Центр, що доcліджує ЛГБТ-спільноту Донеччини та України

02.09.2013 | Кількість переглядів: 385

У Донецькій області мешкає понад 34 тисячі чоловіків, що практикують секс із чоловіками (ЧСЧ), у віці від 15 до 49 років, — це офіційні дані (на 2011 рік) Донецької ради з протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції. Щоб уявити масштаб цієї спільноти, варто навести для порівняння чисельність населення Ясинуватої — цифра дуже схожа. В масштабах всієї України, за офіційними даними,  — 176 тисяч ЧСЧ.

Звідки ж взялася подібна статистика? Публікації свідчать, що це — результат спільної праці кількох організацій, одна з яких діє на Донеччині і займається соціологічними студіями ЛГБТ-спільноти. З якими проблемами стикаються у повсякденному житті представники ЛГБТ-спільноти? Чи існують ксенофобські прояви на Донеччині? Своїми думками з цього приводу із прес-клубом поділився голова громадської організації “Міжрегіональний центр ЛГБТ-досліджень Донбас-СоцПроект” Максим Касянчук:

Максим Касянчук - у центрі

- Перш ніж починати розповідати історію створення організації та ділитися нашими найбільш успішними проектами, які вдалося реалізувати, поясню певні моменти. Коли багато років займаєшся однією і тією ж справою, починає здаватися, що твоя термінологія звична і від того зрозуміла решті… Тоді як насправді всі ці НДО, ЛГБТ, ЧСЧ, тощо як були, так і залишаються для більшості загадкою. Тому трохи про терміни. Отже, ЛГБТ — це абревіатура для позначення сукупності людей з гомосексуальною орієнтацією і гендерною ідентичністю, тобто лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів. Галузь, в якій ми традиційно працюємо — це соціологічні дослідження ЛГБТ-спільноти в Україні та, останнім часом, на територіях країн колишнього СРСР.

Ідея створення нашої організації зародилася ще у 2006 році. На той момент у нас вже був досвід роботи у громадському секторі. Та вирішальним стало бажання зробити щось своє, зробити це так, як здається правильним саме нам. Не приховую, одним з важливих мотивів була також надія отримати фінансування (безкоштовно можна працювати і без реєстрації юрособи). У дискусіях минуло кілька місяців. Неодноразово змінювалась назва — хотілося і чогось оригінального, і одночасно того, що відображає суть діяльності. Партнери нам порадили вказати також регіональну специфіку у назві, тому став фігурувати Донбас…

Формально підготовчий етап закінчився візитом до обласного управління юстиції, але реально навіть після державної реєстрації, ми не одразу знайшли сферу для діяльності. Допоміг випадок і специфіка тих, хто причетний до створення нашої організації — всі ми вчені (але не всі — гуманітарії), і  бачили, що достовірної інформації про ЛГБТ в Україні катастрофічно не вистачає. Тому написали, як заведено в наукових колах, огляд літератури та направили редактору соціологічного журналу “Український соціум” Ользі Балакірєвій. Ми були приємно здивовані її зацікавленістю та бажанням надрукувати запропонований огляд. Ще більше надихнуло те, що після публікації ця стаття виявилася потрібною іншим ЛГБТ-активістам. «Ага, значить, наша діяльність потрібна, — подумали ми, — спільнота хоче знати про себе більше». Так визначилися з місією: сприяти просуванню ЛГБТ-проблематики в академічну гуманітарну науку.

Які ж послуги надає Центр? Кого ще зацікавила ваша наукова робота?

- Вкрай рідко, як і будь-яка інша наука у чистому вигляді, вона цікава звичайним людям. Справді, читати книги, які майже наполовину складаються з таблиць та цифр, просто знічев’я неможливо. Наші послуги, а саме отримання, обробка та аналіз інформації про ЛГБТ-спільноту, потрібні, в першу чергу, іншим фахівцям (як вченим, так і громадським діячам). По суті, ми є, так би мовити, посередниками між світом науки та світом громадських організацій.

