Читачі «споживають» пісну жуйку, підготовлену прес-службами

23.07.2013 | Кількість переглядів: 201

Щоб розірвати замкнуте коло журналістської непрофесійності та читацької безграмотності, громадським організаціям, які працюють зі ЗМІ, вочевидь, необхідно паралельно працювати над підвищенням фахового рівня журналістів і медіапросвітою читачів.

Розпочинаючи моніторинг медіа в шести регіонах України (Донецька, Львівська, Харківська, Вінницька, Сумська області та Крим) у лютому цього року, ми зіткнулися з несподіваною проблемою. Бо не змогли вибрати по шість суспільно значимих, високотиражних та популярних серед населення газет обласного рівня, довелося додати міські та районні. І це не тільки у невеликих Сумах, а й у солідних Донецьку, Львові та Харкові. Популярні раніше видання почали зникати з регіональних ринків з різних причин.

Наприклад, у Донецьку першим закрився тижневик «Деловой Донбасс». Далі–досить популярний і креативний тижневик «Негоциант» – дітище незалежності. Чому видання припинило своє існування? В переддень чергової кризи(кінець 2007- початок 2008) інвестор вийшов з проекту. Швидко знайти іншого акціонера редакторові не вдалося, тому на загальних зборах акціонерного товариства було прийнято рішення про призупинку друку газети.

З 2009 року не виходить газета «Город». Нішу газети «Наш дом+» зайняла«Муниципальная газета».Популярний «Салон» вийшов востаннєвсічні 2011 року. Причина закриття – нерентабельність. Економічне видання «Статус. Экономические известия» (донецький випуск) закрилось у 2008. Причина – криза, яка не дозволила інвестору (ІСД) вкладати кошти в проект.Тоді ж припинили своє існування корпункти видань«24» та «Газета по-донецки».

Вісім видань за 12 років!Здорова конкуренція? Але ж ні. Бо виживають, на жаль, не завжди кращі. І на місці закритих не з’являються нові креативні проекти.

Схожа ситуація у Харкові. Тут за останні 5-6 років також закрилосяп’ятьпопулярнихвиданьта дві телерадіокомпанії. Зокрема, газета «Пятница»,видання «Обьектив-но», «Mediapost», харківські редакції газет «По-харьковски»,«24».І це тільки в обласному центрі. А якщо порахувати в області?Врешті, маємо результат: у місті-мільйоннику Харкові, на думку експертів,найганебніша ситуація зі ЗМІ: тут практично відсутнінезалежні й незаангажованімедіа.Харківські регіональні газети перетворились на політичні проекти.

Але це тема окремого ґрунтовного дослідження, яке, на мою думку, на часі.

Ті ж видання, що вистояли, мають здебільшого низькі наклади: їх майже не передплачують і мало купують. Зрозуміло, причин існує кілька: те, що українці взагалі мало читають, низька купівельна спроможність потенційних читачів, масове вторгнення інтелектуального споживача інформації в Інтернет. Але одна з головних, на мою думку, – і це підтверджують незалежні регіональні експерти – низький рівень змістового наповнення.

А експертам Українського освітнього центру реформ можна довіряти. Бо, в першу чергу, це фахівці, які мають досвід роботи у ЗМІ, викладачі факультетів журналістики, соціологи, лідери громадських організацій.

Тобто, критеріями відбору для експертів були: фаховість, досвідченість, авторитет серед журналістів та редакторів, відповідальність. Одна з важливих вимог: участь в оприлюдненні та обговоренні даних моніторингу під час круглих столів, прес-конференцій та інших заходів, які проводяться в регіонах. Тобто, наші експерти відкриті, вони не ховаються за псевдонімами і готові відповідати за свої слова.

«Часто на сторінках друкованих видань з’являються ті ж прес-релізи з величезним заголовком і фотографіями, але за підписом журналіста. Ці матеріали такі ж незбалансовані, подають одну точку зору, різниця тільки в тому, що на сайтах цей матеріал ставлять у перший же день, у газеті ж він виходить через кілька днів…», – каже донецький експерт Валерій Кочуєв.

Дані піврічного моніторингу свідчать про те, що катастрофічно падає рівень професійності журналістів.

Протягом півроку ми спостерігаємо, як середній бал дотримання журналістських стандартів (оцінка відбувається за шістьма критеріями: баланс думок / точок зору ; оперативність; достовірність (посилання на джерела); відокремлення фактів від коментарів; точність; повнота представлення фактів /інформації по проблемі) у шести регіонах України коливався від3,69 до 4,62з можливих 6-ти. При цьому, найбільше журналісти нехтують найважливішим — об’єктивністю та повнотою представлення проблеми.

Найбільш фахові журналісти, констатують незалежні експерти, працюють у Львові. Протягом останніх трьох місяців львівська преса продемонструвала стабільне зростання загального балу за стандарти (він був високим протягом усього півріччя), відтак Львів є лідером групи (4,62 бала).

