Війна не милує нікого. Ні дорослих, ні старих, ні дітей, ні тих, хто сам не може постояти за себе. Іванка, дитинчатка з синдромом Дауна, вихопили зі звичної обстановки, з кола знайомих людей в Донецьку, де йшла війна, і вивезли, точніше – евакуювали за допомогою Держслужби з надзвичайних ситуацій до Харкова. Так хлопчик опинився у Центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів та інвалідів дитинства «Промінь». І ось уже третій рік маля живе на другому поверсі будівлі реабілітаційного центру разом з мамою, татом і ще двома братиками — молодшим і трохи старшим.
Таких, як Ваня, народжених з генетичним захворюванням синдрому Дауна, називають «сонячними дітьми» за їх розкрите назустріч навколишньому світу серце, в якому немає місця злобі, заздрості, страху і агресії. А мама Ірина називає Іванка «дауненятком», і з гордістю розповідає, що після занять в харківському центрі 9-річний хлопчик почав розмовляти з навколишніми, може, наприклад, чітко сказати: «Мама — дай», або «Мама — не можна».
- Але він повинен навчитися говорити повними реченнями, — переконана Ірина і тут же поспішає позначити головне правило життя своєї родини: — Так, ми не вважаємо, що у нас дитина-інвалід. Ну і, слава Богу, мої діти не потрапили під обстріли, не бачили цього, тож війни вони не пам’ятають.
Світлі промінчики надії і несподівані радості
Ірина Калініна — мати чотирьох синів. Старшому вже 27 років, він живе самостійно. Зараз Ірина з чоловіком виховують трьох синів — дитсадківця, школяра, та — Іванка. Їм як переселенцям покладена щомісячна адресна допомога. Сума допомоги тільки на дітей (а особливо для дитини-інваліда, яка трохи більше, ніж іншим), повинна становити 2717 гривень. Але Калініни не отримують ці виплати в повному обсязі, тому що за Постановою КМУ № 505 на одну сім’ю більше 2400 гривень виплачувати не можна. Протягом першого року життя в незнайомому місті чоловік Ірини, який працював в Донецьку інженером-конструктором оборонної промисловості, як і всі переселенці, роботу за фахом знайти не міг. Годувальницею для великої родини стала Ірина. Їй вдалося влаштуватися на роботу. Грошей не вистачало ні на що: навіть чай вони могли собі дозволити тільки один раз на добу - вранці. Навколо на вітринах і лотках було море цукерок, і особливо улюблених хлопчиськами «Мілки» — карамелі в шоколаді, але одна така цукерка коштувала 7 гривень. Вони навчилися тільки дивитися на ці смаколики, але не просити їх купити.
Ірина — людина товариська, доброзичлива, легка на підйом. Інтернету у них в квартирі немає, мобільні телефони старенькі, там теж проблематично користуватися інтернетом, тому головним джерелом новин для неї стало «циганське радіо», тобто розмови в чергах, якісь чутки в місті про те, що десь «дають гуманітарку». Уже в цих чергах у неї з’явилися знайомі переселенки, які також намагалися будь-якою ціною врятувати своїх дітей та старих від голоду.
- Знайомі дівчата побачили в інтернеті інформацію про фонд «Карітас», — розповідає Ірина. – Кажуть: поїхали, спробуємо попитати. І поїхали. Черги були великі. Відстояли. Зайшли. Я дізналася: як багатодітна мати з дитиною-інвалідом, можу брати участь в продовольчій програмі. Призначають понад 2 тисячі на нашу сім’ю з 5 осіб. Зібрали всі документи, віддали. Вони переказали гроші, кажуть: протягом тижня витратьте, будь ласка, ці гроші, і з чеками до нас звітувати.
