Назва Горішні Плавні активно обговорюється в українських соцмережах. Вона зробила декомунізований Комсомольськ, відомим всій країні. А розповідь буде про жителів цього наймолодшого міста на Полтавщині: корінних і приїжджих.
Це промислове місто в Полтавській області, 53 тисячі жителів. Місто з широкими вулицями, зручне для проживання, чисте, багато зелені, річка. І, що дуже важливо, є успішно працюючі підприємства. У виробничому активі громади — величезний гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК), модернізоване трикотажне виробництво, що випускає високоякісну продукцію на експорт. Але найбільше багатство, звичайно, люди.
Донецький прес-клуб поцікавився, як інтегруються в місцеві громади Полтавщини громадяни, які виїхали із зони АТО. Однак, ми побачили більше.
Ми переконалися, що згуртована громада на місці може проявити відповідальність і добросердя: допомогти приїжджим не тільки «відповідно до постанови», а справжньою людською участю. Спілкувалися з двома, здавалося б в українських реаліях, антагоністичними категоріями: з працівниками соціальних служб та з їх, в деякій мірі, підопічними — ВПО, людьми, що поповнили громаду міста.
«Соціо» — означає суспільство
На початок червня 2016 року у місті зареєструвалося більше тисячі переселенців. Офіційна назва ВПО, абревіатура від поєднання «внутрішньо переміщені особи». Наскільки це тимчасово, і хто цих людей організовано переміщував — питання риторичні. Багато з тих, з ким ми спілкувалися, приїхали самостійно і в фінансовому забезпеченні розраховують в основному на свої сили. Громада і суспільство прийняли їх з розумінням, почали роботу з нарахування соціальних виплат.
Працездатних громадян з тих, що стали на облік в соцслужбу міста, близько третини, решта — пенсіонери, діти, люди з інвалідністю. Щомісячні виплати для покриття витрат на проживання отримують близько 350 сімей. В середньому на всіх ВПО сума виплат становить близько 450 тис. грн. на місяць. Це дуже необхідна підтримка у важкий час, справжня «подушка безпеки», яка формується з податків громадян.
Співробітники Центру соціальних служб та Управління праці та соцзахисту розповідають про свою роботу
Всі співробітниці Комсомольського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді — жінки. Їх всього четверо — юрист і три соціальні працівники. Розмова почалася зі звітних цифр, але швидко перейшла в дуже душевне спілкування. Виявляється, волонтерство розвивається в місті вже близько 13 років, є навіть своя школа волонтера. З центром співпрацюють добровільні помічники, зараз постійно приходять — 2-3 людини.
Співробітниками управління праці та соціального захисту громадян у 2014 році була терміново розроблена Комплексна програма підтримки громадян, які прибувають з Криму та Донбасу.
Відчувалося, що люди, які працюють в цій громаді з соціально незахищеними громадянами — на своєму місці, в розповідях відчувалася повна емпатія і увага до своїх нових «підопічних».
Розмова йшла про напружені робочі будні. З червня 2014 року в місто стали приїжджати люди з Донецької та Луганської областей. Виявляється, багато корінних жителів з числа засновників молодого промислового міста — вихідці з Донеччини та Луганщини. У 60-ті роки минулого століття вони приїхали на комсомольську будову, зводили ГЗК, будували саме місто, і залишилися тут жити. Тому із зони війни сюди потягнулися їхні родичі з Донбасу.
Для соціальних працівників це був складний час. Організували «гарячу» лінію, вирішували першочергові питання з харчуванням, розселенням, створили реєстр необхідних на перший час речей і базу дарувальників. Для тих, у кого в місті не було родичів, готових прийняти у себе вдома, підготували готель «Славутич». Довелося з міського бюджету виділяти кошти, щоб привести його до ладу: встановили кілька бойлерів, купили пральну машину. Дуже допомогла програма ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», 80% на ремонт готелю виділив проект, 20% — міський бюджет.
Психолог на громадських засадах
У 2014-му мало хто знав, як спілкуватися з людьми, які пережили обстріли, які бігли від війни і руйнувань іноді з сумкою дитячих речей і документами.
