Черкаси: ера милосердя

11.08.2016 | Кількість переглядів: 251

У червні 2014 року в Черкасах у всіх маршрутних таксі, школах, магазинах та інших багатолюдних місцях з’явилися плакати з повідомленнями про те, що через події в Донбасі до міста будуть прибувати біженці, і міська рада закликала городян надати їм допомогу. Вказувалася адреса пункту з прийому допомоги. Туди відразу ж потягнулися небайдужі люди. Серед перших був і Віктор Дивнич зі своїми однодумцями. Вони принесли одяг, і організатори запропонували їм допомогти розкласти речі. «Так, власне, ми і залишилися, — згадує Віктор. — Потім люди приєднувалися, з’явилося ще більше волонтерів, таким чином і виникла наша команда».

Зараз це дві сотні не тільки черкащан, а й переселенців з різних куточків Донбасу, які трудяться в Центрі гостинності. Координатор волонтерів Центру гостинності Віктор Дивнич займається різними благодійними проектами вже двадцять років. Оцінюючи з висоти свого досвіду готовність земляків до милосердя по відношенню до незнайомих людей, які рятувалися від війни влітку 2014 року, він зізнається: «Я як віруюча людина чомусь думав, що на такі акції більше здатні віруючі люди, тому що там головна мотивація — це допомогти. Але я був приємно здивований, коли черкащани, різні за освітою, за роботою, школярі, студенти, пенсіонери приносили в пункт допомоги переселенцям все необхідне, починаючи від власної консервації до домашніх речей – все, чим вони могли поділитися. Сьогодні це десятки тисяч черкащан, які час від часу приходять і приносять посильну допомогу. І таким чином, ми не залежимо від жодних організацій, в тому числі і за кордоном, від яких ми не отримуємо гуманітарну допомогу. Нам досить того, що приносять люди, діляться своїм».

Черкаський Центр Гостинності сьогодні

Це такі люди, які з себе знімуть все і віддадуть

Першою всіх відвідувачів черкаського Центру гостинності завжди зустрічає Тетяна Харламова. Свої волонтерські обов’язки тут окреслює так: «Я відповідаю за ресепшн. Я приймаю переселенців, вислуховую їх, записую всі їхні потреби, ми задовольняємо ці потреби».

Тетяна з’явилася в Центрі гостинності в січні 2015 року спочатку як переселенка, і, як людина діяльна і працьовита, відразу ж зайнялася волонтерством, як і її чоловік. Зараз про ті події Тетяна вже може говорити спокійно.

- Приїхали ми з чоловіком з міста Щастя Луганської області. Виїхали в дуже важкий час, там страшні були обстріли. Це підконтрольна Україні територія, але вона постійно обстрілювалася. Ми все життя пропрацювали на електростанції в Щасті: чоловік 45 років, я 35. Там і батьки наші працювали, і його брат. У нас династія.

Вивезли нас волонтери в Черкаси. Нам треба було чимось себе зайняти, інакше ми б збожеволіли. І тому спочатку робили сітки маскувальні. А тут виявився цей Центр гостинності, запропонували свої послуги. Мене взяли сюди, а чоловік волонтерить в нашому батальйоні — є така організація самооборони. Вони роблять сухі паї. Сушать овочі, пакують їх у вакуумні пакети, складаючи борщі, супи, готують сухарики для солдатів на передову… Він займається цим уже півтора року. Є волонтери, які возять все це на передову.

Тетяна каже, що вони не перестають дивуватися доброті, гостинності, увазі з боку жителів Черкас. «Це такі люди, які з себе все знімуть і віддадуть, — розповідає переселенка. — Люди щодня приносять в Центр речі, взуття, книги, ліки, іграшки, велосипеди… діляться всім: посуд, постільна білизна, рушники — все, що необхідно».

Вони з чоловіком вже звикли до волонтерської роботи, це і відповідальність, і почуття обов’язку. І життєва потреба: вони допомагають людям і самі підживлюються  енергією тих, хто їх оточує.

 Усі біди, і ще одна — для юриста

Найбільше людей приходять і приїжджають з Черкаської області в Центр гостинності по суботах. У юриста Катерини Обрізків в цей день офіційний вихідний, але вона проводить його в Центрі, де представляє Данську раду з питань біженців та надає безоплатну правову допомогу переселенцям. Крім того, Катерина щотижня проводить виїзні консультації у районних центрах області. І це волонтерське навантаження для Катерини не в тяжкість:

Юрист Катерина Обрізків приймає відвідувачів

- У мене мотивація дуже проста. Я родом з Луганської області, мої батьки — переселенці, тому ці люди і все, що відбувається там, для мене рідне і дуже моє. З одного боку, це ускладнює роботу, оскільки все доводиться пропускати через себе, емоційне навантаження досить важке. Бо спочатку доводиться вислухати всі біди, які випали на долю людини, а потім тільки переходити до консультації. З іншого боку, в спілкуванні з переселенцями допомагає те, що я розумію їх проблему, я знаю, як вони себе почувають.