Можна лише гадати, чи то у Львові найбільш демократичні умови й можливості відтворювати об’єктивну картину реальності, чи журналісти міста Лева — найхоробріші?

Саме у Львові виходить газета «Експрес», яка єдина з 36 видань (!), що оцінюються, пропонує читачам збалансовану інформацію.

Кримська преса демонструвала у червні досить високий рівень стандартів – 4,12 бала, проте у липні зіпсувала враження, знизивши показники нижче березневого рівня у 3,54.У Донецьку, Сумах та Вінниці рівень професійної майстерності журналістів майже не змінюється місяць від місяця – ці регіони демонструють середні бали в межах 3,27 і 3,96. Найгірше справи з дотриманням стандартів у липні у сумських журналістів (3,27) та харківських (3,21).

Соціальний психолог Олег Покальчук констатує: «Рівень журналістики катастрофічно впав – часто в мене беруть інтерв’ю люди, які не здатні сформулювати, що вони хочуть запитати». На жаль, це не перебільшення.

Мені особисто доводиться спостерігати це явище під час модерування прес-конференцій, засідань прес-клубу чи круглих столів. Справді, часто журналісти не можуть грамотно сформулювати питання, висловити коментар, вислухавши кількох доповідачів із заданої теми. Виникає логічне запитання, який же матеріал вони можуть запропонувати читачам? От і трапляється, що читаєш про подію, а відповідей на елементарні запитання «хто? що? де? коли?» у матеріалі немає.

Завідуюча відділом культури газети «День» Тетяна Поліщук зауважує: «Молоді журналісти не особливо переймаються проблемами збирання інформації. Часто вони не витрачають час на особисті інтерв’ю, зустрічі, пошук першоджерел, вивчення різних точок зору, а використовують прес-релізи, витягують інформацію з Інтернет і навіть не завдають собі клопоту перевірити дані: прізвища, дати, факти, що стосуються події, про яку йдеться у прес-релізі».

Я ні в якому разі не узагальнюю. Є, звичайно, багато молодих професійних журналістів, але проблема ще й у тому, що вони не завжди можуть проявити свою майстерність через редакційну політику, яку формує видавець або заангажований редактор.

На думку незалежних експертів, у всіх регіонах, де оцінювалися публікації, журналістським матеріалам протягом півріччя найчастіше бракувало збалансованості думок (середній бал 0,37), повноти представлених фактів –(0,49) та відокремлення фактів від коментарів (0,62). Ті самі стандарти регулярно порушують і он-лайн журналісти. Це означає, що здебільшого (на 68%) читачі стикаються з одностороннім та заангажованим висвітленням подій.

Львівський експерт Отар Довженко вважає, що«рівень падає вже багато років… Професія патологічно «молодіє», –якщо ти в 25 років ще не редактор, а в 30 ще неголовред, то пора йти в піар. Журналістика сприймається як спосіб проведення молодих років, після чого–якраз у тому віці, коли в західних ЗМІ людину починають допускати до серйозних завдань– треба зайнятися чимось більш поважним і дохідним. 30-річні головреди без досвіду та усталеної системи цінностей ідуть шляхом найменшого опору–догодити власнику, звести кінці з кінцями, замінити журналістику копіпейстом, мінімізувати витрати».

Часто редактори та журналісти навіть не розуміють, чому отримують такі низькі оцінки експертів. Виявляється, багато з них уявлення не мають про ті професійні стандарти, яких від них очікують, й не усвідомлюють важливої суспільної ролі, яку мають відігравати засоби масової інформації. Про які високі наклади можна говорити, якщо преса не дає громадянам найважливішого – інформації, необхідної для прийняття рішень?

Протягом півроку ми спостерігаємо, що видання стабільно друкують великий відсоток матеріалів із ознаками політичної та комерційної замовностій прихованої реклами. «Годування» читачів «джинсою» напередодні парламентських виборів сягнуло 22% — тобто кожен п’ятий матеріал в регіональних газетах маніпулює свідомістю читача.

Замовні матеріали не створюються журналістами тому, що це актуальна тема або важлива для людей інформація. На таких матеріалах редакції заробляють, не надаючи людям важливу інформацію, а навпаки, спотворюючи реальність. Крім того, незалежні експерти спостерігали початок цьогорічної передвиборчої агітації у вигляді замовних матеріалів у ЗМІ всіх шести областей та Криму задовго до 31липня – офіційного початку передвиборчої кампанії.

Кількість розміщення політичних замовлень відрізняється для різних регіонів: найбільше політичної «джинси» розміщують у Сумах, Харкові та Криму, найменше – у Львові. Сумські видання вразили найбільше — у липні районна газета «Білопільщина» побила всі рекорди, розмістивши майже 70% «заказухи».

Взагалі ж, порівнюючи інтенсивність розміщення матеріалів із ознаками замовності в он-лайн та друкованих ЗМІ, можна припустити, що замовники «джинси» в усіх регіонах, за винятком Львова, надають перевагу друкованим медіа.