У цей момент, що я пережила… Перша думка: наберемо зараз м’яса побільше! Ми накупили гречки, цукру. Тоді ж ані круп, нічого у нас не було в запасі — на вагу золота все було. І я думаю: «Таак? Що?!! Нічого собі! Така величезна сума! І піти — витратити?! І купити все, що хочу?» Дітлахам — тих же йогуртів взяти, ще ж вершкове масло… це було колосально. Ще мені телефонує дівчинка з «Карітасу» і каже: «Іра, ти можеш брати участь в програмі — одягнутися». Я кажу: «Як одягнутися?» Та дуже просто: перераховують гроші, а ти збираєш всі чеки, що куди витратила, приносиш, звітуєш. Більше 9 тисяч на родину дали! Мені, як сказали цю суму — думаю: отакої! І ось влітку цього року в «Карітасі» 7 тисяч гривень дали. Нашому Вані потрібно планову операцію зробити, нехай ці гроші лежать. Як мені сказав лікар-хірург: раз ви переселенці, з вас будуть брати по повній. І за операцію, і за все.
«Карітас Харків» — служба порятунку
Сім’я Ірини Калініної — одна з десятків тисяч в Україні, яким у важких життєвих ситуаціях допомогли співробітники Міжнародної мережі благодійних організацій «Карітас» — конфедерації 165 національних організацій світу. Вона існує більше ста років, а в Україні працює майже 20 років. Назва «Карітас» походить від латинського caritas, що означає милосердя, самовіддана безкорислива любов.
Локальний координатор Благодійної організації «Благодійний Фонд «Карітас Харків» Наталя Малютіна підкреслює, що цей, харківській структурний підрозділ всесвітньої організації — найбільший в Україні.
- Сьогодні у нас працюють 104 людини, реалізуються 7 постійно діючих проектів, «Карітас Харків» здійснює діяльність в Харківській, Сумській і Полтавській областях. Головний офіс знаходиться в Харкові, адже, як відомо, це місто входить в лідери за кількістю переселенців.
За два роки від «Карітас Харків» переселенці отримали 287 бізнес-грантів, 5 тисяч продуктових наборів, 1,5 тисячі іграшок, 280 виплат на медичну допомогу за лікарськими рецептами, 438 консультацій ВПО з питань працевлаштування, 121 особа знайшли роботу.
У своєрідних міні-дитсадках «Простір, дружній до дитини» побувало 538 вихованців. 80 сімей з особливими потребами охоплені постійною опікою: спеціально закріплена за сім’єю співробітниця «Карітас Харків» купляє продукти і ліки, прибирає житло, готує обіди, і, якщо потрібно — вивозить інваліда в установи, де необхідна особиста присутність при оформленні документів. У «Карітас Харків» можна взяти реабілітаційне обладнання, яке складно, та й дорого купити: інвалідні коляски, палиці, ходунки, протипролежневі матраци…
Благодійний Фонд існує на кошти зарубіжних донорів. Це американський уряд, фонди добровільних жертводавців Німеччини, Австрії, Польщі, благодійна організація CRS («Catholic Relief Services», Католицька служба допомоги). Вони жорстко контролюють витрачання коштів, розподіл яких гранично прозорий. Наприклад, бенефіціарів (кінцевих одержувачів) матеріальної допомоги в сумі 7 тисяч гривень, про яку говорила Ірина Калініна, обирала… комп’ютерна програма, це виключило суб’єктивізм при розгляді заяв претендентів, і гроші потрапили дійсно найбільш нужденним. Наталя Малютіна пояснює:
- У нас все абсолютно прозоро. Є чіткі критерії тих, хто має право на отримання допомоги, вони озвучуються кожному, хто до нас звертається. Нещодавно закінчили видачу грошової допомоги переселенцям по 7 тисяч гривень. Цим ми відповіли на виклик, коли була припинена виплата соціальної допомоги пенсіонерам, одиноким та багатодітним мамам в зв’язку з тим, що вони потрапили в так звані «списки СБУ» і за час перевірки тривалий термін не отримували ніякої допомоги. Цю матеріальну допомогу від «Карітас Харків»отримали майже 2 тисячі переселенців. Їх по нашій базі обирала спеціально створена донорською організацією, яка виділила ці гроші, комп’ютерна програма, яка виключає втручання людського фактора.
