Допомогу можна виміряти лише довірою

14.07.2016 | Кількість переглядів: 956

Допомога. Чим можна її виміряти? Може тисячами буханок хліба для мешканців «сірої зони» у Донецькій і Луганській областях?.. Може сотнями тонн продуктів харчування або дитячими подарунками, які отримали переселенці, зареєстровані у Запорізькій області?.. Ні, — вважає директор запорізького міського центру допомоги Дмитро Матюхін. Він упевнений, допомогу можна виміряти тільки ДОВІРОЮ.

Запорізький центр допомоги розпочав роботу влітку 2014 року, коли щодня в місто прибували сотні біженців із захоплених міст Донецької і Луганської областей. БІЖЕНЦІ (тоді люди самі себе так називали, бо справді бігли від війни) отримували в Центрі набори продуктів харчування, побутової хімії, постільної білизни, дитяче харчування та багато іншого. Змучені, перелякані, а деякі озлоблені, приходили в Центр за допомогою, яку можна тримати руками (їжа, одяг тощо). Поверталися з розумінням, що життя триває, їм допоможуть знайти тимчасовий притулок. А головне – люди почали усвідомлювати: вони живі,  і це головне!

На допомогу вимушеним гостям козацького краю прийшли тисячі запорожців. У Центр несли все: продукти, медикаменти, дитячі візочки, пропонували для розселення переселенців дачі, кімнати – хто що міг. Тоді Центр допомоги став одним з перших в Запоріжжі, хто організував не просто прийом допомоги від місцевого населення, але і доставку гуманітарних вантажів від міжнародних організацій. Зараз Центр (а саме його директор Дмитро Матюхін) знає про переселенців все. Люди телефонують йому з будь-якого приводу: від «захворіла дитина» до «за юридичною консультацією». Так з’явилася ДОВІРА…

Дмитро Матюхін розповідає: «Спочатку робота центру представляла екстрену допомогу людям, які приїхали сьогодні-вчора. Їм потрібно було житло, харчування, речі, засоби особистої гігієни. Вже після першої хвилі переселенців стало зрозуміло – потрібна трансформація допомоги ВПО. Від швидкої допомоги до довгострокової: як допомогти людям знайти роботу, отримати нову професію, стати повноцінними жителями запорізького регіону».

Центр допомоги виступив ініціатором і став платформою для створення координаційних рад з органами місцевого самоврядування, міжнародними та громадськими організаціями. Крім того, ініціював обмін базами даних переселенців, які отримують матеріальну допомогу в різних організаціях. За словами Дмитра Матюхіна, зараз ця база даних дуже допомагає. Особливо в роботі з міжнародними організаціями – ООН, ОБСЄ, «Карітас-Україна», фонд «Save the Children», ЮНІСЕФ Україна.

Дмитро Матюхін згадує: «База даних потрібна і самим переселенцям, вона не дозволяє перетворити «допомогу» на процес заробітку коштів. Люди знають, що не можуть за однотипною допомогою звертатися до всіх організацій. Ми пояснюємо, що отримуючи набір в третій-четвертий раз, ви забираєте чиюсь останню надію. Без підтримки можуть залишитися багатодітні родини, інваліди. Були випадки, коли приходили переселенці і відмовлялися від продуктів зі словами: «Може, комусь потрібніше!»

Зараз у Запоріжжі налагоджена робота всіх, хто допомогає внутрішньо-переміщеним особам (ВПО): регіональний штаб МНС, волонтери, різні благодійні фонди, «Червоний Хрест України», державні структури. Організація Об’єднаних Націй (управління верховного комісара з питань біженців ООН) спільно із запорізьким Центром допомоги ініціювали створення та проведення координаційних рад з питань ВПО. Тепер кожен місяць на базі міського Центру зустрічаються представники управлінь праці та соціального захисту, охорони здоров’я та освіти міської та обласної рад, волонтери, правоохоронці. Йде активний обмін інформацією. На порядку денному таких нарад тепер питання постійного працевлаштування, а також як допомогти ВПО стати жителями запорізької області не тільки на папері.

Тільки разом!