Психолога в штаті не було, немає його і зараз, через два роки. Цю важку частину роботи на волонтерських засадах взяла на себе Олена Коваль, кейс-медик ПРООН. Маючи дві вищі освіти, вона працює в соціальному центрі прибиральницею службових приміщень. Так, саме, не числиться, а працює, поєднуючи з волонтерством. Якийсь час чекала, сподівалася, в штаті збиралися ввести посаду психолога. Однак, хоча обов’язків у рядових співробітників соціальних служб по всій країні значно додалося (субсидії, допомоги «переселенцям», інвалідам АТО), Мінсоцполітики досі не розглядає розширення штату. І так по всій країні.
Олена Коваль в майстерні у «переселенця» з Донецька Павла Коряко
Олена Коваль розповідає: «Чому я тут? У 50 років я все переосмислила і вирішила займатися соціальною роботою. Почала вивчати психологію, син оплатив моє навчання. Так дивно збіглося, але коли прийшла війна, з літа 2014 року багатьох соціальних працівників скоротили. Однак я працюю, допомагаю як психолог на громадських засадах. Я не знаю, як пояснити іншій людині, чому ти любиш людей».
Олена розповідає про те, як багато сімей успішно влилися в громаду, працюють на виробництві та активно допомагають соцслужбі як волонтери. З нових знайомих Олени — переселенців — є й такі, що повернулися додому, на непідконтрольну територію. Хтось за сімейними обставинами, деякі не змогли знайти себе на новому місці. Каже, що дзвонить їм, а вони у відповідь дуже вдячні за спілкування і моральну підтримку.
«Є й умовна група «сепаратистів», як я визначаю, які «гонять» на все. Але це, я вважаю, дуже зранені люди. У них відбувається накопичення негативних емоцій, без розрядки. Ми дивимося на людину і розуміємо це. Я тільки один раз підвищила голос. Потім у мене самої було на душі недобре», — ділиться психолог-волонтер.
Відділ соцзахисту займає дуже скромне приміщення, кімнатки на низькому загратованому поверсі гуртожитку. Після розмови з господарями дивимося фільм, який створили разом старожили і новачки міста. Вони знімали сюжети з життя міста, про робочі будні, загальні свята, відеокліп про захисників країни. Деякі моменти викликали сльози.
Як жити: бути перекотиполе або вкорінюватися?
Щоб розібратися, як живеться приїжджим на новому місці, говоримо з деякими «героями» оповідань соціальних працівників.
Павло Коряко з Донецька відкрив в Горішніх Плавнях сервісний центр по ремонту комп'ютерів
З Павлом Коряко поспілкувалися прямо на робочому місці. Олена по дорозі розповіла, що Павло справжній інтелектуал і трудоголік, не зважаючи на те, що має інвалідність з дитинства.
Він молодий, активний. За рухом в майстерні видно, що з клієнтами тут все в порядку. Щобпоговорити, навіть довелося оголосити незаплановану перерву. Павло сказав, що спочатку довелося заробити авторитет у клієнтів. Справою довести, що якість його послуг і швидкість виконання замовлень - кращі в місті.
Поїхав влітку 2014 року, коли над головою вже літали літаки, а по місту їздили «Урали» з озброєними людьми. Рішення прийняв швидко, але мама їхати відмовилася — не захотіла залишити рідні стіни. Зараз іноді приїжджає в гості, відпочити від війни.
У Донецьку у Павла теж був бізнес: ремонт та реставрація комп’ютерів, було і улюблене хобі — моддінг (система внесення змін у дизайн, а також конструкцію електронних пристроїв, щоби поліпшити зовнішній вигляд і технічні характеристики — ред). Павло з друзями переробляли комп’ютерну техніку за індивідуальними замовленнями — покращували технічну частину і дизайн. Їх роботи в категорії «моддінг» займали призові місця на міжнародних конкурсах.
Запитуємо, як живеться зараз. Каже, що в цілому задоволений: «У 100 метрах — річка, на вулицях міста можна побачити білок. Цього в міському мурашнику не побачиш. Та й на квартиру заробити легше, ніж воскреснути».