Ось зараз йде хвиля звернень щодо нових пенсійних посвідчень. ВПО зобов’язані отримати карту Ощадбанку, яка є і пенсійним посвідченням. Піднімається паніка, люди бояться черг, бояться, що не отримають вчасно свої пенсійні виплати. Але у нас проводиться активна робота і з пенсійним фондом, і з Ощадбанком. Людей заздалегідь записують на прийом, виписують талони, там вказано час і день, коли людина може прийти, без черги подати заяву та комплект документів для отримання цієї банківської карти. Це і доводиться роз’яснювати, заспокоювати. Довелося також займатися проблемою компенсації на відновлення житла, яке знаходиться на підконтрольній Україні території, але в так званій «сірій зоні», що постраждала в результаті АТО. Звернувся за правовою допомогою дуже літній переселенець. Потрібно було скласти заяву до відповідного управління на отримання цієї компенсації, а також, за його бажанням, висловити альтернативу: або житло на контрольованій території України, або компенсація.

Щомісяця не менше 120 людей я приймаю в Центрі гостинності. І плюс у мене виїзди по області. А хто не може приїхати для очної консультації, тоді в телефонному режимі консультація проводиться, або скайпом, нікому не відмовляємо. І за весь час роботи я не втомилася абсолютно! Після «спасибі» зі сльозами, яке говорять люди, втому як рукою знімає.

 Ви не сирійці в Європі, ви українці в Україні

На самому початку знайомства з координатором волонтерів Центру гостинності Віктором Дивничем виникла тема причетності віруючих до допомоги переселенцям. У Черкасах до цього підійшли делікатно і толерантно. Віктор Дивнич не відповів на запитання про те, яку конфесію він представляє, і пояснив один з важливих принципів роботи Центру гостинності:

У Центрі Гостинності дітям затишно як вдома

- Ми розглядаємо Центр як публічне місце, доступне всім. І тому в його роботі беруть участь різні громадські організації, а також релігійні: і православна церква, і євангельські церкви, і кожен вносить якусь лепту. Є міжнародний християнський дитячий клуб «АВАНА», вони цілий рік проводили з дітьми спортивні ігри, які походили в Центрі гостинності щосуботи. Цього літа вони провели табір відпочинку з дітьми, які приїхали зі Сходу, і тими, хто перебував на обліку в соціальних службах, у яких є певні проблеми в сім’ї. У нас є таке негласне правило: через те, що серед волонтерів багато віруючих, тож не рекламувати свої церкви, свої храми. Але при цьому вони не приховують, що вони віруючі.

Я не думаю, що ми займаємося якимось особливою працею. Хтось сортує, готує речі до видачі, аби вони були чистими, хтось сформував бібліотеку, де люди читають книги, хтось привозить хліб, хтось його роздає. Є волонтер, яка приходить раз на тиждень, вона перукар, робить стрижки. Є волонтери, які перуть речі.

Чому ми організували у нас прання речей, які приносять переселенці? Ми спочатку купували пральний порошок, або люди нам приносили, і намагалися роздавати переселенцям. Але в тому житлі, яке вони знімають, часто немає пральних машин. І будь-яка мама, у якої двоє, троє дітей, не могла нашим порошком як слід випрати, бо не було де. Тому було прийнято рішення купити пральну машину, і вона зараз розміщена в Центрі гостинності. І ми самі перемо людям речі. Їм достатньо півгодини-годину почекати, чисте забирають і несуть додому сушити.

Дні хліба проходять двічі на місяць

Близько року тому частина команди волонтерів, у яких немає можливості постійно перебувати в Центрі, зібралася і вони вирішили зробити такий проект з купівлі, доставки та роздачі хліба. У Дні хліба хтось оплачує випічку за наші кошти, пожертви волонтерів, одні їдуть за хлібом в пекарню, інші вантажать, надають транспорт, хтось заправляє бензином цей транспорт по черзі. Таким чином два рази на місяць ми привозимо хліб, вистачає на 130-150 сімей.