В центрі щодня людно, відвідувачі різні: літні люди, мами з малюками…

Переселенець Ігор Павлович розповідає, що про Центр допомоги довідався відразу, як приїхав до Запоріжжя у 2014 році. Про нього говорили всі переселенці. Отримав продукти, одяг. «За цей час я знайшов роботу, знімаємо житло з дружиною. Спочатку було надзвичайно важко… Зараз вже змирився, — каже він. — Тут, у Центрі, раз на півроку отримуємо крупи, олію – набір продуктів. Сім’ї з дітьми можуть розраховувати на постільну білизну, речі. Це відчутна допомога».

Тамара переїхала до Запоріжжя з батьками. Їм 90! Зрозуміло, мобільне містечко з двоповерховими ліжками їм не підходить. Мама переселенки після інсульту (як вона туди залізе?!). «Досі наша гостра проблема – житло. Знімаємо квартиру – платимо три пенсії. Що буде взимку з новими тарифами – страшно уявити… Допомога Центру – це серйозна підтримка (крупи, м’ясні консерви, масло)», — відзначає жінка.

Хліб всьому голова!

Народну мудрість починаєш розуміти після поїздок в зону АТО. В Україні з її  чорноземами та широкими пшеничними полями складно уявити голодуючих дітей… Але вже за 200 кілометрів від Запоріжжя сім’ї з дітьми виживають без світла, води, під постійними обстрілами і БЕЗ ХЛІБА.

Дмитро Матюхін привіз хліб у "сіру зону"

Представник запорізького центру допомоги Тетяна Суліма розповідає, що з осені 2014 року не припиняє їздити в «сіру зону». Це пункти, які знаходяться під контролем української армії. Через небезпеку обстрілів  волонтери вимушені  вдягати бронежилети і каски (від провідників-військових). «А люди там ЖИВУТЬ… Два-три рази на тиждень ми буваємо в Мар’їнці, Красногорівці, Широкіному, — веде далі Тетяна. — Постачання хліба стало окремим напрямком роботи міського Центру допомоги. Кожну поїздку ми веземо не менше 1000 булок свіжого ароматного хліба. Складно підрахувати, скільки ми вже роздали… Близько 50 тисяч буханок!». Важко передати словами настрої людей, які ночують у підвалах. Старенькі бабусі, молоді мами-одиначки, малюки, які практично не посміхаються — всі хочуть одного МИРУ. Ситуація залишається стабільно важкою.

Волонтери Центру допомоги розповідають, коли люди вперше брали хліб у руки, плакали. З багатьма місцевими жителями «сірої зони» вже складаються дружні відносини (тому що — ДОВІРА!), люди переказують свої біди. Багато історій, від яких стискається серце. Викладачі та лікарі, люди, які займали високі посади — сьогодні вони всі раптом стали нікому не потрібні. Розбиті і розірвані сім’ї, покалічені долі, без житла і часом без перспективи на благополучне життя.

Обстеження літніх мешканців "сірої зони"

Останній рік команда Центру допомоги їздить на Донбас з медиками. Це практикуючі лікарі, терапевти, офтальмологи, масажисти, хірурги. В «сірій зоні» не працюють лікарні, тому люди шикуються в чергу за консультацією і ліками. Медикаменти та окуляри роздають також безкоштовно. Обладнання, яке волонтери возять з собою, дозволяє робити невеликі операції.
На сьогодні Центр допомоги підтримав 50 тисяч сімей, які мешкають в Донецькій та Луганській областях.

Всі діти – наші діти!

Що сьогодні може об’єднати людей? Історія – ні, трактується по-різному. Мова – наша країна багатонаціональна, і запорізький регіон вважається російськомовним. Гасло «Єдина країна», на жаль, вже не спрацьовує: Крим не наш, частина територій Донецької та Луганської областей – не підконтрольні Україні. Що може об’єднати сьогодні хоча б жителів Запоріжжя?

Запорізький регіон – прифронтовий. Війна за 200 км. До того ж – одна з областей з великою кількістю переселенців. Навіть патріотично налаштовані люди в розпачі: втрачено роботу, майно необхідне для звичайного побуту, і головне – більше немає дому (який є символом затишку, фортеці від усіх життєвих негараздів). Втрачені родинні та дружні зв’язки, перерване навчання і цей перелік нескінченний.

У прифронтовому Донбасі хліб - це розкіш

«Аналізуючи ситуацію, ми дійшли висновку, що зараз об’єднати людей може тільки майбутнє, а майбутнє – це діти. Ми всі хочемо у майбутньому миру, спокою, доброї освіти для наших дітей, роботу з гідною зарплатою, — міркує Дмитро Матюхін. — Всі ці мрії, думки, загальні для всіх нас». Тому особливий напрямок у роботі Центру – ДІТИ і все, що з ними пов’язано.