Маю пояснити, що до «джинси» експерти відносять не обов’язково проплачені матеріали, а ті, що містять ознаки замовності: відстоюють або просувають інтереси однієї сторони; цілком або майже ідентичний матеріал надрукований в інших ЗМІ; події коментують некомпетентні особи; безпідставно акцентується увага лише на позитивних або негативних характеристиках суб’єкта; матеріал містить елементи, які сприяють реалізації товарів, робіт або послуг одного суб’єкта; «протокольні» матеріали з заходів чиновників/політиків, в яких відсутня зрозуміла суспільно важлива новина.

Протягом півроку моніторингова група з 20 експертів спостерігає, як регіональна преса приховує рекламу відволікаючими позначеннями на кшталт «оголошення», «партнери», «інтерв’ю» тощо; друкуючи в кінці номера дрібним шрифтом, що «під рубрикою ПОЛІТИКА розміщуються рекламні матеріали», в той час, як дизайн даної рубрики аж ніяк не відрізняється від решти «нерекламних» рубрик.

Тим самим порушується Закон «Про рекламу», який вимагає чітких позначень словами «реклама» або «на правах реклами». І хоча про це неодноразово наголошувалося під час медійних заходів, на яких оприлюднювалися результати моніторингу, ситуація на краще не змінюється.

Так, наприклад, під час останнього оприлюднення даних моніторингу на засіданні Львівського прес-клубу розгорілася гаряча дискусія, що відображалась одночасно у Фейсбуці (у чаті були присутні 197учасників!). Заступник редактора газети Zik Олександра Губицька під час обговорення ось так пояснила відсутність рубрики «реклама»:

«Стосовно двох інших матеріалів – ми їх подали на сірому фоні, шрифтом, який ми використовуємо тільки для реклами, відокремивши від матеріалів журналістів газети лініями. Зрозуміло, що компроміс із рекламодавцями у вигляді рубрики «Вибори 2012», а не реклама – не дуже добре, але ми робимо усе можливе, щоб читач не ідентифікував ці тексти як журналістські».

На це незалежний львівський експерт Роман Шостак слушно відповів, що Закон «Про рекламу» не має виключень і компромісів, а прихована реклама забороняється.

Прикро, але мусимо констатувати, що так звані опозиційні видання друкують не менше матеріалів із ознаками політичної та комерційної замовності, ніж провладні. Наприклад, не нехтують «джинсою», харківська газета «Главное», сайт «Новости Донбасса», вінницька «33 канал».

Тож сьогодні маємо замкнуте коло: редакції розміщують «джинсу», прес-релізи, матеріали низького професійного рівня, демонструючи неповагу до читача, а читач відповідає тим, що не передплачуєі не купує газет – наклад падає.Опинившись на грані виживання, редакції вимушені друкувати ще більше реклами та «джинси», чим демонструють чудеса непрофесійності та неповаги до свого читача. Така недалекоглядність медіа власників може пояснюватись лише надією на те, що «хазяї життя» знову підкинуть грошенят під наступні вибори й не дадуть «загнутись» бідним журналістам.

Так, на початку червня редакція газети «ВечернийХарьков» примудрилася в одному номері надрукувати аж п’ять (!) іміджевих матеріалів, присвячених депутату від партії регіонів Ірині Гориній. Будь кому, хто хоч трохи розуміється на законах паблік рілейшнз, зрозуміло, що, по перше, це абсолютно даремно викинуті гроші замовниці; по-друге, говорить про низький рівень прес-служби пані депутатки.

Але мене у цьому випадку найбільше цікавить позиція редакції: невже редактор та журналісти абсолютно не поважають своїх читачів чи вважають їх зовсім недолугими?

Найгірше ж те, що подаючи заангажовану інформацію,ЗМІ формують у громадян викривлене уявлення про процеси, що відбуваються у суспільстві, «присипляють» громадянську активність,адже, за даними Фонду «Демократичні ініціативи», медіа все ще знаходяться на другому місці за рівнем довіри після церкви.

Тобто, регіональні газети, продукуючи неякісне «чтиво», самі спонукають вдумливого і критичного читача шукати об’єктивну інформацію в Інтернеті.А менш критичні «споживають» пісну жуйку, підготовлену прес-службами політичних партій чи комерційних фірм (до речі, комерційної «джинси» спостерігається набагато менше), а потім демонструють активну готовність голосувати за ілюзорні «стабільність» та «покращання».

Щоб запобігти цій ненормальній ситуації, розірвати це замкнуте коло журналістської непрофесійності та читацької безграмотності, громадським організаціям, які працюють зі ЗМІ, (а їх зараз чимало), вочевидь, необхідно паралельно працювати над підвищенням фахового рівня журналістів і медіапросвітою читачів.

Інакше засоби масової інформації приречені на вимирання.

Світлана Єременко, керівник проектуз моніторингу регіональних ЗМІ щодо «джинси» та дотримання професійнихстандартівжурналістики.Український освітній центр реформ.

Детальнішу інформацію про моніторинг можна отримати на сайті Українського освітнього центру реформ: http://cure.org.ua.