Зараз ми хочемо охопити якомога більше людей в області. Адже в Черкасах живуть близько 7 тисяч переселенців, а в області — майже 13 тисяч. Ці люди в набагато гіршому становищі, ніж ті, які орендують житло в обласному центрі. Тому що, коли вони приїжджали, у них абсолютно не було можливості винаймати житло. Їм пропонували жити в області в порожніх будинках, або там, де були місця в райцентрах, в селах, ця інформація була в координаційному центрі. І люди погоджувалися.

Знаючи, що в області живе удвічі  більше людей, ніж в Черкасах, ми хочемо спробувати вже восени зробити такий мобільний пересувний Центр гостинності, який зможе виїжджати в місця поселення, надавати одяг, там буде бібліотека, продукти, консультації юриста, той же перукар . Я думаю, наша робота реально буде затребувана до тих пір, поки люди будуть потребувати допомоги.

Волонтери стали акторами и підготували Різдвяний спектакль

Я знаю, що переселенцям непросто знайти житло, роботу. Вся справа в тому, що в країні для такої кількості людей відсутнє якесь соціальне житло. Але в такій ситуації люди навчилися групуватися, і у нас, наприклад, досі є дошка, де ми вивішуємо оголошення, в яких черкащани пропонують житло. Потрібно розуміти, що Черкаси місто не таке вже й велике, і не такий вже великий ресурс для прийому гостей. Але тим не менш, слава Богу, що ми українці і що ми можемо об’єднатися, і немає таких настроїв, що хтось із приїжджих — чужий … я такого не зустрічав. Ми з ними, коли спілкуємося, намагаємося пояснити, що ви не сирійці в Європі, ви українці в Україні.

Тут, в Центрі гостинності, волонтери намагаються створювати затишок для наших гостей. Є дитячий куточок, діти можуть грати, а якщо сподобається іграшка — можуть взяти додому. Є килим, до нас приходять і з немовлятами, вони повзають, грають. У цьому приміщенні взимку тепло. Мерія подбала, надала приміщення. За комунальні послуги ми не платимо, бо міська рада ухвалила, що волонтерські організації, які тут працюють, це турбота міської влади — комунальні платежі і все інше.

Ми не будуємо плани, ми не професійні соціальні працівники. Ми звичайні люди, які у вільний час приходять і якісно роблять свою роботу. Добре, коли все закінчиться, заспокоїться, люди знайдуть своє житло, ми теж на це сподіваємося.

  Контакти:

 Адреса Черкаського Центру гостинності: Черкаси, вул. Благовісна, 170.

Телефони: 0472-320801; 0472-32-9193; 0472-329194; 0472-330900, 095-767 8028

ФБ: https://www.facebook.com/CentrGostinnosti/

Е-mail: chmcsssdm15@gmail.com

Координатор — Тетяна Віталіївна Скляренко;

координатор волонтерів — Віктор Романович Дивнич,

телефон 0472-320801.

Матеріал рос. мовою можна завантажити тут: эра милосердия_рус

Читати також:

«Карітас Харків»: милосердя, безкорислива любов, допомога нужденним

Війна не милує нікого. Ні дорослих, ні старих, ні дітей, ні тих, хто сам не може постояти за себе. Іванка, дитинчатка з синдромом Дауна, вихопили зі звичної обстановки, з кола знайомих людей в Донецьку, де йшла війна, і вивезли, точніше – евакуювали за допомогою Держслужби з надзвичайних ситуацій до Харкова. Так хлопчик опинився у Центрі …

З вірою в себе

Кілька кілометрів рівних рядів однакових світлих будинків з червоними дахами. Це Грузія. Містечко для переселенців. Таких поселень в країні більше 40. З’явилися вони у Південній Осетії в перший рік після війни з Росією. Будували бюджетним коштом та на гроші західних партнерів. А що в Україні? А у нас поки що нічого. Поки що. На державу надії …

Підприємці, є можливості!

З травня по серпень 2016 року в Києві десятки переселенців змогли відвідати серію занять для бізнесменів-початківців. Люди, які виїхали з зони конфлікту на сході України чи з анексованого Криму, залишивши там свої бізнеси та робочі місця вчилися, як правильно розпочати свою справу на новому місці. А поради та нові знання їм безкоштовно надавали найкращі спеціалісти …

«Мій будинок — моя фортеця»: як переселенці у Львові вирішують житлові проблеми?

Что нам стоит дом построить?  …Я подумал, что тужить? Нужно взяться нам и строить… Саме ці рядки згадалися під час розмови з представниками організації «Громадський рух переселенців Донбасу». І в цій асоціації немає ні краплі іронії. Ця команда заслуговує на повагу й підтримку. Адже, незважаючи на те, що проекти будівництва житла для переселенців настільки складні …