Центр допомоги шукає можливості щодо оздоровлення дітей, проводить свята в мобільному містечку для переселенців. Однє з масових свят міського масштабу – «Фестиваль сім’ї». У 2015 році він зібрав близько 10 тисяч учасників і понад 300 волонтерів, роздали дітям близько 2 тисяч подарунків. В 2016 році фестиваль відбувся під гаслом: «Щаслива родина — міцна країна!» за тематикою «Олімпійських ігор—2016». Він зібрав 20 тисяч учасників:  жителів Запоріжжя та сім’ї вимушено переміщених осіб.

 

Майстер-класи під час фестивалю сім'ї у Запоріжжі

Навіщо Ви все це робите?

Це питання завжди крутиться в голові при спілкуванні з Дмитром, його командою, з іншими волонтерами. Що рухає людьми, у яких все є для спокійного мирного життя? Коли у Дмитра запитали: «Навіщо це вам? Нескінченна низка телефонних дзвінків, сліз, обурення?», активіст  пояснив: «Пам’ятаю Красногорівку. Момент, який залишиться в пам’яті назавжди. Їхали повз дівчинки років 12-ти, зупинилися, дали подарунок, хліб. А вона побачила українських військових (вони нас завжди супроводжують), повернулася в бік полковника і, дивлячись йому прямо в очі, запитує: «А ви нас не залишите? Ви не здасте місто? Ви нас не кинете?» Згадуючи це, все всередині стискається… Заради них, ДІТЕЙ,  треба йти вперед. Тільки ВПЕРЕД і тільки РАЗОМ».

Контакти запорізького міського Центру допомоги:

69035, р. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 51.

Тел. (066)183 2030, (067) 144 2636, (061) 220-76-00.

E-mail: dopomoga@aidcenter.org.ua

У лютому 2015 р. – в Бердянську (в 50 км від Донецької області) відкрився філіал Запорізького Центру Допомоги по вул. Ярослава Мудрого, 14, +38 (068) 220-2414
У липні 2016 відкритий філіал в місті Димитров (Мирноград) Донецької області.

Матеріал рос.мовою можна скачати тут: Запорожский Городской Центр Помощи_рус.

Читати також:

У Києві відбулося перше обговорення практикуму деокупації

Практичний досвід волонтерів, які вже сьогодні реалізують процеси деокупації на визволених територіях, має бути корисним не лише у Донбасі після його повернення в Україну, а й в інших регіонах країни – у рамках декомунізації свідомості та розвитку громад. Такого висновку дійшли експерти круглого столу «Деокупація: як це працює?», який відбувся в Українському кризовому медіа-центрі (Київ) …

Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Донбасі: допомога людям по обидві сторони війни

Зайцево, Ленінське, Майорськ, Курдюмовка, Первомайське, Нєвєльське, Водяне, Сєверне, Жованка, Бахмутка, Новоселівка2, Кам’янка… Назви цих поселень на Донеччині постійно лунають у повідомленнях з лінії фронту: тут обстріли, руйнування, загибель і поранення людей, у більшості відсутня влада у звичному розумінні – чи то цивільна, чи то військова, немає магазинів, аптек, медичних пунктів, звісно ж, і банківських установ, …

Житло для ВПО: рівняння з багатьма невідомими

Основне питання, що постало перед громадянами України, які вимушено покинули свої будинки і майно в окупованому Донбасі та Криму – житло. Переселення – завжди виклик, але ставляться до нього по-різному. Частина людей сприймає ситуацію як тимчасову міграцію, однак значна група сімей вже прийняла для себе рішення «пустити коріння» на новому місці. Експерти організації «Громадянська ініціатива …

Оксана Очкурова, переселенка: мир буде врятований любов’ю

Жили-були тато, мама і троє дітей: молодшому було 7 місяців, а старшому — 15 років. Старший захворів. Звернулися до місцевої лікарні, а їм кажуть: «Всі палати, всі місця заброньовані під ополчення, лікуйтеся вдома, як хочете». Незабаром після цього син твердо сказав: «Мама, нам потрібно швидше збиратися і їхати». Але їхати було страшно. А залишатися — …