А заробляти доводилося спочатку важко, працював і сам, і за наймом на інших. Павло впевнений, що життя вчить краще за будь-які тренінги і семінари. Перший час вранці розклеював оголошення, а ввечері працював над отриманими замовленнями. Іноді до кінця дня заробляв тільки на дуже скромну вечерю.
Але напрацював авторитет, друг допоміг вивезти з Донецька деяке обладнання, потім орендував приміщення і відкрив свою майстерню. Павло вдячно відгукується про всіх, хто йому допоміг на перших порах, у тому числі про співробітників соціальних служб.
Ще одна історія. Пенсіонерка Людмила Комарова з Макіївки живе тепер у багатоповерхівці, де знімає зараз житло її сім’я: дочка і онук-студент. Розповіла, що у дочки інвалідність, тому вони багато в чому розраховують на соціальні виплати, волонтерську допомогу. Крім того, каже, що в Горішніх Плавнях (Комсомольську) розвинена система допомоги у вигляді ваучерів на купівлю продуктів і ліків. Такі ваучери соціально незахищені ВПО отримують від міської організації Товариства Червоного хреста.
Людмила Миколаївна виявилася дуже цікавою начитаною жінкою, цитувала нам Ушинського. Поділилася радістю: в родині поповнення, онук одружився на полтавчанці і зовсім недавно народився її правнук. Згадуючи Донеччину, зажурилася: «Дуже сумую за домом, садом, який у був у Макіївці, напевно навесні там все цвіло…»
Людмила Комарова, переселенка з Макіївки, Полтавщина «подарувала» їй першого правнука
Допомогою Червоного хреста зараз користується багато ВПО, як і Людмила Комарова. За звітом міської організації 142 людини отримали продуктовий ваучер на 1000 грн, а 53 — фармацевтичний на 700 грн. Ваучери видаються для зареєстрованих ВПО адресно: на багатодітні сім’ї, одиноких годувальників, людей старше 70 років, інвалідів 1 і 2 групи.
Активно працює в місті територіальний центр соціального обслуговування «Калина». Там на обліку 88 переселенців, де вони можуть отримати безоплатні послуги: масаж, фізіотерапію, фіто-і ароматерапії. Там же зроблять зачіску, відремонтують одяг і взуття, іноді передають нові трикотажні вироби від місцевої фабрики або одяг, принесений мешканцями.
Крім того, нові члени громади в квітні 2015 року створили громадську організацію «Переселенці спільними зусиллями» і взялися активно допомагати собі та місту вирішувати завдання інтеграції в місцеве середовище.
Один з ініціаторів створення організації Павло Коряко розповідає: «Так, ми організувалися, координували отримання гуманітарної допомоги, в минулому році її активно надсилали нам з Києва, потім передавали її людям. Організували юридичну допомогу тим, хто потребував захисту своїх цивільних прав. Допомагали з організацією медичного обслуговування, розселення. І не тільки в рамках діяльності організації. Ініціативна група незалежно від організації з минулого року збирає людей на заходи з благоустрою міста, ми виділяємо на це власний час і ресурси. В цьому році я продовжую організовувати «суботники», даю оголошення про це в міських ЗМІ, соціальних мережах». Павло додає, що не дуже масово, але стабільно на прибирання виходять біля десяти людей, хоча поки, в основному, приїжджі.
У Горішніх Плавнях можуть пишатися соціальними працівниками, здатними проявити емпатію, діяльних, готових допомогти не за службовим обов’язком, а по по людської потребі. Енергія і постійний рух нових мешканців міста обов’язково дають результат. Нові люди — потужний заряд, нові члени громади — прекрасний ресурс. І в Комсомольську, тобто Горішніх Плавнях, це розуміють.
Контакти організацій, які допомагають ВПО в Горішніх Плавнях:
ЦСССДМ (Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді),
вул. Миру, 8, к.110
Обласна організація Товариства Червоного Хреста
м.Полтава, вул. Шведська, 52,
тел. 053 (22) 7-43-08, polredcross@yandex.ru
ГО «Переселенці спільними зусиллями»,
вул. Миру, 8, к. 6
(095) 360-48-54, (063) 811-80-04, (096) 269-12-65
Матеріал рос.мовою можна завантажити тут: Горишни Плавни_рус
