду повторюватися.

Вдумаймося щодо значення цих, на перший погляд, малозначимих цифр. Адже насправді вони говорять про те, що наші засоби масової інформації використовуються як спосіб дезінформації! Замість того, щоб об’єктивно висвітлювати події, що відбуваютьcя у суспільстві, журналісти прислуговують владі, маніпулюють громадською думкою, насаджують провладне бачення суспільних процесів напряму порушуючи одне з основних положень Етичного кодексу українських журналістів: «Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав’язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів».

Засоби масової інформації сьогодні аж ніяк не сприяють розвитку демократії, посиленню громадянського суспільства, критичному сприйняттю дійсності, а про свободу слова годі й говорити. А отже, слідом за владою, заангажовані ЗМІ сприяють поверненню України, за Спілбергом, «назад у майбутнє».

Медіа не інформують та роз’яснюють, а навпаки, спотворюють, немов у кривому дзеркалі, процеси, що відбуваються у суспільстві. Журналісти порушують професійні стандарти, а часто (як переконалися наші експерти) просто не мають про них уявлення.

Медійники не знають і не дотримуються Кодексу журналістської етики (події в УНІАН тому яскраве підтвердження), а редактори не виконують «Закону про рекламу». Причому, роблять це здебільшого абсолютно усвідомлено.

На сторінках газет майже повністю зникли критичні матеріали. Досить тривожний синдром, адже означати це може тільки одне: журналісти бояться виводити на чисту воду владу, посадовців, політиків; не хочуть ризикувати; роблять вибір: краще спокійно пливти за течією, ніж позбутися роботи, й, будемо відверті, ризикувати життям.

«Якщо і трапляються на нашому горизонті критичні матеріали, то це, як правило, передруки зі всеукраїнських газет, – розповідає експерт із Донецька Володимир Кіпень. – Що ж до місцевої критики, то вона здебільшого торкається побутових питань: прорвало труби, неякісний асфальт на дорозі, тощо… Грунтовна критика діяльності влади – відсутня! ».

Журналіст із Сум Володимир Чернов цілком логічно наголошує на втраті такого критерію, як дієвість журналістики (http://osvita.mediasapiens.ua/material/14994 «Крива падіння»). Адже навіть у застійні роки на критичні матеріали була якась реакція: траплялося, керівників знімали з посад.

Проблеми, що їх діагностовано завдяки моніторингу, свідчать: наші ЗМІ потребують негайної уваги та безвідкладного лікування! Не можна не погодитися з Ольгою Бурдою (Інститут масової інформації), яка пише: «Мусимо говорити про те… як  реанімувати українську журналістику та довіру до неї… ».

Таки мусимо!

Діагноз поставлено. Що далі?

Щоб змінити ситуацію, яка склалася, необхідні зусилля громадськості (запит на об’єктивну інформацію), добра воля власників та бажання самих журналістів. Здається, теоретично це зрозуміло всім. Але як вирішувати проблему на практиці?

На мій погляд, один із рецептів: й далі проводити моніторинги преси та телебачення, обговорювати їх у якомога ширшому колі, аналізувати дані, ознайомлювати з результатами читацьку й глядацьку аудиторію, щоб тривогу забили не тільки медіаексперти.

І, як свідчить річний досвід нашої діяльності, зрушень таки можна досягти.

Найяскравіший приклад позитивної транформації маємо, як не дивно, у Донецьку. У березні минулого року на сайті «Новости Донбасса» експертами було зафіксовано 50% матеріалів з ознаками замовності, у січні цього року – 5 %. Але це ще не все. Інтернет-видання стало не просто вимогливіше ставитися до якості власного контенту, а й проводить просвітницьку роботу, пояснюючи що таке джинса та у чому її шкода, активно висвітлює результати моніторингів.

Як зазначає експертна група з Сімферополя, завдяки моніторингу газета «Голос Крыма» повністю перейшла на маркування всіх матеріалів з ознаками замовності. Зокрема, в цьому виданні маркуються графічні блоки комерційної реклами, чого не робилося раніше. А це означає, що читачі можуть чітко зрозуміти, де є реклама, а де – новини.

