За околичною частиною Білосарайської коси офіційно не закріплено статус території для відпочинку, тому Мелекінська сільрада не зобов’язана там прибирати. Ані місцевий, ані державний бюджети на це, а також на охорону коси, коштів не виділяють. Тому унікальні природні ландшафти влітку перетворюються на популярний пляж, внаслідок чого завалюються тоннами сміття, а рідкісні види птахів та рослин гинуть під колесами джипів. Втім, усім відомомо, яку загрозу несуть звалища: уражається все навкруги, бо птахи, сідаючи на смітник, «підчеплюють» десятки видів специфічних паразитів, поширюючи інфекції далі.
Білосарайська коса з 2010 року входить до складу Національного природного парку «Меотида» та має статус заповідника. Природоохоронні організації мають право заборонити в’їзд сюди особистого автотранспорту, однак, це не завжди вдається. За словами природоохоронців, на косі джипами вже викатані гектари заповідної рослинності, яка вже не відновиться, і щороку стан справ погіршується. Представники Білосарайського відділення «Меотиди» кажуть, що контролювати на відповідному рівні всю територію, що належить парку, неможливо через нестачу транспорту, палива та безпосередньо особистого складу інспекторів.
Протягом 10 років з проблемою засмічення узбережжя боряться й активісти громадської організації «Чистий берег». Її засновник Юліан Михайлов, яхтсмен та професійний моряк з Маріуполя, не зміг байдуже спостерігати за тим, що відбувається на пляжах Азовського моря, просто почав сам прибирати сміття, а потім його підтримали і друзі, і родина. Головною метою діяльності «Чистого берегу» є бажання продемонструвати, що цілком адекватні, забезпечені люди можуть ось так залюбки взяти та прибрати, а також присоромити тих, хто смітить там, де сам відпочиває.
Ентузіасти збирають все сміття у пластикові пакети, а потім власним автотранспортом вивозять на звалище. «Ми за своєю ініціативою виконуємо цю роботу, нас ніхто не фінансує, ми звичайні люди з середнім достатком, — розповідає керівник НДО Юліан Михайлов. — Але у нас у всіх на місці сумління, активна громадянська позиція та любов до рідної землі – патріотизм, доведений справою!» Не зважаючи на досягнуті результати, громадські діячі відзначають, що очікували певної підтримки з боку державних організацій, але, на жаль, далі звичайних відписок справа не пішла.
Природоохоронці знайшли допомогу серед відпочивальників, на меткомбінаті ім.Ілліча, а також з числа директорів баз відпочинку на косі та у селищі Мелекіне. Більшість туристів готові прибирати за собою самі: лише б тільки смітники хтось встановив. «Люди поступово усвідомлюють, що не можна рубати сук, на якому сидиш», — іронізує Юліан. За його словами, все більше організацій та приватних осіб погоджуються надати допомогу у прибиранні коси. Контейнери під сміття виділив свого часу Маріупольський судноремонтний завод, трактор для вивезення відходів – Мелекенська
сільрада. Завдяки матеріальній підтримці однією приватної особи, прибирання у 2009-му було регулярним та зразковим.
Ті, хто постійно відпочиває у Приазов’ї, відзначають, що сміття на пляжах останнім часом стало набагато менше. Ситуація змінюється на очах. Влада подбала нарешті про встановлення урн та контейнерів, про збільшення кількості прибиральників під час пляжного сезону. При чому не лише у Маріуполі, але й в Мелекіному та на Білосарайській косі, зокрема. Активісти кажуть, що їм приємно усвідомлювати, що «процес еволюції» прискорився й завдяки їхнім зусиллям.
Але жодна громадська організація не може підмінити функції державної структури чи контролюючих органів. «Я змушений визнати, що з таким невеличким ресурсом, як у нас, практичною діяльністю займатися нереально: ентузіазм – це одна справа, а можливості – інша, — пояснює лідер «Чистого берегу». – Нам доводиться багато працювати на узбережжі, витрачати на це свої вихідні. Потік відпочиваючих просто бесперевний, а відповідно й кількість сміття, яке залишили після себе. Якщо не віришити проблему Білосарайської коси остаточно, то північне Приазов’я може втратити ще один унікальний куточок природи».
Також долучаються до вивезення сміття з Білосарайської коси й члени Маріупольського клубу любителів бездоріжжя 
«Azov-off-road», які катаються за містом на позашляховиках: справа у тому, що по пляжу іншою автівкою і не проїдеш, лише трактором. Тому допомога спортсменів дуже цінна.
Все це було декілька років тому. Активісти НДО відзначають, що коли побували на узбережжі на початку сезону цьогоріч, то ситуація була набагато кращою, ніж зазвичай: наприклад, на територіях баз відпочинку заводу «Норд» панувала чистота, стояли контейнери, а до цього громадські діячі просто «воювали» з адміністрацією цих баз.
Позитивно вплинула на стан пляжів й зміна мелекінського сільського голови – тепер сільраду очолює Володимир Попович, який до цього саме відповідав за комунальну сферу, тобто знає питання зсередини.
Основною перешкодою громадській роботі активісти називають брак вільного часу: сам Юліан більшу частину року у рейсах, інші теж зайняті основною роботою та родинами. Дістатися до коси треба рейсовим автобусом, та не всі подібне витримають: тяжка фізична робота на узбережжі у спеку, з року в рік, а на додаток ще й дорога додому у повному душному транспорті… «Нагородою за важку працю завжди було море, — ділиться представник НДО Вадим Новосьолов. – Адже після прибирання ми купалися у найчистішій воді у межах Донецької області».
Однак діяльністю на Білосарайській косі справи «Чистого берегу» не обмежуються. Лідер НДО також переймався ситуацією навколо Приморського парку Маріуполя, де машини наїздили цілі колії, звертався до купи інстанцій і зрештою добився того, що влада поставила там паркан.
Неподалік від головної прохідної заводу «Азовсталь» протікає Кальміус, і після зміни багато чоловіків заходили у кіоск, що стояв поруч, за пляшкою пива та чіпсами, потім сідали на березі річки і випивали. Зрозуміло, що там же й залишали після себе сміття. «Я написав матеріал з цього приводу, — коментує активіст «Чистого берегу», журналіст Вадим Новосьолов. – І реакція була майже одразу: керівництво заводу вжило заходів, сміття вивезли і вони, і частково ми. Лад підтримують й до сьогодні».
Тож маріупольські активісти бачать на власні очі результати своїх зусиль, і це гріє їм душу. Але у той же час розуміють, що зупинятися на досягнутому ще зарано. Протистояти тим, хто намагається перетворити унікальну природу Донецького краю на ще одну сміттєву яму, вони готові й надалі. «Мавпячий хвіст у деяких наших співгромадян лише почав відвалюватися в процесі еволюції, — вважає Юліан Михайлов. – Щоб повністю стати людиною, вони мають навчитися дбайливо ставитися до природи, насолоджуватися її дарами, але не вважати себе її господарями».
