В Дніпрі, чи то по-старому в Дніпропетровську, складно знайти переселенця, який би не чув про благодійну організацію «Допомога Дніпра». Проста адреса – Карла Маркса, 119А, поряд з залізничним вокзалом. Давня будівля з жовто-блакитною вивіскою «Допомога переселенцям»…
Вистава англомовного театру
«В четвер ввечері у нас фітнес, а в середу наш англомовний театр дає виставу», – розповідає координаторка «Допомоги» Людмила Хапатько, коли домовляємося про зустріч.
Театр, фітнес, заняття з малювання? Стоп. А де ж гори гуманітарки, гігієнічних наборів й інших типових для організацій, які працюють з переселенцями, речей? Але про це згодом. Все таки почнемо з початку.
«Про себе як громадську організацію «Допомога Дніпра» заявила влітку 2014 р., хоча організувалися ми значно раніше. Починалося все ще за часів дніпропетровського Майдану, який ми пройшли від початку і до кінця, потім були в нашій теробороні та координаційному штабі при облдержадміністрації. З переселенцями ми почали працювати весною 2014 р., коли до Дніпропетровська потягнулися люди з анексованого Криму. А далі були окуповані Слов’янськ та Краматорськ. Тоді переселенці почали виїжджати сотнями, навіть тисячами», — розповідає Людмила. В ОДА «Допомозі Дніпра» стало затісно. Перед волонтерами постало складне питання – приміщення. У пошуках допомогла міськрада. На балансі міста знаходився давно занедбаний жіночий гуртожиток неподалік залізничного вокзалу. Його і запропонували «Допомозі Дніпра». Волонтери згодилися. «Ремонт робили, як могли. Приходили і студенти, і пенсіонери, і представники церков, хтось після роботи, хтось після навчання. Брали кімнату і ремонтували. Так, загальними зусиллями містян ми і привели до ладу цю споруду», — ділиться координаторка «Допомоги». Та то був не самий складний час для волонтерів, як виявилося потім.
Найгарячішим для благодійної організації стало літо 2014-го. З окупованих територій щодня виїжджали сотні тисяч
Заняття в Школі волонтерів
переселенців, Дніпропетровськ став одним із тих міст, яким довелось тримати удар першими. Звідси до Донецька менше 300 км, тому багато хто їхав саме у місто на Дніпрі. На два тижні. Перечекати. Зазвичай без теплих речей і з 3000 тисячами гривень в кишені. І то в кращому випадку. Куди йти у мільйонному місті, коли ні друзів, ні родичів? «Державні структури були не готові допомогти такій кількості людей. Їх треба нагодувати, одягти, дати хоча б тимчасовий дах над головою. Ці функції довелося взяти на себе волонтерам і громадськості міста. Тоді ми офіційно створили благодійну організацію. Це був червень 2014 р.», – згадує Людмила. А в липні-серпні стало ще гарячіше. І не тільки від розжареного літнього сонця. Посилення бойових у напрямку Донецька та Маріуполя, постійні обстріли, безліч населених пунктів, які чи не кожен день переходять із рук в руки, Піски, Мар’їнка, Красногорівка, Широкине, Іловайськ… Люди почали не просто виїжджати, а тікати. Це були вже не ті, хто їхав на два тижні. Багатьом повертатися нема куди, бо від будинку залишилися лише друзки і купа сміття. Тепер всі розуміли – це війна, і за два тижні вона не закінчиться. Волонтери «Допомоги Дніпра» за день реєстрували 350, а то і 370 переселенців. «Додому ходили тільки ночувати. Наші двері відкривалися о восьмій ранку, а зачинялися о півночі, а то і пізніше, коли вже в будівлі не було жодного переселенця», – розповідають волонтери. Нестачі в охочих допомагати не було. Дніпропетровськ відкрився до тих, хто тікав сюди від жахіть війни. Шукати потенційних волонтерів не доводилось. «Сарафанне радіо» працювало краще за рекламу. «Я пишаюся нашим містом. Люди бачили біду переселенців і допомагали, як могли. Хтось реєстрував тих, хто щойно приїхав, хтось сортував і видавав ті речі і продукти харчування, що принесли люди, хтось просто розмовляв з тими, хто чекав черги на реєстрацію. Тоді це було дуже важливо. Багато хто з переселенців втратив все і не розумів, як жити далі. Але найстрашніше – це діти. Пролітав літак, а вони падали на підлогу і плакали. Рятували психологи, які також працювали тут на волонтерських засадах», – згадує Людмила.
Арт-терепія для дітей та дорослих
Благодійна організація взяла на себе одразу кілька векторів роботи. Перш за все – гуманітарна допомога. Волонтери задовольняли базові потреби людини, яка до них зверталася: допомагали з їжею, одягом, шукали тимчасове житло.
