За роки незалежності всесвітньо відомий скаутський рух набув своєї популярності і в нашій державі. Тепер вже знана «Національна організація скаутів України» має в Донецькій області свій осередок, до складу якого входять організації, створені на базі декількох шкіл у Красноармійську, Жданівці (потужний скаутський клуб «Кристал») та діє невеличкий загін у Вугледарі. Донецька ланка існує з 2010 року, але по суті робота зі скаутами проводиться ще з 1996 року. Чим живуть сьогодні наші скаути? Як проводять час і за якими методиками навчаються? Про це прес-клуб розмовляв з Наталією Ремізовою, яка вже третій рік обіймає посаду голови Донецького обласного відділення.
Після університету Наталя Ігорівна працювала шкільною вчителькою. Її познайомили з методикою скаутингу, яка сподобалася жінці. Свого часу за подібними принципами якоюсь мірою формувалися жовтенятські, піонерські, комсомольські організації. «Вона гарна тим, що дозволяє всебічно розвивати підлітків», — коментує пані Наталя. — «І коли бачиш дію методики на дітях, у тому числі власних, неможливо це покинути, якщо щиро цим займаєшся. Гасло скаутів: «Скаут одного разу – скаут назавжди!».
Можна сказати, що всі дитячо-молодіжні організації у світі походять від класичного скаутингу, створеного Бейденом Пауелом у Великобританії на початку ХХ ст. В кожній країні діти й молодь присягають на вірність Богові й своїй державі, вітаються салютуючи правою рукою й мають клич «Будь готовий!» (“Be prepеared” ).
У чому ж полягає скаутська методика? «Це робота у малих групах (у скаутському патрулі не більше семи людей), спадковість (навчився сам – навчи іншого), а також навчання через справу. Завдяки цьому діти розвиваються всебічно, — розповідає Наталя Ігорівна. Наприклад, дитина вміє грати на музичному інструменті і демонструє це у польових умовах, або добре знається на краєзнавстві та може провести активітет (місце, де можна буде весело і корисно провести час, навчаючись чогось - ред.) – будь-яке вміння дитини буде помічено та відзначено. Вона відчує себе важливою і потрібною».
В організації працюють з дітьми від шести років за програмою для молодших скаутів. «Вони називаються каб-скаутами. А скаутами будуть з 12 до 18-ти років. З 18-ти – це ровери. Та у скаутингу можна залишатися до останнього дня. Якось серед учасників була цікава жінка з Ялти, яка на 80-му році життя водила дітей, бігла попереду всіх…» – пояснює педагог.
Головна проблема організації – відсутність приміщення для зустрічей. В основному працюють у школі, парку, с. Красне, Зуївському лісі. «Якби було приміщення, збиралися б частіше. Останні три роки ми бачимося раз на тиждень. Але у кожного керівника є свій день, коли він зустрічається з групою. Тричі на рік є клубний день – загальна зустріч, є оргдень – кожного вересня діти діляться враженнями від літа. Старші діти виїжджають на «Краснянський десант» до села Красне та Ніканорівського лісу. Там вони збирають сміття, варять чай на вогнищі, грають. На весняні канікули – зазвичай поїздка до Криму або Карпат. Минулої весни наші вихованці підкорили гору Пікуй на традиційному зборі «Пікуяна». Далі йде традиційна «Зимова казка»: скаути відвідують притулки, це довготривала співпраця з Красноармійськими сиротинцями. Це соціальне служіння скаутів: регулярно збирають речі, харчі, подарунки, проводять ігри разом із цими дітками», — розповіла Наталя Ремізова. Організатори мріють про відкриття Центру або хоч якоїсь «Кімнати скаута». Бо вже мають майно (галстуки, спільні котли, намети, спортивне знаряддя), а зберігати ніде. Плюс є поточні витрати – інтернет, телефон, папір.
Їздять скаути без батьків, тільки з наставниками. У Красноармійську назбирається приблизно вісім активних людей, які можуть кудись повезти дітей. Пані Наталя пояснює: «Це важлива, і водночас нелегка праця, бо під час поїздок скаути намагаються за короткий час встигнути зробити дуже багато, тому не кожен дорослий витримає такий темп. Батьки своїх чад відпускають спокійно, бо за ці роки організація заробила собі авторитет. Збираючись в певне місце, скаутам доручають попередньо пошукати відповідну інформацію, пов’язану із мандрівкою. Коли повертаються, діти роблять фотоколажі, творчі роботи, щоб враження від подорожі відклалися у пам’яті. Завдяки іграм «Таємний друг», «Робота поштаря» дітлахи знайомляться, прив’язуються один до одного, ніхто не свариться, не ображає інших. Тому батьки відпускають і навіть охоче фінансують. Скаутинг – недешеве задоволення у всьому світі, всі заходи відбуваються за власні кошти».
За словами вихователя, з того часу, як вони стали обласним осередком всеукраїнської організації скаутів, єдине, що отримали – інформаційний ресурс, тобто тепер в обласній НДО знають, де що відбувається, які зібрання. Ніхто, крім батьків, не фінансує, втім, скаути можуть самі заробити невеликі гроші. Є програма «Скаутський магазин»: тут продаються вироби, власноруч виготовлені скаутами (затискачі для краваток, браслети тощо).
Наталя Ремізова зізнається: «Найбільшим досягненням в нашій роботі я вважаю те, що наші вихованці, які виросли та стали батьками, приводять вже своїх дітей. Був час, коли думала покинути громадську діяльність, бо є основна робота, побутові справи, купа особистих проблем. Але коли бачиш таку спадкоємність, переконуєшся: скаутинг потрібен багатьом людям. Це та організація, у якій комфортно перебувати цілою родиною, справа знайдеться для кожного». Отже дорослі не отримують зарплатні, але беруть велику відповідальність на себе… Хтось запитає: заради чого? Заради дітей! Тому що саме вони цього потребують.