Люди спершу можуть не знати якихось важливих деталей життя спільноти (і через це помилятися) та й громадським працівникам буває важко знайти саме ту інформацію, яка потрібна для адекватних дій. Наприклад, ЛГБТ-активіст вважає, що журналісти тенденційно (негативно) висвітлюють питання щодо гомосексуалізму, через що зростає соціальна напруга, а це, у свою чергу, може вилитися у насильство проти рядових геїв та лесбійок. Наш герой може діяти по-різному. По-перше, він може писати обурені листи до редакцій газет, що неповно подали інформацію — але, на жаль, це забере багато часу і сил, а причина появи таких публікацій не зникне. По-друге, активіст може зібрати прес-конференцію і сказати, що його така ситуація не влаштовує. У цьому випадку потрібно продемонструвати не тільки пару публікацій, а докази того, що вони не поодинокі, що мова насправді йде про тенденції у ЗМІ… Подолати подібну проблему можна лише тоді, коли знаєш причини явищ. А для цього нам знадобиться стратегічний підхід, я маю на увазі дослідження.

Наведений приклад свідчить про те, що навіть не працюючи безпосередньо з пересічними громадянами людьми, можна приносити їм користь. Справді, переконавши частину журналістів у тому, що потрібно подавати ЛГБТ-проблематику менш стереотипно, ми в результаті отримуємо більш різноманітний медіа-простір, зменшуємо ризики насильства щодо ЛГБТ-людей. Отже, покращуємо якість життя всього нашого суспільства. Прикладів подібних системних дій можна було б наводити багато: кожен рік у нас виходять дві-три публікації, практично всі вони доступні в інтернеті на сайтах партнерів (восени нарешті запрацює власний сайт Центру, де всі наші напрацювання будуть зібрані в одному місці).

Підкреслю, наша організація не працює над практичним вирішенням певної проблеми, а допомагає іншим НДО прикласти зусилля у правильному напрямку, не розпорошувати їх. І тільки в тому випадку, коли з якоїсь причини немає виконавця, ми розпочинаємо діяльність, а далі вже передаємо іншим. Якщо повернутися до прикладу з журналістами, то ще минулого року жоден з наших партнерів в області не був зацікавлений систематично висвітлювати проблематику ЛГБТ-спільноти у ЗМІ. Але після наших двох проектів Донецький інститут інформації наважився взятися за цю справу, і зараз на ресурсі “Новости Донбасса” розпочато проект “Голоси ЛГБТ”, спрямований на широке суспільство.

посібник - результат роботи Центру

Чи є у вас досвід захисту прав представників ЛГБТ-спільнот?

- Правозахисний рух в Україні працював до певного моменту, допомагаючи безпосередньо постраждалим, але ця діяльність не зачіпала кореня проблеми — дискримінації різноманітних меншин. Наш проект “Антидискримінаційна дія” став поштовхом, який реально об’єднав сильні правозахисні організації для розробки та лобіювання комплексного антидискримінаційного законодавства. Як тільки створена нами Антидискримінаційна коаліція змогла стати на ноги (це — два роки праці), ми “відпустили” її на волю. І нині об’єднання активно діє як самостійна одиниця (див. її сайт antidi.org.ua), а ми продовжуємо займатися наукою, хоч дехто з нашої команди  бере участь у діяльності цієї коаліції вже індивідуально.

Якими успіхами у роботі пишаєтеся?

- Те, що влада в Україні користується нашими цифрами оцінки чисельності ЛГБТ-спільноти, — не єдине наше досягнення. Життя одностатевих пар, масштаби дискримінації в Україні, створення Ради ЛГБТ-організацій України, узгоджена праця та подолання внутрішніх протиріч ЛГБТ-організацій, розвиток нашого руху, поява публікацій інших науковців про ЛГБТ — це все результати праці “Міжрегіонального центру ЛГБТ-досліджень Донбас-СоцПроект” та наших партнерів.

посібник - результат роботи Центру

А от якщо відзначити головні проблеми у громадській діяльності, то зізнаюся, що дуже складно, як виявилося, знайти персонал, особливо керівний. Це, мабуть, головне. У нашій справі досить високий рівень професійного вигорання: з часом робота починає виконуватися «на автоматі», є небезпека втратити творчий дух. Водночас, і це загальне для всього третього сектору, актуальне питання фінансування, а воно в свою чергу пов’язано з державною політикою: на Заході громадські організації отримують кошти з бюджету, а у нас поки бюджет не бачить потреби у турботі про всіх громадян.