«Севастопольская газета» практично повністю відмовилася від публікації прихованої реклами. Покращилася ситуація в «Первой крымской» – тут тепер маркуєтся вся комерційна джинса, правда, частина політичної ще залишається немаркованою.

У Львові, де ситуація у досліджуваних медіа була з самого початку дещо кращою, ніж в інших регіонах, також спостерігаються позитивні зміни. Вочевидь, обговорення результатів моніторингу у Львівському прес-клубі вплинуло на те, що інтернет-ресурс «ZIK» почав маркувати матеріали «від політиків» з грифом «На правах реклами».

«В листопаді-січні, вперше від лютого 2012 року, аж у чотирьох виданнях – «Експрес», «Ратуша», «Львівська газета» і «Львівщина» – зовсім не виявлено неналежно маркованих публікацій», – констатують львівські експерти.

Сайт «Моя Вінниця» тепер чітко маркує рекламні матеріали, які раніше  позначалися лише літерою «Р». А Степан Бессолов, головний редактор «Вінницьких реалій» переконаний, що «здійснення такого дослідження є позитивом. Адже це підштовхує журналістів до відповідного змагання. У щоденній роботі ми іноді не звертаємо уваги на дотримання, наприклад, журналістських стандартів, а коли бачимо себе з боку – то робимо висновки».

Змінилося ставлення і харківських журналістів до проблем ЗМІ у їх регіоні. Доказом цього стало започатковане у грудні минулого року обговорення на сторінках ділового журналу «Губернія», що його спровокували результати моніторингу УОЦР. У лютому дискусія під назвою «Люмпени у журналістиці. Клята реальність» (http://www.guberniya.net/) продовжилася. Що ж, будемо сподіватися, що і на добкінсько-кернесівському фронті відбудеться прорив.

Харківський журналіст Павло Новік з інформаційної агенції «Городской дозор» під час однієї з прес-конференцій, де презентувалися результати моніторингу, зацікавився, чи передбачається надалі ротація інформаційних сайтів у межах регіону, бо журналісти «Городського дозору» зацікавлені в оцінці їх матеріалів і вважають проект дуже корисним та доцільним.

Тож не всі медійники Харкова наглухо закриті до сприйняття аналізу їх діяльності, є й винятки.

Активно взялися за подолання прогалин у медіаосвіті журналістів у Сумах. Експертна група, яку очолює голова прес-клубу Алла Федорина, дійшла висновку, що починати потрібно зі стандартів. Тож у лютому у Профі-студії Сумського прес-клубу відбувся майстер-клас: «Стандарти журналістики та чому їх потрібно відслідковувати».

«Такий формат медіа-заходу більш ефективний, оскільки відбувається не лише констатація результатів моніторингу, а й засвоєння тих стандартів, які мають бути основою роботи ЗМІ, – підсумовує Алла Федорина. – Як показало анкетування учасників, журналісти потребують подібного навчання».

Підвищення професійного рівня журналістів і, відповідно, якості контенту– важливе завдання. «Інше, не менш важливе, завдання моніторингів – навчити читацьку аудиторію розпізнавати «джинсу» і не дозволяти шити себе в дурні. Для цього потрібно, щоб на телебаченні та в пресі з’являлося якомога більше просвітницьких матеріалів. У нас їх виходить вкрай мало», – вважає Юрій Хомайко, експерт з Харкова.

Ще на початку моніторингу львівський експерт Роман Шостак сказав, що моніторинг – це детонатор, який має, з одного боку, викликати обговорення у професійному середовищі, з іншого – збурити громадську думку. Мовляв, якщо вдасться привернути увагу до проблеми і розпочати її обговорення, то можна сподіватися і на її вирішення.

Що ж, експертам УОЦР, спільно з партнерами з «Телекритики», Інституту масової інформації та Академії української преси вдалося привернути увагу до проблем у сфері медіа. Тепер нам усім разом – журналістам і редакторам, лідерам медіаорганізацій, професійним спілкам та громадськості – необхідно, об’єднавши зусилля, працювати над їх подоланням.

Світлана Єременко, медіаексперт, керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ. Український освітній центр реформ.