Основним джерелом гуманітарки тоді стали самі дніпропетровці. «Допомогу надавали всі – приватні підприємці, звичайні містяни, навіть пенсіонери на свою мізерну пенсію купували гречку, олію, хліб. Бабусі діставали із своїх запасів постільну білизну, рушники, хустинки. Багато хто приносив абсолютно нові речі. Тоді два поверхи споруди, в якій ми розміщуємося, були завалені гуманітарною допомогою. Але як вона приходила, так вона і йшла вряд. Складніше було із житлом. Шукали, як могли. Допомагала облдержадміністрація та місцева влада. Це було літо і багато студентів виїхали з міста на канікули, тому гуртожитки стояли майже порожні. Ми почали селити людей туди. Зверталися до райрад по області, намагалися розмістити людей в селах. Багато дніпропетровців були готові приймати переселенців буквально в себе вдома – пропонували свої квартири та дачі. Шукали місця в інших областях. Нам навіть вдалося домовитися з перевізниками, щоб переселенці могли в межах області їздити безкоштовно. Ми тісно співпрацювали з МНС. Я не віруюча людина, але тоді точно нам допомагав Бог», – розповідає Людмила.
Окрім першочергових потреб, організація створювала власну базу тих, хто тікав від війни до Дніпра і допомагала з документами. Волонтери згадують, що майже кожного дня стикалися з ситуацією, коли приходить людина з маленькою дитиною на руках. І без документів. Згоріли разом з будинком. Для держави цієї людини фактично не існує. Що робити? Допомогла тодішня обласна влада Дніпропетровщини. Реєструючи переселенців, волонтери «Допомоги Дніпра» вносили їх до своєї бази і видавали довідку. «Завдяки ОДА наші довідки вважалися за документ, з яким люди могли, наприклад, звернутися до лікарні чи стати на облік в центр зайнятості. Це вже потім довідки почали видавати державні органи», — продовжує Людмила Хапатько.
Заняття з йоги
Бурхливе літо змінила більш спокійна осінь та зима. Час ішов, ситуація на фронті змінилася, кількість переселенців зменшувалася, хтось повернувся додому, хтось почав пускати коріння на новому місці. У «Допомоги Дніпра» з’явилися іноземні помічники, разом з міжнародними організаціями благодійний фонд почав втілювати у життя кілька гуманітарних програм для переселенців. Та цим волонтери не обмежилися. Зараз «Допомога Дніпра» займається адаптацією переселенців. Це своєрідний громадський центр, де діє більше десятка гуртків для дорослих і дітей. Тут тобі і шейпінг, і йога, і східні танці, і хіп-хоп, і живопис, і шиття, і заняття з конфліктології, англійська, німецька, і навіть вистави англомовного театру. Всі гуртки і для дорослих, і для дітей безкоштовні, хоча відвідувач, якщо хоче, може пожертвувати будь-яку суму на розвиток. «В якийсь момент ми зрозуміли, що потрібно створювати щось більше, ніж місце видачі гуманітарної допомоги. Зараз знайти щось безкоштовне для дозвілля дуже складно. До того ж людям, які побачили всі жахіття війни, тривалий час знаходилися в депресії, а подекуди ще й досі не вийшли з цього стану, потрібно місце для спілкування і зустрічей з однодумцями. Чудово, якщо під час розмов можна ще й робити щось корисне. Наприклад, шити чи плести. Так у нас з’явилася майстерня. Хтось із переселенців зміг зробити своє хобі джерелом доходу. А хтось, познайомившись у нас, вже створив свою громадську організацію. Я зараз говорю про «Силу майбутнього». Більшість її активістів познайомилися саме в «Допомозі Дніпра», — розповідає координаторка благодійної організації.
Але і на цьому дніпропетровські волонтери не зупинилися. Весною 2016 р. на базі «Допомоги Дніпра» почала роботу Школа волонтерів.
Перший випуск Школи волонтерів
Школи волонтерів існують дуже давно, але вони носять камерний характер: або допомагають тваринам, або знедоленим, або ще комусь. Але хто такий волонтер? Це перш за все соціально активна людина, яка готова допомагати. Не думаю, що люблячи тварин, вона не поважає людей похилого віку, або не хоче допомагати людям з обмеженими можливостями. Багато для кого соціальна активність завершується після студентських організацій. Може людина і має ідею, але не знає куди з нею йти, як її реалізувати, як знайти фінансування, як зацікавити бізнес і багато іншого. Про це і розповідають наші спеціалісти на лекціях», — каже Людмила. Заняття проводять юристи, психологи, медики. Майже всі вони мають волонтерський досвід. В «Допомозі» зізнаються - до Школи волонтерів приходять різні люди. Одна із цілей організації – побудувати колектив, спільноту активістів. «Ми живемо у чудовому місті, яке находиться у жахливо-занедбаному стані. Наша мета — сгрупувати соціально-активних людей, чи то місцевих, чи то переселенців, і працювати задля покращення Дніпра», — підсумовую Людмила Хапатько.
Контакти:
Благодійна організація «Благодійний фонд «Допомога Дніпра»
сторінка в Facebook - https://www.facebook.com/dopomogadnipra
Телефони гарячої лінії: 095-127-92-93, 097-923-47-91, 063-807-7953
Школа волонтерів
https://www.facebook.com/volonterydnipra
Телефон для запису: 067-634-76-63
Матеріал російською мовою можна завантажити тут: _Помощь с берегов Днепра_рус.