Ті, хто побував в офісі «Карітас Харків» минулого року (сьогодні офіс знаходиться за іншою адресою), пов’язують Благодійний фонд з католиками. Можливо, тому, що вхід в офіс тоді розташовувався через дорогу від католицького храму, а також тому, що першими, хто від імені «Карітасу» почав надавати допомогу переселенцям в Харкові, були кілька людей з католицької церкви.
- Це був актив церкви, але не всі були прихожанами, — пояснює Наталя Малютіна. — В сферу нашого впливу потрапляє будь-яка людина, яка потребує допомоги, незалежно від віросповідання чи відсутності віри. Національність, політичні погляди теж не мають значення. Влітку 2014 року була спонтанна допомога: обігріти, нагодувати, надати необхідні речі і безпечне місце для проживання людей, які рятувалися від війни. Коли ситуація перейшла в хронічну стадію, було прийнято рішення допомагати цим людям закріпитися на новому місці і дати їм можливість мати кошти для існування. Ось у нас уже друга хвиля пішла тих, хто користується послугами соціального коворкінгу. Це не зовсім звичайний проект: унікальний «Будинок для твого бізнесу» був створений за принципом «переселенець для переселенця».
Розташований в зручному місці — поруч з метро «Ботанічний сад». Там створені всі умови, щоб людина могла прийти і працювати, всього 20 робочих місць: це підключення до інтернету, наявність ноутбука, всіх комунікацій, є навчальний клас і зона для проведення заходів. На базі соціального коворкінгу створена бізнес-школа, де підприємців навчають, як правильно вести справу, які ризики варто враховувати, як просувати себе в мережах, як шукати клієнтів.
Як збуваються мрії
Проект «Працевлаштування» — ще один важливий напрямок в структурі Благодійного Фонду «Карітас Харків». Щоб зацікавити роботодавців, йде вже третя хвиля видачі грантів на створення робочих місць для переселенців. «Карітас Харків» надає грошову допомогу роботодавцям на придбання інвентарю для нового співробітника, закупівлю ноутбука, спецодягу, словом, всього, що потрібно для роботи.
«Карітас Харків» також створив реальні можливості підвищення кваліфікації або отримання нової професії. Завдяки цьому переселенка з Луганська Оксана Ярова змогла здійснити свою мрію і пройти професійне навчання. Вона з чоловіком і двома маленькими дітьми приїхала до Харкова на початку військових дій, і дуже скоро зрозуміла: жити, як раніше, коли у глави сім’ї була високооплачувана робота, а вона могла собі дозволити бути домогосподаркою — не виходить.
- Тут чоловік не зміг влаштуватися за фахом, довелося і мені думати, як для сім’ї якісь гроші заробляти, — каже Оксана. — Сестра запропонувала займатися манікюром. Я намагалася по інтернету вчитися. Але на практиці не було такої якості, як хотілося б. Наприклад, сусідкам почала робити гелеве нарощування нігтів, на четвертий день приходять і кажуть: у мене половина покриття злізла… А навчання ж дороге — 5 тисяч! Я два роки мріяла, як би мені назбирати на навчання. Намагалася гроші відкладати, але… двоє діток, то захворіли, то туди треба, то сюди…
Про цю мрію знали всі подружки Оксани, і підказали, що у Фонді «Карітас Харків» є можливість оплатити курси. Чи треба говорити, що, напевно, більш старанної учениці, ніж Оксана, в тій групі не було! Наприкінці серпня цього року Оксана отримала сертифікат і диплом за двома спеціальностями: майстра манікюру, педикюру та гелевого нарощування нігтів. Вона в захваті:
- Моя мрія здійснилася! Мені дали таку можливість, спасибі велике! У мене були невдачі, коли я намагалася освоїти роботу самостійно. Але після навчання я вже набралася і хоробрості, і впевненості в собі, що я вже дипломований фахівець, в інтернеті створила свою групу, і потихеньку напрацьовую базу клієнтів.
