Коментуючи підсумки виборчої кампанії у Донецькій області голова Донецької обласної організації ВГО «КВУ» Сергій Ткаченко розповів наступне: «Вона пройшла у неконкурентних умовах. Вистачало скандалів, порушень, проте не вистачало конкуренції між кандидатами-мажоритарщиками та політичними партіями. Цей факт можна підтвердити тим, що у більшості мажоритарних округів можна спрогнозувати переможця. Партія регіонів технічно переграла своїх опонентів ще на етапі передвиборчої кампанії за рахунок наявності усіх видів ресурсів, у тому числі і адміністративному, та за рахунок більш системної роботи. Констатуємо такий факт: наміри багатьох кандидатів у мажоритарних округах були далекі від перемоги, від конкуренції з провладною партією. Не було бажання перемогти, тому в силу багатьох факторів лідерство було за партією влади. Відсутність конкуренції позначилась і на багатьох інших процесах у період передвиборчої кампанії. При цьому, можна зазначити, що ці вибори не стали найбруднішими. На жаль або на щастя, чорного піару у Донецькій області практично не було, якщо порівнювати з іншими регіонами. Брудні технології – не найефективніший механізм. Переважно, чорний піар застосовується там, де йде жорстока конкуренція між кандидатами.
Крім того, опозиція підіграє (свідомо чи несвідомо), пропагуючи таку тезу: якщо вас пропонують гроші чи подарунки, беріть, але голосуйте серцем! Такі половинчасті цінності набагато більше шкодять свідомості виборця, аніж подарунок кандидата. Бо, коли людина бере подарунок, вона потрапляє у певну психологічну залежність: дуже складно проголосувати розумом, коли в серці – згадка про подарунок кандидата.
Водночас, більша частина тих політичних сил, що брали участь у цьогорічній кампанії, складно назвати взагалі політичними партіями. Це – чисті політтехнологічні проекти, які швидко виникають в короткий час перед виборами, набирають певну популярність та зникають одразу після виборів. Зникнення таких структур відбувається разом із зникненням ресурсів в цих партіях. В таких структурах існує віра в те, що політтехнології вирішують все. Вони певні, що за два-три місяці до початку передвиборчої кампанії можна здобути будь яку довіру, прорватись до парламенту, і що реальна робота з виборцями – це не так важливо, як застосування цих політтехнологічних можливостей. На наш погляд, це велика помилка. Нові політтехнологічні проекти, що з’являються, вони абсорбують уламки старих, і те, що зараз відбувається останнім часом з партією «Зелена Планета», яка по суті увібрала в себе уламки технологічних структур БЮТу – це якраз основний показник того, що багато людей виконують певні функції, не сповідуючи жодної ідеології – де є гроші, можливість заробити, себе реалізувати, така структура просто приймає нову форму. Звичайно, «Зелена Планета» може мені дорікнути, що це не так, що вони серйозна партія і збираються працювати, то це дуже легко перевірити: якщо протягом найближчих п’яти років «ЗП» буде працювати у Донецькій області, отримає підтримку та увійде в інформаційний простір Донеччини, то я можу взяти свої слова назад.
Також, відбувається дуже багато конфліктів, домовленостей, скандалів між політичними силами: ми бачимо умовне об’єднання УДАРу та Батьківщини по визначенню спільних кандидатів у виборчих округах, але головна їх проблема – відсутність їхнього виборця. Хтось спитав у пересічного виборця в 49-му окрузі, кого з об’єднаної опозиції він хоче бачити кандидатом? Або чи хоче він, щоб цих кандидатів стало менше? Навіщо доволі відомий громадський діяч Володимир Березін поступився місцем невідомому Олегу Шепілову? Як це пояснити виборцю, мені незрозуміло. По суті, це зрада виборця. А як може партія провести передвиборчу кампанію, але при цьому не створити офіційного штабу своєї партії? Як пояснити виборцям, чому партія Наталії Королевської за три дні до виборів повністю замінює своїх представників в окружних комісіях? За нашим спостереженням, це були найконфліктніші члени ОВК, які забезпечували певний баланс. Але виборець на ці процеси не впливає. Більшість рішень, які приймають партії, непрозорі, тобто це якісь кон’юктурні, короткотермінові завдання які ставляться перед кожним кандидатом або партією.
За нашими спостереженнями, цю кампанію врятувала мажоритарна система. Якщо б вибори відбувалися за пропорційною системою, то явка була б дуже низькою. Тільки завдяки тому, що мажоритарники знають, де зараз знаходиться свідомість виборця (на найнижчому рівні – рівні вирішення комунальних проблем та щоденного виживання), от туди й пішли кандидати та зачепили своїх виборців, які прийдуть голосувати за конкретну особу, ніж за конкретну політичну партію. Для політичних партій – це як відстрочка платежу. Тобто платити все одно доведеться, але на наступних виборах. І якщо партії не зроблять висновків, що в суспільстві вже є попит на більш якісну політику більш відкриту і зрозумілу для виборців, то я думаю, що для багатьох партій наступні вибори – це банкрутство».