«Приходиш до них, як в сім’ю»
Всі, кому доводилося спілкуватися з представниками Благодійного фонду «Карітас Харків», навіть телефоном, з перших секунд відчувають надзвичайну теплоту і увагу. Ніби ти — близька і дорога людина, яку тут чекали, і ось тепер готові вислухати і допомогти.
Кожен співробітник несе персональну відповідальність за того, хто звернувся за допомогою. Оксана Ярова розповідає:
- Коли я прийшла на співбесіду — у мене такий страх був: про що у мене будуть питати? Як мені відповідати, щоб мені дали можливість навчитися? Співбесіда відбувалася так, як начебто я прийшла до когось зі своїх подружок на чай поговорити. Це невимушено було, спокійно. Навіть весело! Приходиш до них, як в сім’ю.
Ірина Калініна майже за рік відвідувань офісу «Карітас Харків» бувала мимовільним свідком того, як часом назрівали конфлікти між людьми в чергах, які накопичили образи, втому, переживаючи третій рік війну. Вона дивується стійкості співробітників:
- Терпіння у них там!… У них колосальне навантаження. Я вже там поруч інколи не витримувала, робила зауваження відвідувачам. Знаєте, є такі люди — безглузді. Йому кажеш — він все одно робить по-своєму. Або зібралася черга з подачі заяв на матеріальну допомогу — ну, смертовбивство. Вийшла до людей дівчинка від «Карітасу», Оксана, почала докладно розповідати, хто може претендувати на цю допомогу, щоб ті, хто не відповідає критеріям, дарма не стояли. І пішли розмови, знову погано розуміють, знову чогось хочуть… Важко з такими людьми. У «Карітасі» теж працюють переселенки, мені здається, їм ще важче, не знаю, як вони в цих проектах беруть участь — я б уже повбивала всіх…
Співробітники фонду, дізнавшись про таку небанальну оцінку Ірини «шкідливості» їх праці, звичайно ж, розвеселилися. Але насправді це дуже серйозна проблема, з якою стикаються всі, хто звертається до соціальних служб. Чи є якийсь секрет, як «не зламатися» при такому навантаженні? Локальний координатор Благодійної організації «Благодійний Фонд« Карітас Харків» Наталя Малютіна відповідає:
- Близько 70% співробітників «Карітас Харків» — це переселенці, вони насправді розуміють тих, хто до них звертається. Намагаємося витримувати всі міжнародні стандарти по відношенню до соціальної роботи з людьми, які знаходяться в стані конфлікту. Дуже ретельний відбір при прийомі на роботу. Є критерії: стресостійкість, комунікабельність. Протягом всього періоду роботи проходять професійні тренінги: і щодо емоційного вигорання, і всередині колективу працює психолог, який допомагає справлятися зі складними моментами. Якщо ми бачимо, що людина зовсім втомилася — ми намагаємося перевести її на іншу ділянку, щоб трошки отямилася, відновилася. Цю роботу з колективом проводять фахівці міжнародних організацій і фондів, ми їм дуже вдячні. Це допомагає більш якісно надавати допомогу.
Контакти:
Благодійна організація «Благодійний Фонд «Карітас Харків»
Гаряча лінія 050 3000 248.
Адреса: Харків, вул. Ярослава Мудрого, 15.
Центр матері та дитини:
село Вільча, Вовчанський район Харківської області.
Для реєстрації в проекті необхідно зателефонувати за номером 095 5977613.
Простір, дружній до дитини:
м. Харків, вул. Мироносицька, 10, тел. 050 3251700.
Сайт: http://caritas.kharkiv.ua/
Вк: http://vk.com/caritas_ukraine_kharkiv
Фб: https://www.facebook.com/caritas.ukraine.kharkiv/
Матеріал рос.мовою можна завантажити тут:Каритас Харьков_милосердие, бескорыстная любовь, помощь нуждающимся_RUS